Менше ніж два тижні залишилося до виборів Президента України. Без сумніву, що 17 січня вирішуватиметься не лише питання президентства, але й долі нашої батьківщини – чи збереже вона свою незалежність, чи й далі йтиме вперед, розвиватиметься, чи буде здійснено спробу повернення в минуле, чи й надалі ми віритимемо пустопорожнім обіцянкам, чи врешті-решт глянемо на реальні справи кожного з кандидатів і зробимо наш вибір свідомо, на тверезу голову.
З двох десятків кандидатів на цей важливий державний пост є лише одна людина, в якій я не сумніваюся і за яку голосуватиму. Я вірю їй як жінка, як мати, як державний службовець, як громадянин України. Я вірю їй, бо не маю жодних підстав не вірити, бо ще жодного разу вона не обманула надій маленького українця, бо своєю жертовною працею на благо нашої держави вона залишила далеко позаду всіх інших, хто зве себе політиками та гне кирпу, хто ніби слухає кожного, але не хоче чути, хто «рятує Україну» від нас, українців, хто є маріонеткою в чужих руках, руках олігархів.
Юлія Тимошенко – наш Президент. Так скаже вся Україна на інавгурації Юлії Володимирівни в лютому цього року і це дійсно буде наш, народний Президент, в якому ми не розчаруємося, як це вже було не так давно. Харизматичний та жертовний лідер, який працює, не покладаючи рук, який не дозволить, щоб українці в Україні та за кордоном були другосортною біомасою, який і говорить, і діє чітко та зрозуміло, без підкилимних ігор. Такий Президент потрібний Україні і такою людиною на даний час, на цьому історичному етапі є Юлія Володимирівна, жінка-політик, якій політики-чоловіки і в підметки не годяться.
Надто багато зробила Юлія Тимошенко реальних справ, щоб сумніватися в ній, вона завжди була вірною своїм обіцянкам, а за десять років її існування в політичному житті України Тимошенко залишилася єдиною, хто не зраджував, хто більше працював, ніж говорив, хто отримав кредит довіри народу і єдиний його не розтратив. Ще з часів президента Кучми та прем’єра Ющенка кримінальні олігархічні сили неукраїнського походження домоглися усунення її з поста віце-прем`єр-міністра, побоюючись її соціально спрямованої політики та викриття різноманітних темних корупційних та відмиваючих схем. Ще в час, коли про Юлію Володимирівну в Україні знали не так багато, було здійснено спробу посадити її до в’язниці – надто вже допікала вона своєю принциповістю, справедливістю, чіткістю позицій та правдивістю правлячому режимові. Вже відтоді народ дарував їй свою любов і вона могла сміливо виставляти свою кандидатуру на пост Президента України. Але вона задля спільного блага, заради перемоги єдиного демократичного кандидата не пішла на ці вибори, а підтримала кандидатуру Ющенка. Партія «Батьківщина», яку вона очолила з перших днів існування цієї політичної сили, перетворилася на дійсно всенародну партію, в неї людей не потрібно було втягувати ні адмінресурсом, ні іншими примусовими методами. Я теж вступила в цю політичну силу в лютому 2004 року і жодного разу про це не пошкодувала, адже дотепер ми залишаємося партією однодумців, патріотів, порядних незаплямованих людей. Я, як і багато моїх співвітчизників, як і наш лідер Юлія Володимирівна Тимошенко, стояла в холодні листопадові та грудневі дні 2004 на Майдані Незалежності і кричала «Ющенко! Ющенко!», але ж все пішло зовсім не так, як ми того хотіли і на що сподівалися…
Ще в 2005 року Юлія Володимирівна своєю самовідданою працею доказала, що вона вміє, хоче і буде працювати на благо України. Пенсії, які уряд Януковича підняв буквально за два місяці до виборів, не лише залишилися тому ж розмірі, але і постійно зростали. Поступово було піднято зарплати бюджетникам – лікарі та вчителі тепер вже не залишалися соціально незахищеною верствою населення (на рівні виживання), підприємництво (в першу чергу дрібне та середнє) було звільнено від важкого податкового іга, податки стали прозорими, як і розподіл бюджету. Перша половина 2005 року заклала початок процвітанню нашої України, ще не розвіялася і ейфорія Майдану, в світі панувала стабільність і можливості нашої батьківщини на той час були грандіозними. І наче грім серед ясного неба – відставка Юлії Володимирівни. За добрі справи, за підйом економіки, за підтримку на виборах, за покращення добробуту населення, за перші кроки по подоланні безробіття. Так тоді, в вересні 2005 вчинив Ющенко.
Підписання меморандуму з Януковичем та організація «круглих столів», подання «проффесора» та колишнього зека з двома судимостями на пост прем’єр-міністра, цькування Юлії Володимирівни, які до болю нагадували кумівські часи – ось що зробив той, за кого ми стояли на Майдані. Проте народ на парламентських виборах 2007 року показав, кого він хоче бачити своїм лідером – і Юлія Володимирівна знову стає прем’єр-міністром. І знову в першу чергу вона думає про соціально незахищені верстви та тих, на кому тримається економіка – середній клас. Лише за часів її урядування діти війни мають змогу отримувати щомісячні доплати до пенсій, причому без жодної тяганини чи судів, матері отримують значну допомогу при народженні дітей. Якщо в 2005 року саме Юлія Володимирівна домоглася, щоб виплата такої допомоги була в розмірі 8,5 тисяч гривень (хоча ніхто не вірив в реальність цих обіцянок), то в 2008 ці виплати стали більш диференційовані і при народженні першої дитини становлять 12 тисяч, при народженні другої 25, а третьої – 50 тисяч гривень. Але тепер вже ніхто не сумнівався в цьому – Юлія Володимирівна довела всім, що вона виконує обіцянки, навіть якщо їй заважають робити це перші особи держави.
Було піднято стипендії студентам, російський газ ми почали отримувати без посередників, а вкладники Ощадбанку СРСР змогли вперше отримати не по нещасних 50 гривень, як це було за майже 20 років незалежності України (одноразово), а одну тисячу гривень і це був лише початок.
А в час, коли над цілим світом зависла страшна економічна криза, Тимошенко виявилася єдиною сміливою особою-політиком в Україні, яка не побоялася взяти відповідальність за стан речей, яка не ховалася за нічиї плечі, а з розумом взялася за роботу. Результати більш ніж очевидні – пенсії виплачуються в тому ж обсязі, що і раніше, причому без жодних затримок, а на всі гострі економічні моменти уряд реагує оперативно та професійно..
Жінка-мати, жінка-берегиня, жінка як хтось такий, кому можна довіряти і на кого можна покластися дужче, ніж на чоловіка. В Україні споконвіків була велика пошана до Жінки, цим наш народ докорінно відрізняється хоча б від тих самих росіян. Культ Матері Божої на нашій землі розвинувся на сприятливому ґрунті і нікому його не викоренити. І хоча багато хто говорить, що нам в теперішній складний час потрібна тверда, сильна рука, хто сказав, що це мусить бути чоловіча рука? Інколи тендітна ніжна жіноча рука в оксамитових рукавичках може так стиснути, що аж, за перепрошенням, струсоне тобою. І хто вдома краще наводить лад – чоловік чи жінка? Отож то. І в державі жінка наведе порядок, коли чоловіки виявляються такими нікчемами та непотребом. З двох десятків кандидатів лише Юлія Володимирівна має довіру народу, здобуту не обманом, не підкупом, не обіцянками, а реальними добрими справами.
Саме в її команді найбільше професіоналів, порядних людей, хоча, звичайно, завжди в хорошій команді знайдеться паршива вівця, яка цю команду дискредитуватиме. Саме Юлія Володимирівна протистоїть на даний час силам, які стоять за спиною Януковича і підтримка на виборах іншого кандидата (навіть з так званих «демократичних», які відтягують голоси на користь Януковича) чи неявка на вибори – це негласна підтримка антиукраїнських сил. Це усвідомлюють всі здоровомислячі українці, проте є ще такі, хто вірить нездійсненним гаслам та по інерції хотів би голосувати за того, в кого немає жодних шансів.
Дорогі мої земляки! Настав час проявити своє державотворче мислення, свою політичну волю та розум. Настав час обирати самому, судити не по словах, а по ділах, обирати майбутнє, а не тупцювати ся на місці чи повертати в минуле. Юлія Володимирівна Тимошенко – наш лідер, саме їй вести Україну вперед, саме їй бути стерновим капітаном нашого державного корабля. Я підтримую її не тільки тому, що я заступник голови трускавецької організації партії «Батьківщина», я підтримую її як мати, яка хоче, щоб її дитина мала майбутнє, я підтримую її як молода людина, яка хоче щоб молоді сім`ї мали перспективу, молоді люди - високооплачувану роботу, а старше покоління – достойну пенсію та гідний відпочинок на старості. Я підтримую Юлію Володимирівну, бо хочу бачити українську державу сильною, незалежною, процвітаючою, рівною серед рівних, щоб не ми рівнялися на когось, а інші, в тому числі і європейські держави та США, рівнялися на нас, на Україну. Я вірю, що наша Юлія Володимирівна впорається з нашими дорученнями, як вона робила це протягом всього свого перебування в політиці, я вірю їй. Підтримаймо ж Юлію Тимошенко всі ми, віддаймо свій голос за цю прекрасну, добру та справедливу жінку на президентських виборах. Вона вірить в Україну, а ми віримо в неї.
Наталія Пономаренко,
заступник голови Трускавецької міської організації партії «ВО «Батьківщина»
