Велике пойобище

Взагалі, сторін конфлікту було троє: «Свобода», «червоні» та міліція. Причому, як би дивно це не звучало, мета у всіх була абсолютно однакова: провокації та конфлікти. Якщо бути точним, таку мету переслідували керівники усіх трьох сторін, просто рядових учасників про це не попередили.

Сама ідея вивісити червоний прапор у Львові, тим більш на День міста, могла виникнути у голові лише абсолютно тупих або абсолютно цинічних негідників, яких зазвичай називають одним хитрим словом, що на «пі-» починається, а на «-дараси» закінчується. І нічим хорошим це все закінчитися не могло за визначенням.

Але хто сказав, що діюча влада зацікавлена у збереженні спокою? Навпаки, уся історія правлячої в Україні зграї доводить, що для неї не існує інтересів нації, а лише інтереси власного кендюха, у прямому і переносному розумінні цього слова. Заради одного зайвого дня перебування при владі (з її нічим не обмеженими можливостями та «бонусами») вони готові пожертвувати усім і усіма.

Вчора влада легко і невимушено кинула ветеранів у львівську м’ясорубку. Вона наперед знала, що конфлікти будуть і кров проллється, але все одно вивісила у місті червоні прапори та погнала колишніх фронтовиків на ці барикади. Владі ветеранів не шкода. А якщо комусь із них розіб’ють голову – це для неї буде просто подарунок долі. Уявіть собі, який прекрасний телерепортаж можна забацати: молодий здоровий нацик з перекошеним від ненависті обличчям товче по голові літнього ветерана. Увесь Схід та Південь України просто на стінки лізтимуть від обурення. А влада, в свою чергу, почне нещадні репресії проти цих негідників, і донецькі шахтарі, забувши про голод і розруху, знову підуть голосувати за Партію регіонів, бо «наши хоть і сволачі, зато нє фашисти», як казала одна знайома пані з Луганську.

Відтак міліція теж доклалася до того, що сталося у Львові. Згадайте будь-який з маршів правих у Києві на Покрову: мєнтів та «беркутів» на них зазвичай більше, аніж самих учасників, а при найменшому натяку на зближення з «червоними» правоохоронці перекривають вулиці і пакують всіх без розбору.

Але Львів – не Київ. Тут націоналістів, м’яко кажучи, набагато більше. Точніше – тут майже всі націоналісти. Але міліції 9 травня було геть мало навіть у порівнянні з Києвом, і вона абсолютно не заважала сторонам конфлікту сходитися навіть на відстань удару кулака, не те що польоту каменюки. Причому складалося враження, що саме це і було метою міліції. І при цьому заарештовано мізерну кількість учасників цього пойобища. Дивно, чи не так?

Що ж стосується «Свободи», то вона виступила цілком у своєму традиційному стилі. І дивно не те, що «тягнибаксівці» повелися на провокацію влади, а те, що так мало жертв.

Єдине, що втішає у цій ідіотській ситуації – так це те, що єдиною причиною бажання влади вкотре розвести українців по різні боки барикад є її звірячий страх перед об’єднаним народом. Янукович та його братва не по-дитячому бздять, що одного разу українці можуть відволіктися від перманентної внутрішньої гризні і дати нереальної 3,14зди 3,14дарасам при владі.

Ці недолюдки, що звикли зіштовхувати нас лобами, нездатні зрозуміти, що їхні зусилля лише наближають день розплати.

Автор:

Володимир Йадороб