Фейлетон «Краплені карти з колоди Козира», знаний ще як «Казка про Петіньку і Лесеньку», став приводом до судового позову. Вперше про те, що такий фейлетон існує, трускавчани довідалися з повідомлення голови комісії з питань регламенту, депутатської етики та зв’язків із ЗМІ Трускавецької міської ради Святослава Грабовського щодо поступлення на комісію заяви від громадян П.Іванишина та Л.Дідик. Вищезазначені громадяни в казці, яка буцімто була озвучена по міському радіо, впізнали себе і почали розкручувати цю тему. Як кажуть, коли нема на чому піаритися, то можна на абичому.
Отже, після засідання регламентної комісії, на якому так і не вдалося докопатися до суті казки, П.Іванишин та Л.Дідик подали в суд на КП «Редакція міського радіомовлення», керівника цього підприємства Любомира Поливку, а також на ГО «Журналістська агенція «Трускавець Онлайн» і керівника цієї громадської організації Руслана Цехмейстера.
29 червня відбулося друге судове засідання у цій справі, під час якого адвокат позивачів Ю.Крамар пробував довести суду, що мова в казці йде саме про П. Іванишина та Л. Дідик, адже саме Іванишин був головним комсомольцем Борислава і саме він займався продажем алкоголю. Мовляв, фрагмент казки про комсомольця Петіньку, який вкрав гроші з комсомольської каси і почав продавати фальсифікований алкоголь, за що притягався до кримінальної відповідальності – це якраз наклеп на Іванишина.
Адвокат позивачів надав суду ряд документів, які мали б засвідчувати чесність та добропорядність Петра Іванишина – він і водоканалом на посаді виконавчого директора справно керував, і жодної землі в часи Козира не отримував, і кримінальні справи проти нього не порушувалися, бо ж завжди торгував тільки горілкою справжньою, з акцизними марками. Для ознайомлення з поданими доказами на користь Іванишина відповідачам потрібен час, тож суддя Грицьків В.Т. оголосив перерву до 25 липня.
Фейлетон про краплені карти з колоди Козира – авторський вимисел, в ньому присутні оціночні судження, каже потерпілий від наклепу та судового переслідування керівник трускавецького проводового радіо Любомир Поливка. Часом читаючи байку, яка висміює якісь негативні людські якості чи пороки, впізнаєш себе, говорить інший потерпілий від наклепу Руслан Цехмейстер, але це не означає, що автор байки писав її саме про тебе. Та адвокат Іванишина (позивач вже вдруге не з`являється на суд особисто) впевнений, що відповідач перейшов межу, за якою журналістський вимисел перетворюється на наклеп та брехню.
В історії з позовом проти трускавецьких журналістів дивує одне – як так можна цинічно брехати? Як так можна маніпулювати фактами, поняттями, подіями? Як можна біле називати чорним, а чорне білим? І де совість? Де повага? Де честь? Де гідність? Є вони чи нема? Чи замість них тільки гроші, піар, брехня, демонстрація власної значимості?
Хто насправді значимий і наскільки – знає лише Бог. А все решта – від лукавого. Доброго імені, а тим більше політичної репутації на брехні не збудуєш. Як і не збудуєш щастя на горі іншого. А сам продаж алкоголю – це факт, який є більш ніж красномовним, ще до ухвал суду і до остаточного кінця тяганини з казкою, яка так і не знати про кого була написана. Інколи на злодію шапка горить, а інколи когось совість мучить. От і глушать ту совість судовими позовами, щоб відбілити себе в очах інших. Але відбілити її перед самим собою та перед небесами можна тільки щирим розкаянням, молитвою та сповіддю.
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень