Коли ми вирішили споруджувати пам’ятник в Сибірі, то нерідко чули, та й тепер ще можна почути: а навіщо цей пам’ятник, що Шевченко зробив для нашого міста? Відповідь проста: хіба пам’ятники ставлять знатним людям лише тоді, коли вони в цій місцевості щось зробили особливого? Та ні ж! Пам’ятник – це знак поваги до людини, яку поважають як тутешні мешканці, так і увесь світ.
Тараса Шевченка поважать у всьому світі, поважають переважно українці, а їх по світу дуже багато, тому і в 38 країнах стоїть пам’ятник Великому Тарасу. Це українці поставили його. А в Сибірі майже кожний третій громадянин має українське коріння, тому і вирішили: бути пам’ятнику нашому Пророку в Новосибірську! Це було у 2012 році, коли збиралися відзначати 200-ліття від дня народження Великого Кобзаря.
Але якщо уже говорити, чи був Тарас у нашому місті, то не вагаючись можна сказати: Шевченко тут був у роки війни, адже експонати музею Шевченка з Києва та Харкова у 1941 році перевезли на зберігання до Новосибірська. Предмети, до яких торкалася рука художника і поета, перебували тут три роки. Три роки дух Тараса Шевченка наповнював простір нашого міста.
Не байдужим був поет до Сибіру у своїх творах. Пригадаймо лише кілька рядків.
У нас же й світа, як на те –
Одна Сибір неісходима
А тюрм! А люду!..Що й лічить!
Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить
Бо благоденствує!
«Кавказ», 1845
Та цур їм, тим царям поганим!
Нехай верзуться їм кайдани,
А я полину на Сибір,
Аж за Байкал; загляну в гори,
В вертепи темнії і в нори,
Без дна глибокії, і вас –
Споборники святої волі –
Із тьми, із смрада, і з неволі
Царям і людям напоказ
На світ вас виведу надалі
Рядами довгими в кайданах.
«Юродивий», 1857, Нижній Новгород
І хоч казав шведський славіст Алфред Енсен, що Тарас Шевченко своїми творами здобув світову славу більшу, ніж бронзовий пам’ятник, але люди уже протягом півтора століття ставлять пам’ятник великому українцю, нашому Пророку, як знак поваги. Ось і ми поставили погруддя Тараса в нашому місті саме в знак поваги і пам’яті усіх наших українських предків. Кошти на будівництво комплексу збирали гуртом. Очолив цю неабияку справу Володимир Павук – голова національно-культурної автономії українців Новосибірська. Від першого до останнього кроку було дуже важко. Перш за все – це доброчинні кошти. Саме на таку умову погодилися в мерії міста. Не привчені наші люди до доброчинності. Не ті, про яких казав ще на початку двадцятого століття Євген Чикаленко: «Любіть Україну не до глибини душі, а до глибини власної кишені». Ось цей мільйонер-меценат віддав усі свої кошти на розвиток українства, яке у ті часи переслідувалося царським урядом. Не багато зібрали ми громадських коштів.
Треба дякувати мерії, котра надала нам грант, щоб виконати проектні роботи. Оце і все. А дальше Володимир Павук вкладав свої кошти. На останньому етапі – благоустрою скверу, де встановлювали пам’ятник – підключилася районна адміністрація.
Пам’ятник стоїть у центрі міста. Відбулося урочисте відкриття у рік літератури в Росії, під звуки пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» у виконанні нашого гурту «Мрія» і гостей. Багато квітів поклали до підніжжя. І, звичайно, букет червоної калини. А за пам’ятником посадили вербу – онучку Шевченківської верби, яка мандрувала довгим шляхом з України (Львівського Стрийського парку) до Сибіру.
Надіємося, що молодята з українським корінням і не лише, які будуть брати шлюб, згадуватимуть Тараса і покладатимуть до його пам’ятника квіти. Так хочеться нагадати усім українцям:
«Не потоком шумних, галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну» (Андрей Шептицький).
«Любіть Україну не до глибини душі, а до глибини власної кишені» (Євген Чикаленко – український меценат початку ХХ століття).
Без верби, калини і Тараса Шевченка немає України!
Пам’ятай, Україно, що мільйони твоїх дітей, яких доля розкидала по світу, не забули тебе.
Гнат Стеценко, Новосибірськ, Російська Федерація
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень