Хвороби мають властивість прогресувати. Особливо якщо йдеться про недуги, ще в зародку яких закладено алгоритм невідворотності, розвитку по вектору чи спіралі. Інколи стається чудо і важко хвора, фактично невиліковна людина встає із смертного одра і то встає цілком здоровою. Немалу роль в цьому відіграє віра.
Хвороби умовно поділяють на фізичні та психічні недуги. Звичайно, що є безліч інших класифікацій і кожен лікар чи навіть медсестра або й санітарка скажуть вам, що захворювання серцево-судинної системи становлять більшу небезпеку для життя, ніж, наприклад, статевої чи травної систем організму. Проте в більшості своїй ми говоримо про хвороби саме фізичні, адже з ними стикаємося частіше. Психічні захворювання для багатьох із нас залишаються загадкою, в тому і їхні причини.
Десь поміж одними і другими, на психосоматичному рівні виникають проблеми, які ніби і хворобами не назвеш, але і спокійно жити вони не дають. Це психози, неврози, істерії, інші стани, при виявленні яких звертаємося спершу до невропатолога, а вже потім до психіатра. Є і стани пам’яті, мислення, уваги чи уяви, які ніби і хворобою важко назвати, але і в межі норми вони не вкладаються. Це так звані акцентуації. До речі, є акцентуації і характеру, і темпераменту.
Цей можливо дещо завеликий вступ необхідний для розуміння того, що в головах окремих наших любих друзів, братів та сестер з опозиції, все в порядку. Тобто, вони не є психічно хворі і слава Богу за це. Проте інколи є певні неполадки, на які ми, піклуючись про їхнє ж добро, звертаємо увагу. Інколи це забудькуватість, яка може перерости в страшний склероз, інколи це ненависть, яку треба лікувати любов’ю, а не вибивати клин таким самим клином, а ще інколи це параноя, маячня, або ж згадувані вище неврози, психози, істеричні стани.
Депутатів обирають до міської ради для того, щоб вони захищали інтереси громади, дбали про неї. Високий вияв довіри триває протягом одного дня – дня виборів, заради якого кандидати працюють кілька місяців, або й років. Після цього – цілковите затишшя, нехтування, ігнорування. Чим воно спричинене – різкими змінами в мозку, розладами мислення, склерозом чи чимось іншим? Це лікується чи вже пожиттєво? Не все так просто…
Звичайно, ніхто не є святий. Владу завжди критикують і часто критика є справедливою. Влада забуває, для чого вона є, які її справжні функції повинні би бути, спокуса владою така велика, що мало є людей, які достойно проходять це випробовування. В опозиції бути легше, критикувати можна навіть стовп за те, що він стоїть, не кажучи вже дії людей, особливо якщо вони явно помилкові чи грішать нечесністю. Проте за критикою влади, якою так любить захоплюватися опозиція, якось забуваються власні грішки. Починає проявлятися склероз, причому якийсь дивний, вибірковий – одне ми пам’ятаємо аж дуже добре, а інше – забуваємо в пень.
Нещодавно по Трускавці хтось розповсюдив листівку, підписану «Трускавчани», а по суті анонімку, в якій був відвертий наїзд на окремих депутатів. Важко сказати, що із закидів є правдою, а що видумкою, тим більше, що люди, які бояться підписатися своїм ім’ям, особливої поваги в нас не викликають. Тим не менше, одне тут добре – що хтось спробував нагадати опозиціонерам, що і вони не святі, що і в них рильце в пушку.
Ми не будемо йти шляхом анонімників, та все ж задамо ряд запитань для нашої шанованої-перешанованої опозиції, щоб сповільнити процес їхньої амнезії та уповільнити склеротичні процеси. Особливо це варто робити після ряду заяв чи публічних виступів (чи то на сесії, чи через ЗМІ), які слухати без сліз важко. Такі гарні слова, але як мало спільного вони мають з істиною.
Розпочнемо з лідера опозиції Ігоря Пілька. Він дійсно був послідовний опозиціонер Грицака, не те що Крамар, Юник, Кульчинський чи Яворський. Але це між іншим. В листівці йому дорікають розтратою грошей Помаранчевої революції, ми ж схильні вважати, що Ігор Федорович чесна людина, що таке звинувачення – наклеп. Хочеться запитати про інше – хіба ж ви, Ігорю Федоровичу, не вели потаємні (потайки від народу) переговори з Левом Грицаком, щоб взамін за певні гарантії він передав владу вашому ставленику, Руслану Козиру? Хіба це не інтрига? Хіба ви як лідер найбільшої фракції в міській раді, не могли вплинути на членів своєї фракції, які голосували за ті чи інші рішення, які були вам не до шмиги? Якщо не могли, то кого ж ви понабирали у свою команду і чому, чи не купили окремі депутати собі місця в «Нашій Україні» тоді, в 2006? Якщо ж могли, то чому не вплинули, в такому випадку тоді ви відверто загравали з Грицаком чи не так? Хіба ви не відчуваєте на собі частку вини за те, що концепція водопостачання не до кінця виконана? Часто контроль за виконанням тих чи інших рішень покладається на профільні комісії, а знаємо, що НУНС в кожній комісії має своїх представників, то де ви були всі 4 роки, що аж тепер кричите «Ґвалт!»? Як це «Батьківщина» з головного опонента стала головним другом, чи ви живете за принципом «Хто старе згадає, тому треба очі виколоти»? Як офіцер ви зовсім не виглядаєте на забудькувату людину, може просто вам вигідно говорити не всю правду, а лише її частину?
Є кілька запитань і до п. Кульчинського. Відгуки про нього позитивні в багатьох мешканців, але якось не віриться, що він погодиться на об’єднання зі всіма теперішніми опозиціонерами, хто ще вчора хотів його політично згноїти, щоб він канув у забуття. Андрію Богдановичу, невже ви вірите, що антигрицаківська коаліція у Трускавці переможе і приведе до влади порядних людей? Ви були № 1 у БЮТ, мали владу і хто вас її позбавив, з чиєї подачі ви перестали мати змогу виступати захисником інтересів громади? Хіба не з подачі тих, хто тепер формує цю коаліцію – колоса на глиняних ногах? Хіба ви не знаєте, хто і з ким на обласному рівні узгоджував для вас тавро «зрадник»? За іронією долі, цей пан з області тепер дійсно зрадник, ви ж ним не були, а просто хотіли, щоб все було по-чесному…Чи ви вважаєте, що варто ступати двічі в одну річку? Хто зробив підніжку один раз, зробить її ще, хіба не правда? А щодо ваших «нових» друзів, то краще сто раз вам відміряти, ніж раз відрізати, адже друзів забувають після перемоги, кому він потрібен, старий друг, як казали давні китайці7
Євгене Володимировичу, ви один з тих політиків, про кого особисто рот не відкриється сказати щось погане. Інше діло – ваші працедавці. Чи ви думаєте, що заміна теперішнього мера на ставленика групи ПІК стане панацеєю для міста? Ви знаходили спільну мову з Левом Грицаком цих 8 років і навчилися якщо не дружити з ним, то співіснувати, маю на увазі і вас особисто і ЗАТ «Трускавецькурорт». Нова мітла по-новому мете і повірте, що навряд чи буде вам комфортніше, якщо на зміну одному мисливцю прийде інший. Невже ви не розумієте, що в інтересах всієї трускавецької громади знову обрати Лева Грицака мером? Невже це так важко усвідомити? І невже вам, такій чесній та порядній людині, по дорозі з тими, думку про кого ви вже виробили? Невже вам ближчі Іванишин, Лаврінок, Процишин та Козир, ніж люди, до яких ви ставитеся з повагою?
А вам, Юрію Михайловичу (маю на увазі депутата Яворського) хіба по одній дорозі з цими «опозиціонерами»? Хіба така розумна людина може піддаватися на провокації чи вірити маячні, в яку не вірять і ті, що її проголошують? Хіба вам хочеться втратити свій нароблений вже імідж людини, яка політику ставить далеко на задній план після добробуту виборців? Хіба не краще мати справу з тверезомислячими людьми, а з оповитими алкогольним чи якимось іншим дурманом? Хіба ви не бачите як вони метушаться, боячись, що ви можете бути конкурентом для них не меншим, ніж Лев Грицак? Чи ви забули, що з Грицаком у вас набагато більше спільного, ніж із цими новими «месіями»?
До інших політиків немає сенсу ставити запитання, адже процес незворотній, та й по правді, нема особливого бажання запитувати про одне, а чути відповіді зовсім про інше. На городі бузина, а в Києві дядько. Так і з деякими сліпими виконавцями волі інших, які особисте збагачення ставлять вище навіть від дружби та тверезого розсудку, а потім жаліють, плачучи в хустинку. Склероз єднає наших опозиціонерів, їм би підняти рішення ради, за які вони голосували, пригадати, чому вони це робили, нагадати, хто робив для них добро, а хто пхав гіпотетичний ніж у спину. Їм би згадати гасла, з якими вони йшли у депутати, їм би проаналізувати причини невиконання цих гасел, або ж признатися хоча самим собі, що вони і не думали їх виконувати. Пригадати, чи це Грицак та його команда ходили від хати до хати і запитували людей, чи хочуть вони цілодобового водопостачання чи люди з партії особистого ворога Лева Ярославовича, який став цим ворогом через посаду, а не через інші причини.
А ще б хотілося почути реальні досягнення всіх «правильних» політичних сил Трускавця, чого ж вони домоглися для міста. Без пошуків винного стрілочника, без переведення теми в русло «про все і про нічого», а конкретних відповідей – я обіцяв і я зробив, без «але це Він мені не дав це зробити». Показати, чому, для прикладу, одні політичні сили кращі від інших, розповісти, що заважало приходити на сесії і дбати про громаду всі ці 4 роки тим, хто нагадався про свій статус аж тепер. Правдиво розповісти про всі розмови в кабінеті Лева Ярославовича і як здавали одні теперішні опозиціонери інших, яким чином вирішували особисті питання та питання своїх друзів, як впливали на кадрову політику поза спиною Лева Ярославовича, розповісти про шантаж, про оргії, про пиятики, про гроші і про подарунки, про авто та нерухомість, про землю, про те, що давно притаїлося в закапелках пам’яті під густою та волохатою павутиною. Витягнути на світ Божий всю правду, яка б вона гірка не була та розкрити її перед всією чесною громадою, а не пудрити мізки мешканцям, за яких раптом згадали – аж тепер, перед виборами.
Не склероз це, а технологія, коли про свої промахи забувають та воліють промовчати (навіть силою тиску на неугодного журналіста або й відвертого залякування чи шантажу). Не хороша це пам’ять, коли чужу скалку бачиш дужче, ніж колоду в своєму оці. Це лукавство, лицемірство, фарисейство, підлість та ницість. Діяти за принципом «Мета виправдовує засоби», особливо якщо тобі далеко до Маккіавеллі, якось не пасує. Забувати свою місію боронити інтереси громади теж не личило б порядному депутату. Але що поробиш, коли так вигідно, коли ситуація вимагає. На жаль, плодами революції більше всього користуються самі знаєте хто. У випадку Трускавця ця аксіома правильна як ніде інде. І говори їм чи «склероз», чи «совість», чи «честь», чи «почуття обов’язку», то марна справа. Вони знають, для чого вони так діють і так говорять. Вони думають, що їх нічого не зупинить, але помиляються. Народ не допустить їх до влади, бо ще не зовсім втратив голову. Від добра добра не шукають, як і ніхто в ярмо голову пхати добровільно не буде. Який би Грицак не був, ніхто кращий від нього до влади не йде. Наразі. А через 5 років побачимо, може якраз знайдеться людина, яка достойно замінить Лева Ярославовича і яку народ обере більшістю голосів, а не більшістю відносною. І хочеться, щоб ця людина не була склерозною, а пам’ятала про свої обов’язки, а не лише про можливості доступу, який відкривається після дня виборів.
Ігор Іванчук, спеціально для «Трускавецького вісника»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень