Сталося дивно-парадоксальне: саме у ті величні дні, коли православні всього світу святкували Різдво Христове, біля під’їздів будинку по вул. Дорошенка, 19 зникли металеві решітки. Мешканців шокував негідний вчинок невідомого зловмисника. Чи розбагатів він за оті декілька кілограмів металу, вкраденого під час такого великого, справді світлого свята, нехай запитає себе сам, але те, що згрішив більше, ніж роздобув злочинним шляхом, – факт незаперечний.
У цій ситуації будь-які коментарі зайві, адже і так зрозуміло, що наважився на таке зухвальство не чужинець із далеких світів, а хтось із наших, місцевих злодюжок, придивляючись до всього, що десь «не так лежить».
Та є речі, які не те, що «не так лежать», а надійно припаяні зварним методом і, здавалося б, слугували б нам ще довгі-предовгі роки. Принаймні так мало б бути, але факти -річ незаперечна: немає нічого, що стало б недоступним для осіб з «липкими руками». Доказом цього є бар’єрна огорожа уздовж тротуару навпроти «Райффайзен Банку «Аваль» (вул. Грушевського, 2). Незважаючи на те, що це міцна огорожа зварного типу, все-таки знайшовся спокусник, котрий потроху розпилював її і частинами забирав. Напевно, трудився нічної пори, бо хто відважиться на таке серед білого дня та ще й у людному місці… Як результат чиїхось старань, із дванадцяти секцій шість уже зникли, решта перебуває у стадії своєрідного «розкорочення». Подібне злодіяння, яке важко пояснити з точки зору здорового глузду, коїться і біля Військового Меморіалу в районі вул. Чорновола. Хоча й розташована його територія у центральній частині міста, знахабнілий любитель металевого «промислу» викрав тут уже не одну секцію з огорожі. Можливо, це результат старань того самого, хто «орудував» біля банку «Аваль»: дуже подібний «почерк»…
Буваючи у країнах Європи, не один наш краянин мав нагоду переконатися, що місця захоронень, тим більше, військові меморіали, там вважають особливими, тому належно шанують та оберігають – нікому навіть на думку не спаде, аби осквернити пам’ять полеглих у роки війни чи взагалі померлих. Бо так виховані. На жаль, у нас ставлення до таких місць, названих по-релігійному «місцями світлими», чомусь кощунсько-зневажливе, аморальне. Не відають нелюди, що чинять. Власне, все оте недобре, що коїться з нами і довкола нас, не додає оптимізму, адже це тільки у нас деградовані «типи» можуть дозволити собі розкрадати елементи пішоперехідних містків, прокладених через річки і потічки нашого міста, спричиняючи зловмисними діями травмування людей. Це тільки у нас безслідно пропадають люки з каналізаційних колодязів, що також призводить до нещасних випадків. Це тільки у нас, «захворівши брухтоманією», можуть «металісти», навіть із ризиком для свого ж життя, обрізувати кабелі на лініях електропередач. Це тільки у нас любителі легкої наживи проникають до чужих осель, гаражів чи комірок, шукаючи там те, чого не залишали. Це тільки у нас, перестрівши десь у глухому закутку чи на вулиці, можуть силоміць відібрати у когось цінну річ або гроші, чи здійснити напад на листоношу. Це тільки у нас заради бодай якихось декілька сотень гривень деградовані «типи», віроломно увірвавшись до помешкання, можуть без докору сумління позбавити життя стареньких, навіть безпомічних, пенсіонерів. Це тільки у нас…
Можна навести безліч прикладів, котрі свідчать, що до порядного, чесного способу життя багатьом у нас ой як далеко! І від того прикро, боляче, гірко. Адже знаємо зі сторінок історії ще з часів Київської Русі, що наші прадавні предки завжди були щирими і гостинними, ділилися з ближнім останнім, що мали, у важку хвилину могли зігріти нужденного теплом свого серця й душі. А головне – вважали обов’язком кожного неухильно дотримувати Заповіді Божі.
Сьогодні ж – це рідкісні винятки. Звідси – зневіра й аморальність, злочини й розчарування. Кожного дня чуємо страхітливі новини по радіо й телебаченню і моторошно стає на душі.
Від багатьох, іноді навіть дуже впливових людей, доводиться чути: аби змінити світ на краще, треба починати із себе. Насправді ж ніхто не хоче змінюватися, тим більше – бути кращим, добрішим. Навіть не намагається цього робити. Стає очевидним: суспільна мораль, деградуючи, з кожним роком занепадає чимраз відчутніше, тож очікувати змін на краще не варто. Принаймні поки що… Власне, доти, поки не навчимося жити за принципом «Людина людині – друг і брат».
Ніна Чернишова, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень