Війни

By  | 30.11.2018 | Filed under: Публікації

Війни – це найгірші ігри людей.

Психіатр Ерік Берн

Люди весь час грають в якісь ігри, і чим дорослішою стає людина, тим ці ігри жорстокіші, безпринципніші, аморальніші та непрогнозованіші. В кожній країні світу є свої улюблені «ігри», або з правилами, або без, проте немає жодної країни, де б ігор не було. Подібно немає жодної людини, котра не грала б в ігри, не вела б свої війни.

Війни бувають різні – з самим собою (деградація чи самовдосконалення), з природою (на її боці чи на боці її ворогів), з близькими людьми (родичами, сусідами, товаришами та колегами), з Богом, з системою, з принципами. У війнах людина воює чи наодинці, чи з групою однодумців, чи в складі більшості. Залежно від того хто описує війну, той і називає її дійових осіб – кого ворогами, кого захисниками, кого зрадниками та боягузами, а кого героями та рятівниками. Війни не закінчуються, навіть якщо вони закінчуються.

Якщо глянути на прожите життя з позиції 40-літнього українця, то все його життя було пов`язане з війнами. І цілком спокійно можна спрогнозувати, що й закінчиться з війнами – чи проживе ця людина ще 20 років, чи 40, а чи всі 60. Бо війни – неминуча складова нашого життя, в ній є не лише негатив, а й позитиви руху вперед, розвитку, відбору, формування.

Народившись, маленький українець стикнувся з війною. В державі постійно говорили про подвиг героїв Великої Вітчизняної війни (так в СРСР називали ІІ світову), періодично згадували і громадянську війну 1917-1920 рр. В той же час розпочиналося введення військ в Афганістан, і до міст та сіл «нєоб`ятной Родіни» або поверталися з цієї війни зовсім іншими «афганці», або привозилися цинкові труни.

Окрім цих офіційних воєн мала дитина втягувалася в «свої» війни. У війну за любов батьків, за повагу друзів-молокососів, за кращий кусок з стола та за місце під сонцем.

В школі одна війна трансформувалася в іншу. Війни за лідерство в класі, війни на хитрість з учителями, війни з несимпатичними та загрозливими, війни за прихильність симпатичних та корисних.

Саме в шкільному віці дитина навчалася основ партизанської війни. В школі її обробляли партійною ідеологією, заставляли вступати в жовтенята та піонери, говорили, що Бога немає. Вдома заставляли молитися, Леніна називали «чортом лисим», а гроші за потаємні колядування були все ж милішими від першотравневих парадів чи пов`язувань галстуків. Закінчувалося все тим, що після вивчення напам`ять вірша про великого вождя всіх народів і отримання п`ятірки за нього, в підручнику «вождеві» домальовувалися роги і виколупувалися очі. Викликані до школи батьки все спихали на інших учнів класу і божилися, що їхня дитина такого зробити не могла. А вдома давали цукерки, гладили по голові і просили бути обережнішим.

В кінці школи були війни за оцінки в атестаті. Хтось воював своїм розумом, хтось батьківськими зв’язками, а хтось і тілом. Хтось здавався без бою і йшов у ПТУ, щоб там проводити інші війни.

Війна за дівчину/хлопця, війна за своє місце в компанії, війна за засоби до існування – це війни студентських часів. Звісно, далеко не всі, бо ж були ще війни в гуртожитку чи з власницею орендованої кімнати, війни на вулиці та війни з викладачами. Війною міг бути залік, екзамен, а порожній холодильник і бурчання в животі спонукали до вироблення власних стратегії і тактики в польових умовах.

Війна за роботу чи хорошу роботу, війна проти армії чи в армії, війна проти чи за одруження/заміжжя – юність поволі минала, і починалося доросле життя.

В той час окрім власних воєн молода людина була свідком суспільних воєн – від антиалкогольної кампанії Андропова та перебудови Горбачова до посилення національно-визвольних рухів і розвалу Союзу. Активніші брали участь (революція «на граніті», молодий Рух, Студентське Братство), пасивніші не розуміли, що на їхніх очах твориться історія.

Окремої уваги заслуговують війни, звані виборами. 40-річний небайдужий українець міг бути їхнім безпосереднім учасником від 1998 року. Причому місцеві вибори завжди були гострішими та запеклішими, ніж «вищі». В цих війнах робота знаходилась і для членів ДВК/ТВК, і для агітаторів, і для завербованих членів партій, і для рядових рознощиків газет та «гречки». Ці війни чітко викристалізовували в свідомості українця те, про що він здогадувався вже давно – по-чесному виграти війну важко, а може й неможливо.

Коли Кучма на посаді зміняв Кучму, а долар міг за ніч відправити гривню в глибокий нокдаун, українець розумів, що політика політикою, а без «фінансової» війни не обійтися. І комбінував з вкладанням вільних коштів, якщо ті були, або ж вирішував як і де краще повоювати за свій добробут – чи працею, чи шахрайством, чи в Україні, чи за кордоном. Кожен прожитий рік залишав за собою додавання не лише підшкірного жиру, а й досвіду.

Початком участі у війні зі зброєю в руках міг стати 2004 рік (Помаранчева революція), коли українець був у розквіті сил. Те, що не сталося в 26, надійшло в 35, через 9 років. Майдан (Революція Гідності) змінився окупацією Московщиною Криму та частини Східної України. І в цій війні теж кожен обирав своє місце: хто в окопі, хто волонтером, хто сумлінною працею, а хто наживою на крові. Як не дивно, та закони воєнного часу про розстріли за зраду та мародерство власного народу в цій державі не діяли і не діють.

Сорокарічному українцеві невідомо, чи він вже перейшов свій «екватор», чи йому до нього ще далеко, а чи, може, це вже кінець його життєвої дороги. Але він приречений воювати до кінця своїх днів. Воювати за мову (в тому числі задля своїх дітей), воювати за щастя, воювати проти окупанта зовнішнього і внутрішнього, воювати з метою самовираження і самореалізації. Як тільки він здасться – він ніщо. Нуль, на який не звертають увагу. Тому війна мусить тривати, війна must go on.

Ми не можемо зупинити всі війни, але ми можемо вплинути на їх перебіг. Ми можемо по-іншому сприймати їх – не як кару Божу, а як шанс, можливість для змін. І внутрішніх, і зовнішніх. Тоді війни будуть не прокляттям, а стануть благословенням. Війна – це не лише смерть та страждання, не лише втрати і пекучий жаль. Це ще й очищення, зрілість, жертовність, переламування себе і формування особистості та гідності. Тому Революція Гідності стала найкращою війною, котра перетопила серце українця. Якщо ж не перетопила, то шанс зробити це в нього залишається до кінця його днів.

Люди постійно грають в якісь ігри, а найгіршою грою є війна. Один карлик (для прикладу, Путін) може розв’язати кілька воєн і нести лихо та біль в різних напрямках, але за це колись поплатиться весь його народ. Один зрадник може своєю зрадою вбити тисячі під Іловайськом чи в Донецькому аеропорту, але гроші на крові та смерті не принесуть щастя ні йому, ні нащадкам. Один цивільний українець може спричинятися до перемоги Світла над Темрявою і Добра над Злом, а способів до цього є багато.

На війні, як і в будь-якій грі, треба знати місце, де ти можеш бути найбільш корисним. І з впевненістю воювати. Не надіючись на моментальний успіх, але безсумнівно знаючи, що цей успіх буде обов’язково. Як співається в одній пісні Українських Січових Стрільців, «бо війна війною»…

Володимир Ключак

Також читайте

Tags:

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • №89282 Офіційна робота в Німеччині.
    27.11.2018 | 11:10

    Офіційна робота в Німеччині, з оплатою від 8 євро/год і більше. Офіційне оформлення відбувається, по відрядженню форма А1 (від польської фірми на практику). Для оформлення на роботу потрібна польська робоча віза (з терміном не менше трьох місяців, або біометричний паспорт ( не менше 90 днів). Працевлаштування тільки офіційне, з віковим обмеженням до 50 років. Знання [...]

  • Запрошуємо на роботу
    31.10.2018 | 13:24

    ТзОВ «ГКК «Карпати» (м. Трускавець, вул. Карпатська, 2) запрошує на роботу інструктора з ЛФК. Тел. для довідок (03247) 6-21-22. Також читайтеЗапрошуємо на відзначення 100-літнього ювілею створення ЗУНР (0)Запрошуємо на Свято подяки Богові (0)Заходи до 76-річчя створення УПА (0)Оголошується конкурс на найкращу наукову роботу серед студентів вишів України з гарантованою грошовою винагородою! (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви