В середині липня співак Я-Рек презентував свою нову пісню під назвою «Ти розумієш мене». Поет та композитор Ярослав Баран (сценічне псевдо Я-Рек) добре відомий у творчих колах тим, що полюбляє дивувати і дарувати несподіванки. Проте «Ти розумієш мене» своєю несподіваністю перевершила навіть найсміливіші очікування щодо нової роботи митця.
Тож сьогодні розставляємо всі крапки над «і», спілкуючись з Я-Реком про його нову пісню та про творчість взагалі.
– Ярославе, після першої строфи я подумав, що пісня «Ти розумієш мене» про твою дружину Ірину. Але потім почув «І я, і ти в полоні самоти». А далі у відеокліпі побачив фото Ірини. Тож про кого ця пісня – про дружину чи когось іншого?
– Володю, дякую за запитання. За досить складне запитання, оскільки навіть не знаю що відповісти. Справді, пісня як і кліп назбирала в собі дуже багато певних знаків та значень. Проте так сталося не через задум автора, а через те, що творчий процес відбувався у декілька етапів.
Спочатку був вірш без приспіву. Такий собі поетичний експеримент. Далі була музика, під яку треба було ще й дописати приспів. Насправді в момент коли народжувалась назва «Ти розумієш мене» йшлося про однодумців – творчих людей. А вони насправді завжди «в полоні самоти», незважаючи на своє публічне життя. І десь від цього, мабуть, страждають і дружини, оскільки бути половинкою творчої особистості справа не з легких. Тому так вийшло, що кожен вбачає свій зміст.
Як на мене, усі варіанти тут доречні. Ну а Ірина виручила тим, що вона моя найбільш фіксована на камеру модель. Тому обрати найкращий портрет я міг лишень з її портфоліо. А також надихнула на ідею про розмову «на різних мовах».
– Пісня вистраждана, виболена, чи далася легко? Скільки часу ти працював над нею?
– До поезії разів мабуть п`ять повертався, оскільки перша версія була віршем, а в кінцевому результаті була потрібна пісенна поезія. Та саме фінальна частина пройшла надзвичайно легко і на одному подиху. Декілька днів – і готове аранжування.
Два дні забрав запис вокалу, потім два дні зйомок і ще два монтажу. Насправді це дуже швидко, якщо взяти до уваги, що деякі пісні пишемо місяцями. А якщо згадати попередній кліп, який також знімався декілька тижнів – мабуть прийшло натхнення, яке й призвело до кінцевого результату.
– У відеокліпі виконавець Я-Рек якщо не малює портрет, то співає, тримаючи в руках фотоапарат. Як глядач мав би сприймати такі символи? Як важливість фіксації зображення коханої людини чи як натяк, що автор пісні не просто поет та композитор, а ще й фотомитець?
– Коли розпочав зйомку кліпу, то до останнього була полеміка який сюжет і зміст вкласти у це відео. Та все ж перемогла ідея пошуку ідеалу: фотограф (символ творчої особистості) шукає той ідеал, перебираючи море хороших світлин. І врешті отримує контури майбутнього ідеалу. Та все ж щоб прискорити процес доводиться братися за олівець, щоб ідея швидше була зреалізована.
До речі, портретні світлини, які пробігають у кліпі, також з реальними людьми. Насправді, це мої знайомі, яким в той чи інший момент була нагода створити портретні фотосесії. Тому їм велике спасибі за розуміння і вклад у це відео.
Також, звісно, хотілося підкреслити важливість фіксації близьких людей, адже фотографія – це такий собі контейнер спогадів, який в той чи інший момент дає нагоду згадати кращі фрагменти життя і взагалі не забувати про рідних, коханих, друзів. Тому фотограф там не випадково. Насправді перша версія мала бути більш егоїстичною і показувати боротьбу в одній людині фотографа і музиканта. Та все ж від цієї ідеї після детального аналізу вирішив відмовитися.
– Якою за рахунком у твоєму пісенному доробку є пісня «Ти розумієш мене»? І чи вважаєш ти її вершиною на цей момент, чи, можливо, якісь твої пісні для тебе є значно важливішими, «потужнішими»?
– Мабуть, як і в кожного автора, для мене усі пісні є важливими. Справді, деякі з них є знаковими. Скажімо як «Старий Оркестр», адже з цією піснею здобуто першу серйозну нагороду на пісенних конкурсах. Але якщо заглибитися в тему, то кожна пісня має якесь вагоме значення, адже стараюся кожен раз писати по новому.
«Ти розумієш мене», мабуть, також уже є знаковою бо, по-перше, я вирішив дещо змінити стилістику виконання і як показують перші враження, цей експеримент таки вдалий.
Якщо ж говорити про кількість, то після першої півсотні перестав рахувати. Однозначно, ця пісня уже з другої половини сотні.
– Творчі люди трохи диваки. Чи вважаєш ти себе диваком? Якщо так, то в чому проявляється твоя дивакуватість, якщо ні, то якими є специфічні риси тебе як власне творчої натури?
– Мабуть для оточуючих таки дивак. Ну, мені про себе важко говорити, але й справді творчі люди мислять дещо іншими категоріями, тому для сторонніх (не творчих особистостей) їх поведінка дещо є дивною. Це я роблю висновки зі спостереження за колегами. І десь інколи й за собою помічаю такий тип поведінки.
Та все ж свого часу зробив, думаю, вірний крок у журналістику, щоб якось об`єктивніше оцінювати: дивак чи не дивак. Але відверто визнаю: наразі цього зробити не виходить J, тому переконуюся, що розмови про дивацтва творчих людей – міф, нав`язаний суспільством через нерозуміння.
– В наш час, коли кожен тільки й думає про гроші, ти твориш заради заробітку, чи для чогось іншого? Слави, самовираження, самореалізації, любові до прекрасного, до музики, поезії? Чи це щось інше?
– Я звичайнісінька людина, яка живе в Україні і по суті нічим не відрізняється від інших. Писати пісні заради заробітку – бізнесовим терміном це банкрутство з першої ноти і особливо в Україні. Щодо слави, то звісно, в підлітковий період хотілося співати аби подобатися дівчатам. Та з часом усі ці речі (слава і ін.) відходять на задній план.
Не буду кривити душею: звісно, приємно, коли твої пісні користуються популярністю, проте метою написання стає саме можливість самореалізації. Адже дав Бог писати, і з цим ти нічого не поробиш. Йти проти природи – ми знаємо до чого це призводить. І насправді це чудовий дар, але він вимагає певних зусиль та жертв.
Так проходить час і ти кажеш собі «все, перестаю писати, немає можливості пісні донести до загалу». Минулого року вкотре вирішив зав`язувати з пісенною творчістю. Результат: три нові пісні було записано на студії. Тобто, це речі вищі за нас і не писати не можемо. І цього часто не розуміють навіть близькі люди, що черговий раз породжує міфи про дивацтва творчих людей.
Ну і творчість – це чудовий антидепресант, який лікує не лише душу, але й тіло.
– Ну і наостанок – про «іншу сторону медалі». Чи дочекаємося ми нових пісень від Я-Река на гострі, актуальні теми політики всеукраїнської чи місцевої? Щось на зразок «Нестора-інвестора»? Чи й далі твори будуть про кохання, добро, природу, дружбу та вірність?
– Такі теми залишаю для поезії. Вважаю, це більш вдалий формат. Саме цього року мав мрію видати першу збірку своєї поезії, де саме хотілося розмістити філософську і соціальну лірику. Мало того, цю збірку планував видати у форматі фотоальбому, щоб презентувати не лишень поезію, але й іншу сторону своєї творчості – фотографію. Та наразі усе залишається в мріях, через об`єктивні обставини.
Також не спішу занурюватися в політичні чи навіть патріотичні пісні, оскільки вважаю, що не той час, щоб «піаритися» на важкій ситуації в країні. Хоча варто констатувати, що при браку українських патріотичних пісень уже з`являються автори, які персонально пережили кульмінаційні моменти останніх криз і справді пишуть від серця, і в цьому плані уже з`являються шедеври.
Я ж піснями стараюся у цей складний час таки піднімати світлі і оптимістичні теми. Наскільки вдало – покаже час.
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень