/На книжковій полиці/
Готуючи інтерв’ю з власницею книжкової крамниці в Стебнику Оксаною Радищак, придбав собі там книгу отця Ярослава Пишковича «Правда, в яку важко повірити: Божий знак», видану львівським видавництвом «Свічадо» кілька років тому. Придбав для приватного читання і не планував згадувати про неї. Але нещодавно на одному круглому столі став свідком прихованої атаки проти віри, релігії та Церкви. В здавалося б невинному відеоролику про корупцію в нав’язливій формі як факт подавалася інформація, що саме в країнах, де більшість складають віруючі люди, процвітає корупція, а народи бідують.
Не хочеться навіть вступати в дискусію з масонерією, яка напевно профінансувала виготовлення такого ролика. Відразу пригадалися такі заможні країни як християнські Німеччина, Польща, Ірландія, Великобританія, Угорщина, а в мусульманському світі Об`єднані Арабські Емірати та Саудівська Аравія. Та мова навіть не в заможності, а в тому, що нам свідомо і далі, як в радянські часи, намагаються нав’язати думку, що Бога нема, що віра та релігія – це зло, що ти маєш покладатися виключно на себе і ніхто тобі не поможе, ніякий Бог.
Та більше не розвиватимемо тему наступу «цивілізації смерті» на загальнолюдські цінності, а зупинимося на книжці, про яку згадано в першому абзаці цієї дещо аморфної статті. Отже, на 130 сторінках збірки оповідань «Правда, в яку важко повірити: Божий знак» настоятель однієї з греко-католицьких парафій на Дрогобиччині отець Ярослав Пишкович наводить конкретні реальні приклади. Вони прості до примітивізму, але від цього їхня правдивість ще більш очевидна.
Дружина, яку чоловік зраджував з коханкою і залишив з маленькою дитиною, молилася за них обидвох. І перемогла.
Участь у поваленні хреста на бориславському костелі (нині церква св. Анни) стала початком важких життєвих випробувань для одного молодого чоловіка. Син народився без руки.
Ігнорування Святої Літургії обернулося для хлопця, який пішов у ліс, нападом гадюки, яку зігнати з шиї жертви зміг лише священик. За допомогою молитви.
Злодії самі повернули вкрадене з церкви Святе Євангеліє, стільки клопотів воно їм завдало. А вже ніхто не надіявся, що Євангеліє повернеться до храму.
Крадіжки з цвинтаря загнали в могилу всю родину, «вирвали» її з коренем зі світу живих. Спилися, розбилися, а хата стала немов заклятим місцем.
Ці та інші історії немов переносять нас в часі на якихось кільканадцять чи кількадесят років. Прикметно, що більшість подій відбуваються тут, в містах та селах Дрогобицького краю. В окремих персонажах впізнаєш відомих людей – отця Михаїла Мельника з Тустанович, покійного нині першого мера Борислава часів незалежної України Володимира Копися, окремих комуністичних діячів, голів колгоспу чи радгоспу.
Отець Ярослав Пишкович – не єдиний в своїй родині, хто пише книги. Пригадую, одного разу його рідний брат, отець Микола Пишкович подарував мені при зустрічі свою книгу про Митрополита Андрея Шептицького. Та все ж книжка «Правда, в яку важко повірити: Божий знак» мені сподобалася дужче, оскільки вона є проповіддю на основі реальних історій, які відбувалися в нашому часі і в нашому просторі.
На початку книги автор просить висловити свою думку про неї, подає номер свого домашнього телефону. Гадаю, ця невеличка публікація потрібніша, ніж приватний телефонний дзвінок до отця. Так, отче Ярославе, Ви праві: Бог є, врата пекельні не подолають Святу Церкву, а ворогів віри Христової та Церкви не може чекати нічого доброго. Ні в цьому житті, ні після смерті, якщо вони, звісно, не покаються.
Дякую Вам за книжку та духовну науку, отче Ярославе!
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень