«На майдані коло церкви революція іде…» Цими словами класика П. Тичини можна визначити всю історію багатостраждального українського народу. Революційний настрій волелюбного народу впродовж всієї історії прослідковується як боротьба за власну незалежність від окупанта.
Здавен гасла українських народних будителів були закликом до протистояння загарбнику. «Дух, що тіло рве до бою», і «душу й тіло ми положим», і «борітеся поборете» є складовою культури нашої нації. Власне це сформувало світогляд нинішнього суспільства, яке вразило спротив агресії а тоталітаризму, владі та політиці. Майдан був, є і буде символом волевиявлення українського народу.
Відповідно й віруючих людей він не залишає без участі. Прямолінійно чи другорядно ми стали майданівцями. Хтось з жалем та слізьми проводжає Небесну сотню, хтось не стримує емоцій, проклинає владу, хтось їздить на майдан, хтось молиться, а хтось зайняв найстрашнішу позицію «моя хата скраю», – побачимо, що в них з цього вийде. Бездіяння карається державним і Божим законом: «Пане, я знав, що ти жнеш де не сіяв…» (Мф.25:26-28), «хто знає, чи не на час, як оцей, досягла ти царства!…» (Естер 4:14), і кримінальним (дія або бездіяльність вчинена суб’єктом злочину) Ст. 11 ч. 1. ККУ. Тому без емоцій не можна описати події на майдані, а тим більше розповідати про них.
Проводячи час на майдані, я зустрів все, чого не хотів би побачити. Це смерть і каліцтво, ненависть та братовбивство, розчарування та смуток, що привело майдан в загальний депресивний стан. Ні, я не кажу про тих, які виходять на сцену з гарними лозунгами, та про простих туристів, які відвідують майдан по святах та народних віче. Це про тих, які стоять за ідею свободи, незламності та цілісності неньки України, які у серці своєму сказали: «Моя хата скраю, я ворога першим зустрічаю». І як мені хочеться, щоб почули мене всі на майдані про справжнього їх ворога – не політика, а ворога, який нищить і тіло, і душу. Про це я пробував донести зі сцени майдану, але згодом зрозумів, що слухачі перед сценою – це гості майдану, але аж ніяк не самі майданівці, які сьогодні, залишені всіма.
Політики отримали крісла у владі та уряді, координатори, сотники, курінні, організатори майданівського життя залишились при своїх інтересах. Проте простий люд у тотальному розчаруванні та в безвиході.
На зміну радості перемоги прийшов дух пригніченості та відчаю. Ті, яких світ не був вартий, які готові були покласти життя своє за майбутнє, залишились один на один перед невідомістю. А разом з цим прийшов і дух нечистий з давно приготованим сценарієм: «вкрасти, знищити та погубити…», адже найцінніше захотів забрати сатана – це те, що дає Бог: праведність, мир та радість у Дусі Святому.
Відтак майдану потрібні стали не ідейні борці, а психологи та пастори душ людських. Тому що в кому не доводиться ніколи розчаровуватись, то тільки в Господі нашім Ісусі Христі. Адже Він також, як герої Небесної Сотні, віддав життя за краще майбутнє злих та добрих людей. Тому майдан продовжує жити, надіятись і вірити, а нам, людям доброї волі, потрібно виконувати велике доручення Господнє. Бо в цьому є найбільша потреба.
Для прикладу після бойових дій на майдані 18-20 лютого хлопчина повернувся з майдану додому у Дрогобич, створив у своїй квартирі барикади та підпалив їх, під час чого загинув сам та спалив квартиру. Чудом вдалось рятувальникам МНС зберегти життя його матері. Ця подія стала для мене знаком іти за покликом серця. І озброївшись Словом Божим та вірою в те, що Він прийшов відпустити помучених на свободу, я поїхав на майдан. Після проповідей та молитов зі сцени майдану я зрозумів, що тут не моє місце, потрібно йти в народ. І я записався в мобільну групу психологів. Уже наступного дня психолог, яка ходила зі мною, попросила, щоб я молився за неї оскільки вона відчула силу Божу і потребу в ній. Деякі психологи за відведений для них час чергування встигають обійти весь майдан та всі барикади. У мене так не виходило. Я застряг на чотирьох наметах і на одній 24 барикаді, де у нас з людьми зав’язалась дружба та довіра. На превеликий жаль, двох людей довелось відправити у психіатричну лікарню. А також вдалось реабілітувати одного хлопчину, який понад десять днів не відходив від «свого» блок поста, чекаючи наступних бойових дій. Але є і приємні новини! В кожному наметі майданівці чули від мене слово подяки, потіхи та розради, що їхня справа не є забута ні людьми, ні Богом. Проведена молитва покаяння та відречення сприяла духовному піднесенню та впевненості у важливості їхньої справи.
Для християн майдан є прикладом незламності та стійкості у боротьбі проти «початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби». (Ефс. 6:12). Адже наш майдан – це наше життя, яким “поблагословив нас Бог. Тему прожити нам його потрібно так, щоб не соромно було зустрітись з «Начальником й Виконавцем віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого». (Єв. 12:2).
«…На майдані пил спадає. Замовкає річ… Вечір. Ніч»
Віталій Андрущакевич, газета «Добра Новина»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень