Під час недавнього відкриття реконструйованого стадіону «Металіст» численні глядачі мали змогу спостерігати за черговим «сходняком» Ющенка і Януковича. Для своїх «таємних вечерь» ці пани, поміж якими, за висловом В. Балоги, немаєжодної різниці, обрали футбольні матчі. Нагадаю, що не так давно обоє претендентів «засвітилися» на «Донбасс-Арені» під час гри збірної з командою Греції. Їхня поява, до речі, не на фарт господарям поля — як і в Донецьку, так і в Харкові вони зазнали прикрих поразок. Можливо, Вірваннівна або Раїса Богатирьова — відомі вболівальниці наші - наврочили?
І все ж, думаю я, не любов до футболу привела у віп-ложі красенів-стадіонів прнтендентів на президентський престол. Як уціліти в політиці і випхнути з неї ненависну обом Тимошенко? Про це і домовляються колишні непримиримі опоненти. «А що ви хочете, — сказав мені знайомий нардеп-регіонал, — у цьому — особливість української політики. Сьогодні вони подають один на одного в суд або криють останніми словами, а завтра цілуватимуться, якщо їм це буде вигідно». Між тим, «таємні сходняки» настільки стали явними, що Ющенку довелося навіть дезавуювати їх в останній програмі «Свобода слова». Мовляв, і я — не я, і прем»єром бути не хочу!. Та робив він це у своїй звичній манері, настільки недолуго й незграбно, що тільки посилив підозру в «підлій змові». Воно ж відомо: шила у мішку не сховаєш.
Стосовно президентських перегонів, доводилося висловлювати не вельми оригінальне припущення: на певному етапі двоє основних кандидатів об»єднаються, щоб «дружити» проти третього. Нині можна з упевненістю стверджувати, що цей час настав. Уже не тільки політтехнологам та експертам, а й простим людям видно: президент Віктор Ющенко і лідер опозиції Віктор Янукович досягли концептуальних домовленостей і уклали неформальну угоду про те, як діятимуть вони (зрозуміло, що й їхні штаби) у час, що залишився до виборів, а головне — якими будуть післявиборчі кроки.
Мета домовленостей — синхронизувати дії, щоб не допустити президентства прем»єр-міністра Юлії Тимошенко та вибудування гарантій, котрі дозволять обом Вікторам залишитися в політиці. Януковичу — в якості президента, Ющенку — як найнятому ним прем»єр-міністром з «гуманітарним» набором портфелів. Регіоналам же в разі перемоги відійде економічний блок плюс «соціалка», яких вони так прагнуть.
Результати стратегічних домовленостей двох Вікторів не забарилися. Наприколад, синхронні голосування у Верховній Раді за закон про соцстандарти, після якого призупинено співробітництво з МВФ, спільна протидія уряду в боротьбі з епідемією грипу, відхилення кількох законопроектів, котрі, здавалося б, не мають жодної політичної складової (наприклад, по Артеку в другому читанні, тоді, як у першому цей законопроект зібрав більше 360 голосів). На повну потужність запрацював адмінресурс: підконтрольні Банковій ЗМІ та обласні адміністації отримали вказівки «працювати на Януковича» та «мочить Юлю».
Власне, в тактичному чи стратегічному об»єднанні напередодні виборів немає ніякої крамоли. Історія новітньої Україна знає немало випадків, коли виникали і лопалися, як мильні бульби, різного роду союзи. Врешті, це справа претендентів. Однак у даному випадку йдеться не про особливості передвиборчої кампанії. Ми стали свідками обопільного бажання двох Вікторів розділити Україну, усунувши третього зайвого конкурента. До речі, аналізуючи ситуацію в цілому, експерти розходяться в підходах: одні наполягають на доцільності саме такого розвитку подій (хто б не був цим третім, адже спроби уснення зайвого в різних форматах здійснюються не вперше). Інші — наполягають, що при такому розкладі матимемо яскраво виражену тотатлітарну державу з усіма її наслідками, і вважають за краще, щоб політеліти постійнозмінювали одна одну, знаходилися у стані боротьби й протистояння, як це відбувається в Україні з 2005 року.
Залишимо фахівцям теоретичні пошуки в царині політики, проаналізуємо натомість ситуацію, що склалася. По-перше, чому став можливим сам факт цього, даруйте за каламбур, неможливого, здавалося б, союзу? І Ющенка, і Януковича об»єднала спільна мета: лягти кістьми, але Тимошенко до влади не допустити. Адже її прихід до президентства означатиме не тільки політичну смерть обох. І справа навіть не в тому, що з політичної карти зникнуть обидві більш-менш успішних партії. Усім відомо, з чого почне президент Тимошенко: з наведення порядку і рішучої боротьби з корупцією в усіх сферах. Інша справа, наскільки боротьба буде успішною. Адже з цього починали і Кучма, і Путін, і Мєдвєдєв, і навіть Ющенко. Щоправда, нині колись грізні гасла типу: «Ці руки нічого не крали» чи «Бандитам — тюрми!» сприймаються в народі як анекдот чи жартівливий фольклор. Однак, коли сьогодні нашим претендентам-«важковаговикам» публічно обіцяють, що будуть їх розкуркулювати, їм, зрозуміло, не до сміху.
Глибоко символічно, що змова двох Вікторів сталася напередодні п»ятої річниці Майдану. Ще можна зрозуміти Януковича, якому помаранчева революція перебила сходження на президентський трон. Та як розцінити дії Ющенка, який за неповні п»ять років «профукав» мандат довіри? Людина, що мала майже стовідсоткову підтримку, захмарні рейтинги, народний мандат, розтринькала усе це ні за цапову душу, а в останні роки з глави держави перекваліфікувався на такого собі стороннього спостерігача, витрачаючи запал на кухонні чвари? Розсварився з усім світом, став відветим посміховиськом, і, нарешті, знайшов політичний притулок у ворожому таборі — оце і всі його «трофеї» на посаді глави держави.
Як зазначив на форумі один з користувачів, «герой Майдану вкотре проявив слабкодухість та безпринципність і заради гіпотетичного продовження свого перебування у великій політиці погодився прислуговувати, як він казав п’ять років назад, «ставленику кримінального режиму» Януковичу».
Власне, нинішнє об»єднання — не таке вже випадкове, його витоки беруть початок з вересня 2005-го, коли після відставки Ю.Тимошенко з поста прем’єр-міністра В. Ющенко, В. Янукович та Ю. Єхануров підписують «Меморандум порозуміння між владою та опозицією», котрий у народі одразу назвали «пактом Ющенка-Януковича».
Цього ж року президент Ющенко пристає на вимогу ПР і підписує Закон про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», що відновлює недоторканість депутатів всіх рівнів. Сьогодні вже нікого не дивує, що Борис Колесников дарує Львову новенький рояль, а Ганна Герман запевняє присутніх журналістів, що «до виборів цей рояль не має жодного відношення». Тож і ухвалений тоді закон «не мав жодного відношення до звільнення депутата» — хто ж знав, що карта ляже саме так, і рояль в кущах згодиться?!
Січень 2006 року. Один з основних спонсорів ПР Дмитро Фірташ, завдяки підписанню Єхануровим — звичайно ж, за погодженням з Ющенком — нової газової угоди з Росією, повертає «РосУкрЕнерго» на вітчизняний газовий ринок. Тямущі люди обговорюють суми відкатів від цієї брудної оборудки з «вонючим газом». Далі — більше. Із уже підписаного проекту угоди про коаліцію демократичних сил «Наша Україна» викреслює пункт із зобов’язанням не блокуватися з Партією регіонів.
А через кілька місяців, за поданням Президента Ющенка, Верховна Рада призначає Януковича прем’єр-міністром України. Ряд міністрів у свій уряд Янукович призначає за квотою Президента.
Тож сьогоднішнє об»єднання Ющенка з Януковичем скорше закономірне, ніж ситуативне, фундамент його закладався, коли після Майдану ще й року не минуло. Саме тоді регіонали пообіцяли Ющенку «теплу ванну». Приставши на пропозицію, він, як на мене, прорахувався і цього разу, недооцінивши специфіку й характерні особливості, притаманні структурі, котра гарантує йому політичний комфорт. Справа в тому, що боягузів і перевертнів регіонали не тільки не жаліють — ставляться з презирством. Колись Микола Азаров, накинувши на плечі помаранчевий шалик, ступив на підмостки Майдану. Цей непродуманий вчинок коштував йому вельми дорого. За квотою ПР його висувають кандидатом у спікери, при обговоренні одіозної кандидатури на грішну голову виливають стільки бруду — ворогові не побажаєш. А потім команда: «взяти самовівід!». Навряд чи хто побажав собі опинитися на місці «Діда Мазая». Вину завжди треба спокутувати і платити за пред»явленими рахунками сповна — відомий принцип усіх закритих структур. За продовження політичної кар»єри — в геометричній прогресії
Регіоналам у разі перемоги свого кандидата є що пред»явити Ющенкові. А що йому в них «ловити»? Кому потрібні стоптані капці? На прем»єрську посаду знайдеться немало «своїх» кандидатів, і навряд щоб «чужому» до снаги виграти цей кастинг. Ще не так давно Янукович, домовляючись з Тимошенко, «зіскочив» в останній момент, злякавшись, протилежна сторона не виконає домовленостей і обіцянок. До речі, тоді він сам був ініціатором перемовин. Сьогодні «банкує» вже Янукович, Ющенко в ролі «другого номера», котрому за неписаними правилами української політики мало що світить. Коротше, кинуть його регіонали, як пить дать — кинуть. Така собі українська політична рулетка.
«А що ж народ, мовчатиме й надалі?» — спитає якийсь прискіпливий читач. - «Змириться з тим, що його брутально зрадили?». Доводиться констатувати: ментальність нинішнього покоління українців — ошуканих, напівголодних, наляканих страхіттям епідемій, затурканих політтеххнологіями — саме така. Вже ніхто ніяких змін не хоче, хай усе буде, як є, аби гірше не було. Якось-то й прожиємо…
P.S.До речі, Москва на прийняла змови Януковича з Ющенком. Яскраве тому свідчення — небажання Мєдвєдєва й Путіна зустрічатися з Януковичем, коли він прибув на з»їзд «Единой России». У Москві боягузів, як і лизоблюдів, теж не шанують.
Володимир Кулеба, для «ОРД»
