Наприкінці 2014-го року в Трускавці стався бунт. Місцеві мешканці заполонили приміщення міської ради. Приводом стало те, що з першого січня 2015 року міський голова Руслан Козир розриває контракт із керівником Трускавецької міської лікарні Андрієм Кульчинським. Причина ж – зовсім в іншому: очільникові курортного міста довіряє все менше й менше трускавчан. Якби вибори відбулися зараз, навряд чи він би міг знову стати міським головою.
Як і більшість керівників, Руслан Козир зумів доволі швидко розтринькати базовий капітал довіри, який був у нього п’ять років тому. Про його відставку говорять навіть ті, хто тоді голосував за нього. Звичайно, серед них є й такі, що особисто ним невдоволені, бо думали, що зірвуть банк, якщо Козир стане міським головою. Але в того самого вже нема козирних тузів у карті, не кажучи про джокера, який випарувався. Але абсолютна більшість трускавчан усе ж незадоволена тим, як він господарює. А в умовах кризи недовіра може виявитися гримучою сумішшю – і похід до “білого дому” лише перша ластівка.
Можновладцям притаманні такі риси, як самовпевненість й агресивне ставлення до тих, хто думає інакше. Натомість прихильність здобувають ті, хто тобі особисто відданий, постійно каже, який ти хороший і безгрішний. У немилість же потрапляють ті, хто критикує. Їх неодмінно називають критиканами. А якщо доплюсувати до цього непрофесіоналізм, амбітність, хизування своїми зв’язками з сильними світу цього – маєте повний портрет такого можновладця. Мудрий робить висновки. Але де ж ви бачили мудрих серед можновладців?
Криза у стосунках між Русланом Козирем і громадськістю зріла давно, але загострилася минулого року. Все більше й більше людей не хочуть його бачити на посаді міського голови. Звісно, якихось статистичних даних я вам зараз не наведу, але вже роками спілкуюсь з певною групою трускавчан, які відіграють не останню роль у житті міста, впливають на процеси, які відбуваються в ньому. Тому можу судити, що їхні судження явно не на користь Руслана Козира.
Конфлікт між Андрієм Кульчинським і Русланом Козирем легко можна було би перевести в політичну площину. Але ця містечкова політична боротьба нагадує швидше фарс, ніж щось серйозне. Жодних ідеологічних розбіжностей нема, а суперечка, хто більше любить рідне місто, – безперспективна. Тому розглядатимемо цей конфлікт – а він таки є – з точки зору розв’язання господарських проблем. Інакше кажучи, хто кращий господар: Андрій Кульчинський чи Руслан Козир?
За великим рахунком, теж, здається, важко порівнювати їхню господарську успішність, бо посади, які вони обіймають, нерівнозначні. Але громадська опінія (знову ж таки серед тих трускавчан, яких знаю особисто) схиляється на користь головного лікаря.
Якщо вірити місцевим засобам масової інформації, серед претендентів на посаду міського голови Руслан Козир має найменший, а Андрій Кульчинський – найбільший рейтинг. Знову ж таки, не слід довіряти подібним соціологічним опитуванням, але тенденція є очевидною. Я далекий від думки робити висновок, що таким чином Руслан Козир хоче усунути свого головного конкурента, але ж думати мені ніхто не заборонить, як і тисячам трускавчан, які прийшли до аналогічного висновку. Взагалі думка, скажу я вам, – безцінна річ. Хоча б тому, що її за жодні гроші не купиш. Це вам не гвинтівка і навіть не опудало дикого кабана в приватному музеї.
Упродовж цих п’яти років чув про Руслана Козира чимало різного. Але поки чоловік на волі, гріх його в чомусь звинувачувати. Проте кожний можновладець повинен думати про те, чи вистачить йому коштів після того, як він перестане бути керівником, аби відкупитися від так званих правоохоронних органів. І справа навіть не в тім, винен він чи ні. Був би стовп – аргументи знайдуться.
Не лише метал змучується. Змучуються й люди від того чи іншого керівника. Психологічна несумісність – складна штука, але з нею треба рахуватися. Мабуть, багато хто вже переконався, що Руслан Козир – зовсім не той чоловік, за кого себе видавав, особливо під час передвиборчої кампанії й на початках свого керівництва. Якби він знову наважився балотуватися на міського голову, то навряд чи йому просто повірять на слово, як п’ять років тому.
Хотів би декілька слів сказати про засоби масової інформації, які лояльно ставляться до міського голови. Роблять вони йому ведмежу послугу, бо чим більше хвалять патрона й збиткуються над його супротивниками, тим швидше прискорюють початок кінця Руслана Козира.
Трускавецькі можновладці не пройшли випробування Революцією Гідності, в які би вишиванки й гучні патріотичні гасла вони не наряджалися. За великим рахунком, в Україні тому й стали можливими Нелі Штепи. Я так думаю.
Анатолій Власюк, Тустань
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень