З керівником громадської організації «Рада міста» нам довелося познайомитися в листопаді 2009 року, після так нашумілої в Трускавці історії зі спробою захоплення лісових угідь – справі, в якій забило на сполох Дрогобицьке товариство мисливців та рибалок «Лісівник». Щоб бути об’єктивним, нам забажалося послухати не лише членів товариства, але і альтернативну думку, тому і прийшли ми на збори створюваного тоді товариства «Міський ліс», товариства, яке дружина мера Дрогобича пропонувала назвати «Лісовий лицар».
До цього часу нам уже було відомо, що Руслан Козир є власником фірми «Арко», яка продає будівельні матеріали та електроінструменти, а також, що він має бізнес в Києві, як і про його трускавецьке коріння, дружні, кумівські та родинні зв’язки в нашому місті. Дивувало, що така серйозна людина могла піддатися на провокації і послухати свого друга, депутата Трускавецької міської ради, який колись «засвітився» в Бориславі, Петра Іванишина. Втім, мова не про друга, який є доволі приємною у спілкуванні людиною, а про біду, яку принесло цим людям намагання витягнути з болота, як говорив сам Петро Кирилович, одну з трускавецьких газет, яка в це болото влізла по великій мірі з власної вини.
Отже, в кінці листопада в кабінеті Руслана Ярославовича неподалік від кабінету з його мисливською колекцією, де тепер розмістилася арт-студія (галерея) митців з родини Копчаків «SevenArt», ми з ним за горнятком чаю могли спокійно порозмовляти. На своє здивування, я побачив, що ця людина зовсім не така погана, як це могло б здатися із публікацій, навпаки, він прагне робити добро. Приємно було бачити на фото на комп’ютері дружніх двох мисливців – Лева Грицака та Руслана Козира, що підтвердило почуту раніше інформацію про відвідини нашим мером Козира в Києві та про нібито існуючі домовленості між ними щодо передачі влади. Не знаємо, так це було насправді чи ні, зірвалися ці домовленості чи ні, а чи може їх і зовсім не було, а якщо і були, то чому зірвалися, але ясно одне – Руслан Козир йде в політику серйозно.
Багато хороших акцій, які планувала створена під пана Руслана його громадська організація з такою суперамбітною назвою «Рада міста», реалізувалися, щоправда не в повній мірі і з надто поганим висвітленням, щоб їх могли зауважити та потрібним чином відреагувати ті, на кого ці акції і розраховувалися. І боронь Боже споганити добрі наміри організаторів акцій – сама ж прогнута газета, яка домоглася монополії на їх висвітлення в трускавецькому інформаційному просторі, зробила Руслана Ярославовича мало що не ворогом трускавецької громади. Якби не зацикленість окремих мудрагелів, то не отримав би пан Руслан іміджу незадоволеного всіма іншими кандидатами, злого і захланного бізнесмена, який буцімто має намір захопити владу в місті і віддати його на поталу поганим дядям. А саме так може виглядати, якщо проаналізувати реакції зовсім справедливо ображених не-козирівських журналістів, на яких безпричинно «наїхали» і продовжують «наїжджати» (не врахувавши, що кожна дія викликає протидію) славні джереляни.
Ведмежа послуга «Джерел Трускавця» для свого начальника, який не раз зрозумів, напевно, що краще змію вбити, ніж пригріти за пазухою, довела, що найбільше шансів Руслан Ярославович як кандидат на мери мав би зовсім не в Трускавці, а в … Дрогобичі. Так-так, не дивуйтеся, це не западлянка, не розводіловка, це реально пристойний та хороший варіант, навіть пропозиція, яку йому варто б проаналізувати вже від нині, щоб встигнути за ті 4 місяці до виборів розкрутитися в цьому славному місті. Навіть можемо запевнити, що ми б радо посприяли пану Руслану в передвиборчому процесі, погодилися б попрацювати на громадських засадах із його політтехнологами, яких, як кажуть, він запросив аж з далекої Російської Федерації.
Щоб не бути голослівними, наведемо кілька аргументів на користь того, що Руслан Ярославович в Дрогобичі має значно більше шансів перемогти при тому, що в Трускавці такі шанси оцінюють як мізерні, або досить незначні (5 – 6 позиція).
По-перше, в Дрогобичі давно люди занудьгували за владою, яка реально щось може зробити для людей. У Трускавці влада якщо не працює на «5» за п’ятибальною шкалою, то принаймні на слабеньку четвірку (або дуже вже міцне «задовільно») тягне на 100%. Дрогобич останні 4 роки не просто не пішов вперед у своєму розвитку, а відверто деградує. І не повністю вина в цьому чинного мера Миколи Гука, як і не те, що він не зумів об’єднати навколо себе депутатів – найгірші біди ж творилися саме тоді, коли Миколу Петровича відправили у відставку яко «заїжджого варяга», а самі кручені паничі дорвалися до бюджету (міської казни), мов свині до корита.
Якщо вже згадувати про «варягів», то тут і другий аргумент. Трускавець завжди (після ІІ світової війни постійно) був містом, де керували заїжджі, а не місцеві. І не тільки тому, що десь там в архівах під грифом «таємно» є відповідне розпорядження, а ще й тому, що самі місцеві мешканці, корінні трускавчани ніколи не могли змобілізуватися та й обрати когось на голову міста з-поміж себе. Згадаймо історію з кандидатом п. Богданом Петрушаком, або й події з Ігорем Пільком, іншим другом Руслана Козира, чотирирічної давнини. Хіба не корінні трускавчани доклали найбільше зусиль для того, щоб переобрати на другий термін саме Лева Ярославовича, лише б не обрати Ігоря Федоровича? Хтось не знає, а нам все відомо… Нема пророків у своїй Вітчизні, ця біблійна істина, хоча Руслан Ярославович і казав, щоб при ньому не часто згадувати Бога, справедлива є по нині. А так як він декларує себе як корінний трускавчанин, то в нашому місті складатиме радше конкуренцію панам Ігорю Кісаку, Андрію Кульчинському, Зенону Шиху, Володимиру Шиманському, а зовсім не тим з першої трійки симпатиків виборців.
По-третє, в Дрогобичі значно легше буде сподобатися Руслану Ярославовичу виборцям, ніж у нас – там і проблем не треба під лупою вишукувати, як це робить прес-служба «Ради міста» в Трускавці, і результат роботи буде видно значно очевидніше. Та зробити тільки одну вулицю Пилипа Орлика, або ж засипати страхітливе озеро на Франка (від Вічного вогню як їхати в сторону Борислава), через яке і шофери, і пішоходи вже стільки прокльонів сипонули на голови дрогобицьких владоможців, що аж страх збирає! А акції, на які задоволені трускавчани ходять перевальцем та ліниво поплескують, зчинили б небачений ажіотаж там, де про них мріють.
Четвертий плюс та аргумент на користь того, що Дрогобич потребує такої людини, як Руслан Ярославович Козир, є факт безболісної передачі влади. Микола Петрович, який так гарно полює з Русланом Ярославовичем, навряд чи залишиться не при справах в Дрогобичі, подібно як його теперішня дружина чи рідний брат-керівник. Вони були б добрими радниками стосовно реального стану справ у місті Котермака, змогли б використати свій досвід дійсно для блага міста – їм тепер хіба що бракує справжнього керівника, який міг би ними покерувати, а таким міг би стати тільки пан Руслан.
Немаловажним моментом є і фінансовий бік справи. Можна зрозуміти, чому саме Трускавець цікавить групу з оточення пана Руслана, яких в нашому місті називають «колишніми» не в найгіршому значенні цього слова. Люди від культури, архітектури, заступники та керуючі, будівельники і навіть не такі світські особи вважають, що варто подумати і про можливу прохідність Руслана Ярославовича, а не лише інших, більш реальних на даний час кандидатів. На кампанію в Трускавці витрачено шалену масу грошей, хтозна, скільки ще можна «вгатити», а от чи буде результат, толк? А пан Микола в Дрогобичі, пригадаймо собі, пройшов мало що не від одного тільки покійного бізнесмена та й тепер тільки у вус дме. Та й треба в Дрогобичі мера, який би тих депутатів поставив все таки на місце, а то не лише пані Вірі Байсі цю місію виконувати.
Окрім питання грошей не можна оминути і питання конкурентів. Якщо би пан Руслан, який вже «світився» на дрогобицькій сцені під час святкувань і якого дрогобичани знають з реклам в газетах міста, з Алсету і з окремих дрогобицьких сайтів, взяв та й подумав – а де ж ті реальні конкуренти для нього в Дрогобичі? Та нема. Він в’їхав би в це місто як лицар на білому коні чи то чорному Мерседесі, залишив би далеко позаду себе в перегонах і пана Летнянчина, і пана Іванціва, і пана Лужецького, і пана Кондзьолку, і пана Ваврина, і інших пропатріотично настроєних ймовірних кандидатів. Ну треба було б переграти пана Радзієвського, але можна би й домовлятися, якось же ж то в Трускавці пробували домовлятися штабісти пана Руслана і все було б добре, якби не та сама каверзна газета, яка своїм же поставила палки в колеса.
Сьомим, здається, по рахунку, аргументом на користь Дрогобича є те, що тільки там мешканці могли б гідно оцінити всі його потуги та старання, тільки Дрогобич зміг би гарно «поукладати» схеми, розроблені друзями пана Руслана, бо Трускавець є на то дещо замалий. А ще те, що в Дрогобичі значно ширше поле діяльності, що в Дрогобичі можна буде робити справи, які в Трускавці далеко не зробляться, а ще вихідці типу пана Вексельберга, з якими Руслан Ярославович зварив би каші значно ситнішої для нашого любого міста-сусіда, ніж будь-хто інший.
Насамкінець хотілося б ще раз зазначити, що цю статтю не написано ні під жодне замовлення, ні яко насмішку, а направду від щирої душі, хоча і не без певної долі прагматизму. Ми реально вважаємо, що балотуватися на пост мера Дрогобича для Руслана Ярославовича Козира було б і престижно, і вигідно, і виграти дрогобицькі вибори для нього значно реальніше, ніж тут, в Трускавці. Він хороша людина, багато в чому подібний на Лева Грицака (і бізнесмен, і мисливець, і так само Лев Грицак не міг спочатку ораторством займатися, як це важко дається пану Руслану, і направду в нього хороша перспектива, непогане майбутнє). А ще особливо нам імпонувало те, як пан Руслан сказав, що він не хоче брати в свою команду будь-кого, людей, які себе чимось дискредитували і наводив за приклад пана Лаврінка, хоча нам здавалося до лютого місяця, що це непоганий депутат і розумний.
Знаємо, що не зі всіма нашими аргументами погодяться в штабі пана Руслана, в «Раді міста» та в «Міському лісі», їм хотілося б боротися за свого пана та господаря тут, у Трускавці, але така наша позиція і ми вважаємо, що вона має право на існування. Якщо ж якимось словом ми образили когось із названих у статті, то тяжко-важко перепрошуємо і готові опублікувати невеличкий прес-реліз із спростуваннями в нашому віснику з єдиною умовою. Або навіть і без умов.
Андріан Марічик
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень