3 грудня весь світ відзначає Міжнародний день інваліда. Звичайно, це не свято, бо святкувати тут нічого, та це день посиленої уваги до цих людей, роздумів, як можна по можливості покращити нелегке життя інвалідів.
Ми з дружиною обоє інваліди, тож, чесно кажучи, цього дня надіялися на тепле спілкування про проблеми та маленькі радощі інвалідів за горнятком чаю, яке минулими роками 3 грудня організовували в територіальному центрі обслуговування пенсіонерів. Цього року я також зателефонував в терцентр, спитав, чи будуть якісь заходи. «Будуть, з 12 години»,- відповіли мені. І ось, хоч цього дня була погана погода – зима починала вступати в свої права, падав мокрий сніг – ми з дружиною рушили з Сагайдачного на вулицю Річки в територіальний центр…
Та яке гірке розчарування на нас чекало! Якщо завжди організовували солодкий стіл, то цього року вирішили організувати … круглий стіл по проблемах інвалідів. Та насправді жодного стола там не було! Ні круглого, ні квадратного. Нас посадили в підвал в рядочки на крісла, наче на лекції, та почали розказувати про турботу і опіку влади про нас. Виступали керівники соціальних служб, Пенсійного фонду, а міський голова не знайшов ні часу ні потреби поспілкуватися з нами.
Пізніше дівчатка – працівниці терцентру – почали розносити на підносах печенька та пряники, наче подаяння злиденним. Вже вдома я побачив по телевізору, що в Києві цього дня з бомжами обійшлися краще – був гарячий чай, борщ. А у Трускавці над нами просто насміялися. Навряд чи ми з дружиною ще колись підемо на «круглі» заходи цієї влади.
Василь Веклич, пенсіонер, учасник бойових дій, інвалід І групи
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень