Ці люди подібні на нас, вони живуть серед нас і, здається, такі ж як і ми. Проте є щось таке, що відрізняє їх від звичайної сірої безликої маси. Це – небайдужість. Небайдужість до потреб іншої людини, небайдужість до долі Вітчизни, небайдужість до людського горя, до того, що відбувається за межами власного помешкання чи офісу. Ці люди – волонтери.
В останні півтора року їх роль в Україні значно зросла. Якщо до Майдану та українсько-російської війни волонтери переважно займалися пошуком коштів для хворих, допомогою узалежненим та підтримкою убогих людей, то зараз на перший план вийшла потреба допомогти нашим військовим, захисникам України, незалежно від того чи це досвідчені кадрові військові, чи недавно мобілізовані хлопці, чи це Нацгвардія, чи «Правий Сектор».
Хоча волонтери працюють не для відзнак чи подяк, але ті, хто воює на передовій, зазначають, що роль волонтерів у цій війні – надзвичайно велика, і в майбутньому їх також потрібно буде відзначити, як і учасників бойових дій. Бо зараз, на жаль, є випадки, коли статус учасників бойових дій отримують ті, хто до бойових дій не мав жодного стосунку (пригадаймо собі хоча б історію одного чинуші з якогось там міністерства), натомість волонтери також мали б отримати визнання держави. Про це каже полковник В`ячеслав Засенко, котрий як командир загону тримав оборону Донецького аеропорту, а зараз перебуває на лікуванні в Центрі медичної реабілітації та санаторного лікування «Трускавецький» (військовий санаторій). В`ячеслав Миколайович привіз для волонтерів із Трускавця три медалі «Сильному духом» від командування повітряних сил.
«Велич Батьківщини – у Ваших великих справах» написано на реверсі медалі і з цими словами важко не погодитися. Дійсно, волонтери роблять велику справу, значення якої важко переоцінити.
Медаль «Сильному духом» отримують трускавчани Леся Гарасимів, Тереза Боярська та Сергій Розора. Останній волонтерством і меценатством займається давно, тож називає і інших волонтерів, які вартують такої ж нагороди.
– У Трускавці найбільше роботи робить Тарас Лужецький з Клініки стоматології зі своєю командою, – каже Сергій Розора. – У Дрогобичі це група «Дрогобич SOS», Микола Походжай, Леся Пашко, Олег Яводчак, Олександра Возняк, Олена Куртяк, Марія Кульчицька, котра допомагає Нацгвардії та інші.
Сергій Розора має активну життєву позицію, ще в часи Євромайдану він висловлювався досить жорстко: «Якщо ти патріот, а не рослина, то маєш бути на Майдані». З початком українсько-російської війни для нього як волонтера основною була закупівля для наших воїнів бронежилетів, спорядження, касок, амуніції тощо. Зараз пан Сергій більше займається допомогою тим, хто отримав важкі поранення. Двері його готелю «Клуб рН» гостинно відчинені для тих, хто пролив свою кров, захищаючи рідну землю. Те, що доктор Кім надає для воїнів АТО безкоштовні процедури з рефлексотерапії та акупунктури – теж заслуга Сергія Розори, який вважає, що успішна реабілітація – це ефективна реабілітація і вона не обов’язково мусить бути тривалою в часі.
Полковник В`ячеслав Засенко, про героїзм команди котрого неодноразово показував сюжети журналіст Олександр Моторний в новинах ТСН (канал «1+1»), каже, що волонтери надзвичайно сильно піднімають дух українських солдатів.
– Ми сильніші духом, сильніші народом, але ресурсів у нас все ж менше, ніж у ворога, – каже В`ячеслав Миколайович. – Я не бачу мирного врегулювання цього конфлікту, адже з іншою стороною домовитися не можна.
Зараз треба тримати оборону і працювати на виснаження противника, вважає полковник і виступає категорично проти настроїв, що, мовляв, навіщо нам той Донбас. «Дай їм палець, то вони всю руку відкусять» – каже професійний військовий. Полковник Засенко спростовує чутки, що армії в нас нема, що вона небоєздатна, що солдати неодягнені, голодні. Такі чутки він вважає шкідливими, а поширюють їх ті «незадоволені», які пороху й не нюхали. І взагалі, каже полковник Засенко, справжні герої не надто хизуються своєю формою чи розповідями, переважно це скромні достойні люди, які не люблять зайвих розмов та похвал. «Слід пам’ятати, що між Україною та ворогом є тільки армія» – нагадує полковник Засенко.
У Трускавці В`ячеслав Засенко вперше, тут йому подобається. Він каже, що сюди б привезти людей з Донбасу на екскурсію, щоб глянули, як треба жити, як треба ставитися до власності. Зараз з зони АТО бізнесмени виїхали, взагалі хто хотів і мав можливість, той виїхав. Залишилися люди з прокомуністичними поглядами, ностальгією за радянськими часами. Але поступово прозрівають і вони.
Наша розмова з Сергієм Розорою та полковником В`ячеславом Засенком відбувається в одному з кафе у центрі Трускавця. Гріє сонечко, щебечуть пташки, над головою мирне небо. А там, на Сході України, повзучий гад (в якого є достатньо своїх агентів і в Західній Україні) терзає нашу неньку. І про це не забувають волонтери, котрі щодня лягають з думкою «А чи достатньо я зробив для України?». Це сильні духом люди, як влучно вказано в назві медалі…
Володимир Ключак
P.S. Редакція Інтернет-видання “Трускавецький вісник» вітає Лесю Гарасимів, Терезу Боярську та Сергія Розору з отриманою нагородою за волонтерську діяльність – медаллю «Сильному духом».
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень