Євген Володимирович Комарницький – людина в Стебнику відома. Чимало років свого життя він віддав калійному заводу, а останнім часом до виходу на пенсію працював керуючим справами Стебницького міськвиконкому.
Проте наша розмова не про роботу чи, скажімо, про політичну ситуацію в Стебнику після виборів, а про … Францію. Ось уже з добрий десяток років Євген Володимирович їздить до цієї казкової країни, хоча неодмінно повертається до рідного міста.
– Євгене Володимировичу, так чому Ви їздите до Франції? В цьому винні жінки, вино чи ще щось, без чого не можна уявити цю загадкову країну?
– Все набагато прозаїчніше. Там живе і працює мій старший син Володимир.
– Як він потрапив до Франції?
– Мабуть, спеціально про це не мріяв. Але так склалася доля, що нині він працює в Парижі комерційним директором однієї престижної фірми.
– І сім’я живе з ним разом?
– Так, його дружина, теж українка, зараз у декретній відпустці.
– Наскільки мені відомо, у Вас двоє онуків.
– Старший, Володимир, ходить у третій клас. Він відвідує французьку школу й навчається у недільній українській. Маленькій Софійці другий рік.
– Внуки народились у Франції?
– Так.
– А як маленький Володимир розмовляє французькою? Чи не важко йому?
– А як ви розмовляли українською, коли були в третьому класі? Чи було вам важко? Вдома вони розмовляють українською. Я спілкуюся з внуком українською. Проте він вже мислить по-французьки, так що йому доводиться добре подумати, аби щось сказати українською, тобто подумки перекласти французьку фразу на українську.
– А самі Ви спілкуєтеся французькою?
– Це дуже важка для вивчення мова. Так, на побутовому рівні можу поспілкуватися, хоча трапляються різні казуси. Особливість французької мови полягає в тому, що там по одному пишеться, читається по-іншому, а розуміється ще щось. Ось, наприклад, у нас є слово “коса”. Коса у жінки, коса як сільськогосподарський інструмент. І ще декілька значень має це слово. Пишеться однаково, але ж ми розуміємо, що ці слова означають. Так і в французькій мові. Наприклад, одне й те ж слово, написане однаково, може означати “святий” , “кров” і цифру сто. Треба розуміти відмінності. Зі мною був курйозний випадок у магазині, коли продавець не міг зрозуміти, що я хочу купити дві буханки хліба. В розмовнику написано одне, я правильно все сказав, а насправді мені треба було врахувати не як слово написане, а як воно вимовляється. Врешті-решт, ми порозумілись, і на мігах я показав, що хочу купити хліб.
– Чи задоволений Ваш син своїм життям у Франції? Чи не хоче повертатись в Україну?
– Я думаю, що він знайшов своє місце в цьому житті. Його поважають, він хороший спеціаліст. Звичайно, йому болить душа за Україною, він з сім’єю приїжджає сюди відпочивати, але не думаю, щоб він назавжди переселився сюди. Володимир запровадив тут невеличкий бізнес. Я, по мірі можливості, допомагаю йому разом з молодшим сином Віталієм.
– А чи не думали Ви самі залишитись у Франції? Мабуть, існує спокуса, коли порівняєш Стебник з Парижем?
– Звичайно, порівнювати Стебник з Парижем не доводиться. Це, як кажуть одесити, “две большие разницы”. Але й довго залишатись у Франції я не можу. Завжди тягне додому. Хоча я й на пенсії, але часу маю обмаль. Завжди чимось зайнятий, завжди у поїздках. Та й біля хати купа роботи.
– А чим любите займатись у вільний час?
– Моє хобі, як тепер модно говорити, – це полювання. Не має значення, чи вполював я щось чи ні. Головне, вийти на природу, подихати свіжим повітрям. Мій вірний пес Цезар завжди мене супроводжує. Він любить побігати, відчути, як кажуть, свободу. А ще люблю збирати гриби.
– Чи є гриби у Франції?
– В останню поїздку бачив їх чимало, люди продавали. Всі гриби у Франції називають шампіньйонами. Є білі гриби, лисички. Там вони проходять належний контроль на радіоактивність, будь-що вам не продадуть.
– Хотів Вас запитати про ціни у Франції. Чи важко там виживати?
– Мінімальна зарплата на рівні 1200 євро. Щоправда, чимало з’їдають витрати на, як ми кажемо, комунальні послуги. Але якщо взяти євро і гривню й умовно поставити між ними знак рівності, то французи все ж за утримання житла платять менше. У таких же співставних цінах м’ясо коштує вдесятеро менше. Психологічно нам зрозуміти цінову політику важко. Наприклад, коли син купує якусь річ, скажімо, за 50 євро, я намагаюся спинити його, бо 550-600 гривень – це все-таки пристойна сума. А він мене тоді запитує: “Тату, а 50 гривень в Україні для тебе багато?”. І я з ним погоджуюся. Дійсно, для нас 50 євро – це багато, але для француза – це як для нас 50 гривень. У Франції діє гнучка система знижок. Якщо товар не можуть продати за 2-3 місяці, він різко падає в ціні, його можна придбати навіть удесятеро дешевше. Скажімо, раніше светр коштував тих же 50 євро, тепер його можна купити за 5 євро. У нас би знижували ціну на 10-20 відсотків, але все одно всього товару не змогли би продати.
– Син, мабуть, організовував Вам екскурсію Парижем?
– Так, довелося багато поїздити і походити. Звичайно, враження незабутні. Скажімо, побував у всесвітньовідомому Луврі. Але щоб його обійти й побачити всі цінності, які там є, не вистачить і життя. Вражає Собор Паризької Богоматері, а також місце, де похований Наполеон.
– Чи бували Ви у Люрді?
– Звичайно, і це для мене найбільше враження від Франції. Відчуваєш на собі всю велич цього місця. Це своєрідна духовна столиця, до якої щороку з’їжджаються мільйони паломників зі всього світу. Довелося спілкуватись і з українцями. Там розбудований уже цілий комплекс – компактний, але величний. Є в Люрді й музей воскових фігур. Здається, ніби потрапив в наше історичне минуле. Все, як наяву, – народження Ісуса Христа, його шлях до Голгофи, Свята Вечеря… Враження незабутні.
– Про що Ви думаєте, коли з Парижу приїжджаєте до Стебника?
– Тут не треба доїжджати до Стебника, а досить перетнути кордон з Україною. Але про це ліпше не думати.
Анатолій Власюк, газета «Воля громади»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень