У лютому ми відзначаємо започатковане українською діаспорою свято українських Героїнь. І це не випадково. Леся Українка – українська поетеса, яка народилася в лютому і сила волі якої продемонструвала надлюдську силу у протистоянні немилосердній недузі. В цілому світі вона визнана генієм поезії! Жінка вольова, сильна і непоборна являється символом нашої української нації. Мало хто може похвалитися такою кількістю письменниць, як наш народ, а це – Олена Пчілка, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Анна Павлик, Уляна Кравченко, Наталена Королева, Людмила Старицька-Черняхівська, Наталя Забіла, Ліна Костенко і багато-багато інших. А Раїса Іванченко – єдина жінка в Європі, яка написала найбільше історичних творів!
І за дивним збігом обставин саме у лютому завершили своє земне життя славні українські патріоти Ольга Басараб, Олена Теліга Наталка Винників, Дарія Гнатківська, Олена Антонів, Наталя Шухевич. В 1950 році весь світ почув про повстання українських політв’язнів у таборах Норильська, Воркути, Кінгіру. Найбільш вражаючою у цих подіях була участь у повстанні українських жінок – одягнувши вишиванки, беззбройні, з високо піднятими головами і палаючими серцями вони щільними рядами виступили проти радянських танків, які були послані нелюдами для придушення повстання. Танки сунули на жінок і під їхніми гусеницями завмирала українська пісня, обривалися життя сотень кращих доньок України…
У рядах повстанців була і наша відважна трускавчанка Михайлина Романишин з роду Данилишиних. А жінки – учасниці УПА, наші землячки Іванна Пілько, Люба Вахнович, Люба Кузик! Жінки-легенди – Дарка Гусяк, Катерина Зарицька, Оксана Бандера, Зеня Білас. Репресованих були тисячі, а повернулися лише сотні!
Жінки-політв’язні Слава Гресько, Наталка Шухевич, Атена Пашко. І всесвітня Героїня Ірина Сеник – 34 роки в’язниці і заслання. І ось її вірш до мами:
Мамо, голубко!
Як же ти терпіла і передчасно посивіла,
А коли їхали в Сибір – не бачила на небі зір,
Бо твої сльози зорями тремтіли…
Боже! За сльози й муки матерів
Скарай хоч раз усіх катів!!!
Прославляючи Героїнь, ми не повинні забувати героїзму матерів, які в умовах несправедливості, облудної і безбожної системи старалися виховувати порядних дітей, релігійно та національно свідомих. І саме на це молоде покоління покладає надію тепер вся Україна.
Наші славні українки відзначають Свято Героїнь з 1993 року. Трускавецький осередок Всеукраїнської Ліги Українських Жінок, Спілка політв’язнів та репресованих, Товариство політв’язнів, прагнуть популяризувати це величне свято. В цьому році нас запросила провести це свято в бібліотеці-філії № 2 її завідувач Стецик Лідія, оформивши перед тим книжкову виставку до дня народження Лесі Українки та до дня жінок-героїнь. Голова Ліги українських жінок міста Трускавця Катерина Ківацька, яка була головним ініціатором та організатором цієї зустрічі, розповіла про наших Героїнь. Леся Маратайців заспівала пісню про маму, виконала її просто блискуче, а на очах присутніх з’явилися сльози.
А потім почалися спогади… Жінки згадували про своє минуле: старші – про заслання і табори, молодші – про життя без мами, висланої на заслання. Спогади, спогади…
Так, Марія Гурба, член Спілки політв’язнів, читала патріотичні вірші, а ми слухали і дивувалися такій прекрасній пам’яті. Яку ж потрібно мати силу духу, щоб витримати все і залишитися доброю, привітною жінкою? Пані Світлана Голубінка розповідала, як вислали маму… Пам’ятає тільки, що побачила її, коли йшла у перший клас, пам’ятає і першу ляльку – голову з плечима, а тулуб мама пошила, набивши ватою. Зі спогадів мами про Казахстан пам’ятає лише те, що спалив корівниках і грілися від дихання корів. Пастух-казах підгодовував наших дівчат потайки, щоб не бачили конвоїри.
Виступив і пан Роман Малярчин, голова Трускавецької станиці Братства вояків ОУН-УПА. О, пан Роман має про що розповісти! І про боротьбу наших дівчат поруч з чоловіками, і про те, як врятували його дві сестрички, назвавши своїм братом, і про те, які тортури застосовували енкаведисти, де там німцям до них…Пан Роман каже, що не дивується, коли хтось не витримував і підписував щось, бо не кожна людина може витримати знущання, не всі є сильні духом, тому і не звинувачує тих, хто піддався. Людська слабкість, що поробиш? І тому ті, що пройшли і витримали це все – справжні герої!
Розповіла про свої поневіряння і голова Спілки політв’язнів Наталія Мінько. Після закінчення терміну заслання рідний Трускавець, в якому народилася та виросла, не прийняв її. Тодішня влада відмовила їй з чоловіком у прописці та в роботі і вони змушені були повернутися у Воркуту. І лише в 1975 році пані Наталія змогла повернутися в Трускавець (а чоловік – з 1987 р., бо не прописували).
Через що потрібно було пройти нашим Героїням, скільки всього пережити, витримати та залишитись при цьому не байдужими до свого народу, своєї держави і нашої молоді.
Вони готові і тепер у свої немолоді вже літа прийти на допомогу, дати пораду і вчити молодь любити свій народ та свою державу, яка носить таке славне і величне ім’я Україна.
Світлана Козачук
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень