У понеділок, 12 листопада, народний депутат України Віктор Уколов написав на своїй сторінці у Фейсбуці: “Цим повідомленням хочу офіційно повідомити, що з 28 жовтня я більше не працюю в штабі Об’єднаної опозиції “Батьківщина”. Причин багато, найголовніша з них – я б ніколи не вступив і не хочу перебувати у партії, якою керуватиме Арсеній Яценюк. Вважаю, що він має нести політичну відповідальність за провальну виборчу кампанію і подати у відставку з посади Голови ради Об’єднаної опозиції. Наразі я не отримав підтримки однопартійців. Якщо моя пропозиція і далі не знайде відгуку в обласних організаціях, я складу повноваження члена Політради партії Батьківщина і віддам свій партквиток”.
Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю Віктора Уколова газеті “Тустань”.
– Скажіть, будь ласка, в чому саме полягає провальна політика Арсенія Яценюка під час передвиборчої кампанії?
– У процесі входження “Фронту змін” у “Батьківщину”, за різними оцінками, було звільнено до 70 відсотків складу обласних штабів. Фактично відбулося захоплення партії і “Батьківщину” наповнили не ті люди, які її створювали і вигравали виборчі кампанії у минулому. Це була перша помилка або свідома дія, адже цих людей ми добирали роками, звільняючи тих, хто не справлявся або спокусився. Таким чином була фактично знищена вертикаль, що забезпечувала агітаційно-пропагандистську роботу.
Майже одразу після злиття роботу над формуванням політичної реклами повністю замкнув на себе Яценюк і спеціалісти “Фронту змін”. Я нагадаю, що ті спеціалісти вже одного разу, в 2009 році, фактично знищили свого кандидата недолугою рекламою в смужечку, яка увійшла в історію української політичної реклами як найбільш невдала і неефективна кампанія. Будь-які рекламні пропозиції з нашого боку відкидалися без пояснень причин. Були порушені всі терміни підготовки реклами, що робило її ще більш неефективною. Не хочу втомлювати читачів технічними подробицями, скажу лише свій висновок. Те, що на початку ми сприймали як непрофесійність, до кінця виборчої кампанії почало складати враження спрямованої політики на знищення результату партії на виборах.
Формування списку. Особисто я не збирався вдруге балотуватись до Верховної Ради і тому спокійно поставився до 110 місця у списку. Не відкликав прізвища тільки тому, щоб це не сприймали як образу чи політичний демарш. Але я не розумію, чому зі 100 народних депутатів “Батьківщини” до прохідної частини списку об’єднаної опозиції включили ледь більше 20 осіб? Чому поза межами прохідної частини списку (ми могли мати 70 депутатів) опинилися люди, які, підтримуючи Юлію Тимошенко, отримали не одну кримінальну справу у відповідь? Чому ті, хто довів свою відданість справі роками, – мусили поступитись місцем, наприклад, колишній особистій секретарці одного з партійних лідерів або його спонсорам, що вже готуються перейти до провладних фракцій, ще не зайшовши в Раду?
– Вас немає серед членів новообраного парламенту. Чим станете займатися?
– Наразі збираю пропозиції. Я не хотів балотуватися, бо політика перестала бути політикою в моєму розумінні цього слова. Бо в політиці зникли межі пристойності, і я не готовий застосовувати такі ж методи у відповідь на те, що застосовується проти нас. Ще одна причина небажання балотуватись – у відсутності політичної партії, яка б відповідала моїм поглядам. Стара “Батьківщина”, яку я знав і яку ми створювали своїми руками, фактично зникла. У партії, якою керуватимуть істеричні зарозумілі яппі, я бути не хочу в жодній ролі. Зрештою, я був і залишаюсь українським соціал-демократом, ліво-центристом. Вважаю непристойним, коли біля уряду бідної країни припарковані ультра-дорогі мерседеси чиновників. Я приїздив туди на маленькому Ніссані NOTE, а нині маю невеликий Фольксваген.
Хочу працювати для України, бо маю чотирьох дітей, та й сам у свої 44 роки мрію ще пожити у нормальнішій Україні. Але якщо місця в політиці не знайду – повернусь до комерційної реклами. Кажуть, вона в мене непогано виходить.
– Свого часу Ви працювали з Іваном Плющем і Олександром Морозом. Що можете сказати про цих політиків? Чи маєте взірець політичного діяча України чи іншої держави, сьогодення або минулого, з якого Ви особисто берете приклад?
– Взірців серед українських політиків не маю. Надто добре знаю багатьох. Моє перше місце роботи – інформаційний відділ Секретаріату Народного Руху в 1990 році. Мій перший політичний проект – Українська Студентська Спілка, в оргкомітеті якої я був ще у 1989 році, коли навчався у вищому навчальному закладі. Можу назвати взірцем Уїнстона Черчілля. Серед українських політиків, крім Тимошенко, мені симпатичні Олесь Доній, Володимир Ар’єв, Олександр Бригинець, Юрій Гримчак. Серед теперішніх політиків з Галичини з повагою ставлюсь до Тараса Стецьківа та Андрія Лопушанського, хоча вони обидва й програли вибори.
– Вас і ще двох народних депутатів України звинуватили в педофільстві. Суд не довів Вашої провини. Як Ви вважаєте, хто спланував цю акцію і як вона відбилася на Вас і Вашій родині?
– Я заборонив собі шукати замовників цієї брехні після того, як почав мріяти про помсту. Бог їм воздасть по ділам їхнім, а я простив. Політики платять за брехню, крадіж та лжесвідчення часом невимовно високу ціну. Не хочу згадувати прізвищ, але в одного дитина загинула в автокатастрофі, у іншого згоріла в авто. Що я можу зробити їм у порівнянні з цим? І хто я такий, щоб опускатись до помсти? Я почав замислюватись, чи я чимось відрізняюсь від них сам, і якби мені запропонували запустити подібну брехню проти мого політичного опонента під час виборчої кампанії років п’ять тому, чи я би принципово відмовився? Я не впевнений, що я тоді був кращий від тих, хто нас оббрехав.
Було надзвичайно образливо і боляче, адже брехня з’явилася у відповідь на мою спробу допомогти людині, що хотіла закінчити життя самогубством. Я лише проплатив йому адвоката, але цього стало досить, щоб потрапити у розробку проти Юлії Тимошенко.
– У 2010 році Ви стали баптистом. Чим Вас відштовхнули традиційні християнські конфесії?
– На якомусь етапі я відчув, що без допомоги опанувати себе мені не вдається і підійшов до Турчинова з проханням взяти мене на службу в баптистську церкву. Чому в баптистську? Мої батьки і один з братів вже понад десять років є баптистами, і я бував в їхньому храмі, тому не мав психологічного бар’єру. Я знав, що баптистська церква має понад 400-річну історію, там не одягають балахонів, не танцюють, як у деяких сектах, та взагалі протестантів в США більше, ніж католиків. Крім того, за роки депутатства мої контакти з священиками православних церков незмінно закінчувались проханнями матеріальної допомоги. Причому навіть тоді, коли я шукав у них моральної підтримки.
Зрештою, я вірю, що спасуться віруючі люди незалежно від того, якої вони конфесії або посади, якщо вони справді вірять, тому з повагою ставлюсь до людей різних церков. “Бог не дивиться на особу” – це правило працює завжди.
– Що Вас пов’язує з Дрогобичем? Чи буваєте Ви тут? Чи підтримуєте зв’язки з друзями дитинства?
– Могила батька і дитинство до шести років. Ще, напевно, любов до польської мови, яку я знав, як і рідну українську, в дитинстві. По смерті батька мама переїхала на батьківщину в Поліське, що на Київщині, але я довгий час вважав, що Київ – це не справжнє місто. Бо справжнє місто має виглядати як цинамонове місто мого дитинства.
Щодо друзів, то кілька моїх дрогобицьких друзів вже давно в США. Останній зв’язок з Дрогобичем був кілька років тому, коли мені вдалося допомогти перевезти копії фресок Бруно Шульца у ваш краєзнавчий музей із Києва.
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
Досьє «Тустані». Народний депутат України Віктор Уколов народився в Дрогобичі 1968 року.
Закінчив Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. У жовтні 1989 року разом з Олесем Донієм і В’ячеславом Кириленком став співзасновником Української студентської спілки (УСС). Був головою УСС Київського педагогічного інституту. Брав участь у студентській революції на граніті на початку 90-х. Протягом семи років працював журналістом. Був одним з експертів Українського незалежного центру політичних досліджень. Намагався створити власне інформаційне агентство. Працював редактором і ведучим (разом з В’ячеславом Піховшеком) телепрограми “П’ятий кут” (УТ-1). У 1996-1997 роках був ведучим програм “Параграф” і “Щотижня”. Тоді він був відомий як Віктор Ткачук (Ткачук – прізвище колишньої дружини). У 1998-2004 роках – генеральний директор ТРК “Новий проект”.
З 1998 року займався організацією виборчих кампаній. На парламентських виборах 1998 і 2002 року працював з народним депутатом Сергієм Терьохіним. Двічі працював у виборчому штабі кандидата в президенти Олександра Мороза. У 1998-2002 роках був помічником народного депутата Сергія Терьохіна. У 2000-2001 роках – прес-секретар спікера парламенту Івана Плюща.
Редагував видання “Інтернет-репортер”. Працював на телебаченні, зокрема, на ICTV.
У 2004-2006 роках був членом Соціалістичної партії України. Покинув СПУ в зв’язку з тим, що Мороз пішов у коаліцію разом з Партією регіонів і Комуністичною партією України. З 2006 року – керівник департаменту виконавчого секретаріату політради партії Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина” (лідер Юлія Тимошенко). Очолював розробку реклами центрального виборчого штабу БЮТ на виборах.
На дострокових парламентських виборах 2007 року був обраний до Верховної Ради за списком БЮТ (N 147 в списку). Голова підкомітету з питань друкованих ЗМІ та Інтернету Комітету з питань свободи слова та інформації. З липня 2010 року покаявся, похрестився і став віруючим баптистом церкви Євангельських християн-баптистів.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень