«Хтось дуже хоче розхитати лодку, комусь дуже хочеться з прапорами походити по проспектах, вигукуючи “Геть”. Чому? Тому що працювати не вміють. Нічого, навіть собачої будки в житті не збудували і закликають до дестабілізації в державі. Ми не дозволимо цього зробити, нам з такими не по дорозі».
Ці слова Президента України Петра Порошенка, сказані ним на початку березня 2017 року, можна трактувати по-різному. Але правда полягає в тому, що перш ніж керувати державою, потрібно щось реально зробити для неї.
На даний час Україна перебуває в стані фактичної війни з Московією. Є чимало людей, які не на словах, а на ділі довели, що вони є дійсно патріотами. Це ті, які пішли добровольцями в АТО, ті, хто реально допомагає воїнам на передовій, волонтери, доброчинці, які наближають нашу перемогу не для піару, а з потреби серця.
Як не прикро констатувати, та з їхнього середовища до влади потрапило дуже мало осіб. І це стосується влад всіх рівнів. Для прикладу, у Трускавці з 26 представників депутатського корпусу тільки 1 (один!) є АТОвцем. Зате кількість тих, які отримували повістку для мобілізації, але «відкосили» від служби в армії, а потім були обрані депутатами, є значно більшою. Чи це нормально? І чи нормальним є факт, що з усіх 130 працівників Трускавецького міськвиконкому нема жодного (!) служивого?
Але що говорити про якесь маленьке курортне містечко, коли в межах України маємо не кращу ситуацію. В умовах війни на найвищих керівних посадах в Україні перебувають люди, далекі від розуміння що ж потрібно державі і як діяти в умовах небезпеки для неї. Вони просто відсиджують час, отримують шалені гроші, щоб у певний момент поступитися місцем таким самим, як вони. Держава слабне, хитається, а негідники збагачуються.
В червневому номері газети «Єврейські вісті», яку видає Єврейська рада України, опубліковано інтерв’ю з генералом Узі Даяном, командиром спецназу Генштабу Ізраїлю «Саєрет маткаль», колишнім очільником Ради національної безпеки Ізраїлю, племінником легендарного Моше Даяна. Тема інтерв’ю – чого українська армія і Україна як держава могли б повчитися в ЦАХАЛу і Ізраїлю.
«Раніше перемога забезпечувалася захопленням території і знищенням ворога. Нинішні війни – це сукупність п’яти складових – дипломатичної, оборонної, економічної, юридичної і ментальної. Лише ефективне поєднання цих факторів дає бажаний результат», – каже генерал Узі Даян. І додає: «Я не втомлююся повторювати своїм дітям: кожен раз, коли ви чуєте, що скоро настане мир – не вірте. Будьте готові, що і вам, і вашим дітям прийдеться воювати».
Про це інтерв’ю говоримо невипадково, адже практичні навички в «польових» умовах – це те, чого не дасть жодна теорія. Пам’ятай про те, що на своїй ділянці ти – начальник Генштабу, пам’ятай про особистий приклад командира, – звертається до офіцерів Узі Даян і завершує чітким: «Демократія передбачає, що біля керма влади повинні стояти найбільш підходящі до цього люди. Але часто обирають не найбільш здатних до управління країною, а найбільш здатних для того, щоб успішно виграти вибори». Щодо України, то це прямо в десяточку.
Узі Даян чотири роки був командиром майбутнього прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу і два роки служив під керівництвом Ехуда Барака (прем`єр-міністр Ізраїлю в 1999-2001 рр.). В Ізраїлі тих, хто довів свою ефективність в «польових» умовах, називають «рибами, які плавають у відкритому морі». Саме такі «риби» при владі в Ізраїлі. В Україні ж в цілому, і в маленькому Трускавці зокрема владою володіють «рибки з акваріуму».
Будуть нові вибори, і люди знову обиратимуть «рибок з акваріуму». А ті, не маючи досвіду війни в польових умовах, визначають пріоритети явно не ті, які потрібні громадам, містам, державі. Дерибан, свавілля, корупція, меркантильні інтереси, захланність, відмивання коштів, махінації, непрозорий розподіл бюджетних коштів – це все наслідки того, що до влади потрапили і тривалий час в ній перебувають «риби з акваріуму». В каламутній воді непевного сьогодення вони жирують за рахунок суспільства.
Натомість ізраїльський генерал Узі Даян висловлюється чітко: «Той, хто пережив досвід співучасті в будівництві країни, буде піклуватися про суспільне благо протягом всього свого життя». На жаль, Україні це не «загрожує», бо керують в ній ті, хто суспільне благо має явно не на першому місці, а владу розцінює тільки як керування, а не як служіння.
Як не парадоксально, та зараз справжніх захисників України часто сприймають мало не як ворога. Мовляв, «а що вони хочуть», «і так мають пільги», «в них з психікою не все гаразд». Забуваючи при цьому, що якби не ці люди, то путінський чобіт вже топтав би вулиці Києва, Львова та Трускавця. Звісно, є певні нюанси, коли посвідчення УБД отримують ті, хто не воював, є випадки, коли «тиловики» досягають своїм «горлом» значно більше від тих, хто бачив справжнє пекло війни. Та найгірше у всій цій історії те, що в Україні досі нема чіткого розуміння того, що справедливість та порядок в суспільстві можуть бути досягнуті тільки за принципами «польових» умов. Без зайвої демагогії, без перегинів демократії, без глянцу та вишуканих фраз. Чітко, просто, згідно здорового глузду і без загравань з ворогом. Як то кажуть, по-військовому.
Будувати країну може той, хто принаймні збудував собачу будку. Будувати Україну має кожен. Владу в Україні повинні мати ті, хто в критичний момент став на її захист. Тоді можна буде говорити про майбутнє держави.
Ізраїль цей шлях пройшов, тож нам є чому повчитися в ізраїльтян.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень