Одна з небагатьох інституцій, яка реально користується довірою більшості населення – це церква. В Україні тепер зневіра в політиках, зневіра до законодавчої, судової, виконавчої гілок влади, до ЗМІ, єдина церква залишається тією інституцією, якій люди довіряють. Проте і до Святої Церкви тягнуться руки брудних політиканів, вони хотіли б і її ресурси використовувати в своїх ігрищах.
В історії вже не раз були випадки, коли співпраця церкви з політиками до нічого доброго не призводила, а навпаки – рівень деградації сягав таких низин, що лише Промисел Божий дозволяв урятувати спільноту вірних та її організаційну структуру від цілковитого розпаду та зникнення. І приклад Візантії, з якої, до речі, християнство і прийшло на наші українські землі, не є поодиноким, маємо хоча б спробу поставити церкву на службу більшовикам та їхнім наступникам. Не забуваються і вибори 2004 та те, як одна з конфесій відкрито підтримувала провладного тоді кандидата. Багато вірних боляче сприймають, коли церква втягується в політику, а ще більш боляче та образливо є спостерігати, коли на місцях окремі священики беруться за агітацію на місцевому рівні, прямо чи непрямо втягуючи, за кого ж паства має голосувати. І вже зовсім неприпустимо є, коли агітацією займаються церковні ЗМІ, але, на жаль, маємо те, що маємо. Наша греко-католицька церква, на щастя, не веде перед в політичній катавасії, її священикам не дозволено обиратися депутатами, пастирі намагаються не агітувати. Але винятки, на жаль, маємо і в нас.
Напевно з превеликим здивуванням побачили вірні в єпархіальній газеті замітку-інтерв`ю з одним з кандидатів на мера, окресленого як великого благодійника та «натхненника усіх акцій культурологічного і релігійного спрямування». Читати це було по крайній мірі дивно, адже автор замітки є порядним священиком, хорошим пастирем у сусідньому місті, про якого тільки найкращі відгуки, талановитим при цьому журналістом і тут допустити такий прокол – взятися за непряму агітацію? Та ще й при тому, що статтю перед тим опублікувала газета, яку прорелігійною ніяк не назвеш. І потім це передруковувати в єпархіальній газеті, яку до того ж (цікавий факт!) роздавали цього разу зовсім безкоштовно всім бажаючим, а не продавали, як звичайно?
Нелюбов одного з отців до чинного мера Трускавця, його ж земляка, відома давно. Як і любов до фаворита перегонів 2006, який не дотягнув тоді кілька відсотків голосів до перемоги. Але де є мудрість, де є розважливість, хіба сліпа ненависть до одного означає автоматично полюбити без жодної міри іншого, з його жорсткістю, з російським капіталом та російськими політтехнологами, які стоять за цим кандидатом, з його намаганням взяти владу за будь-яку ціну, бо, бачте, достойніших нема. І як можна назвати цю людину натхненником «усіх» хороших акцій, тим самим автоматично віднімаючи позитив не лише в мера та його команди, але і в опозиції, але іншої. Чому це вірних має цікавити розбірка між самою опозицією, коли одні вороги мера не надають приміщення іншому ворогу мера, вбачаючи в ньому ще більшу небезпеку – як вбачають в ньому небезпеку і багато пересічних мешканців курорту. Та й реклама підприємства кандидата виглядає на добре проплачену наперед, що аж в голові виникає крамольна думка про симонію – продаж церковного (бо газета все ж не особиста власність одного отця, а інформаційне джерело єпархії), такого, що продажу не підлягає. І все це на догоду одному кандидату, який кандидував ще досить далеко перед самим стартом до виборів, інакше кажучи, фальстартанув.
Віддаймо кесарю кесареве, а Богові залишмо Боже… Він Єдиний знає, де правда, а де лукавство, до Нього ми молимося «не введи нас у спокусу…», але так часто вступаємо в цю спокусу і ще говоримо, що хтось винен, бо це хтось «підмахує», як Сара з відомого анекдоту… А ми ні, ми чемні, сумирні і в нас монополія на правду. На правду, яка вигідна одному на противагу іншому. А так хотілося б припинити різні ворожнечі, непорозуміння, протистояння та міжусобиці, щоб всі політики воістину були як брати, щоб поступали по-джентльменськи не лише між собою, але і з своїми виборцями, щоб до них була довіра така ж хоча б, як до церкви в наші дні. І щоб не втягували Святу нашу Матінку Церкву в свої політологічні та по-диявольски вишукано оманливі роздуми і діяння, а служили їй, як і належить вірним.
Бо не дивно з журналістки, яка всоте піднімає тему басейну чи СШ № 2, демонструючи цим власну обмеженість та виконуючи таким чином замовлення екс-депутата (чи одного, чи й двох), не дивно, коли хтось на час виборів з не дуже віруючих прагне заробити собі таким не дуже порядним способом зайву копійчину. А з отців дивно… Отців, які використовують таким чином своє службове становище…
Андріан Марічик
