Він – людина, котра має дуже позитивний імідж. Він – глибоко віруючий, добрий, чутливий, розумний (закінчив «Львівський Ставропігіон»), незаплямований. Він – депутат обласної ради від Дрогобича та Стебника і стебничани не шкодують, що голосували за нього. Він – знаменитий УКРАЇНСЬКИЙ співак, відкритий для спілкування з виборцями, готовий прийти на допомогу. Він – людина культури. Гадаємо, ви вже здогадалися, що мова йде про кандидата в народні депутати по 121 Дрогобицькому виборчому округу Тараса Курчика. Саме він був гостем Дискусійного клубу 27 вересня. Тож коротко – про пана Тараса та його «похід у парламент».
Розпочав пан Тарас свою розмову із привітання з великим святом Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста Господнього. 26 вересня він був на зустрічі із В. Кириленком, нардепом. Це й не дивно, бо обидва причетні до Народного Руху України. Що найдужче вразило кандидата – це вислів Кириленка «вам не треба думати». «Це що, партія за нас вже подумала?» – риторично запитує Тарас Курчик та каже, що категорично не згідний з такою постановкою питання.
«Я хочу, щоб виборець мав вибір!» – Тарас Курчик пояснює на прикладі магазину, що покупець, котрий хоче придбати собі чорний костюм, не погодиться, коли йому запаковують сірий костюм. Серед 21 депутата, що складають цей великий список, виборець обирає собі кілька прийнятних, відштовхуючись від того, за яких осіб він у жодному випадку не проголосує. Тут можемо із паном Тарасом погодитися на 100%, недарма ж у нього освіта практичного психолога. І відкидаючи завідомо неприйнятні кандидатури, залишаємо від сили 5-6 осіб, з яких можна обирати. Пан Тарас не має за собою дійсно ЖОДНОГО негативу і міг би повторити поетове «ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою». Кандидат вважає, що його шлях як політика розпочався нещодавно і що люди обирають не лише політиків, а й індивідуальності, особистості і це теж правда.
«Чи я хоча б раз оступився під час голосування в обласній раді?» – запитує (знову-таки риторично) кандидат та розповідає про свою діяльність і щодо вибивання коштів на ремонт доріг, і щодо допомоги неповносправним, і щодо охорони культурної спадщини. Фактично гострих запитань у сторону цього кандидата не було, він теж не озвучував якихось сенсацій, які б могли сколихнути громадську думку. Можливо причиною цього є стратегія, яку обрав Тарас Курчик – нікого обливати брудом він не буде. У випадку пана Тараса ця стратегія має значний плюс – досі, як ми зауважили, жоден з інших 20 кандидатів жодного поганого слова не сказав про політика-співака.
А щоб більше наблизити читачам «Трускавецького вісника» постать кандидата Тараса Курчика, пропонуємо ознайомитися із текстом інтерв`ю, яке він дав п. Мартину Гайовому із газети «Вільне слово» після поїздки до Бразилії, де депутат перебував на запрошення тамтешнього парламенту.
– Пане Тарасе, це був ваш перший візит такого рівня у зарубіжну країну?
– Так, я вперше мав можливість представляти Львівщину й Україну у парламенті іноземної держави. У своєму виступі я розповів про сьогодення України, ті зміни, що відбулися за 21 рік нашої незалежності, відповів на численні запитання. У Бразилії дуже велике зацікавлення нашою країною і я цьому дуже радий.
– Виступаючи у бразилійському парламенті, ви, мабуть, говорили про майбутні вибори до Верховної Ради України, про те, що є кандидатом у народні депутати України.
– Справа в тому, що запрошення я отримав ще минулого року, як депутат Львівської обласної ради. На зустрічах я говорив, що кандидую до Парламенту. Це викликало зацікавлення насамперед в української діаспори в цій країні. Я їм пообіцяв, що ми не забуватимемо про українців Бразилії, всіляко підтримуватимемо з ними зв’язок. Це -люди, це ж ті, хто живе Україною, популяризують її в світі, створюючи хороший міжнародний імідж нашій державі.
Що найцікавіше – коли дітей, які є четвертим поколінням українських емігрантів, запитували: «Ким ви себе вважаєте – бразильцями чи українцями?», то вони відповідали «Ми – українці». Це було відкриттям і для самих бразилійців, що діти людей, які народилися і виросли у Бразилії, все одно вважають себе українцями.
– Думаю, що ваш візит також посіяв золоті зерна українства на бразилійському ґрунті.
– Знаєте, в один момент я подумав, що нам самим ще треба брати приклад з них, як оберігати свою мову і культуру. Також я думаю, що такі візити допомагають об’єднувати українців, де б вони не були. Разом з тим я висловив пропозицію, щоб місто Дрогобич, і одне з міст Бразилії стали містами побратимами, на що вони з великим задоволенням погодились. Звичайно ми це ще обговорюватимемо і думаю в наступному році це станеться. Надіюсь, що це братерство принесе велику користь для наших міст.
– Ви щось їм заспівали?
– (сміється). Коли я приїхав, то в першу чергу заспівали мені, чим був дуже вражений. Вийшов на трибуну хлопець, який, до речі, не розмовляє українською мовою, але заспівав українською, пісню «Боже, дякую Тобі», яку я колись давно написав. У багатьох українців на очах заблистіли сльози.
– Ви завжди повертаєтесь з-за кордону не з порожніми руками. Можливо є певні домовленості, якісь напрямки співпраці…
– Важливо, щоб розвивалось для обох сторін взаємовигідне співробітництво не лише з Бразилією, а й з іншими країнами світу.
– Тепер хотілося б торкнутися питання наступних виборів до Верховної Ради України. Як вже йшлося вище, ви є кандидатом у народні депутати України по виборчому округу № 121. Ви вже мали зустрічі з виборцями, які враження?
– У цілому враження позитивні – люди із зацікавленням беруть участь в дискусіях щодо того, яким повинен бути народний обранець Дрогобиччини у Верховній Раді України. Хоча, деколи і дехто, спеціально нав’язує людям таку думку: «чи митець, співак може щось зробити у парламенті, туди треба обирати професійних політиків, бізнесменів». З цього випливає, що митець, співак має лише займатись мистецтвом, лікар має лише лікувати, журналіст лише писати? Ну це ж абсурд. Хочу зауважити, що ми вже бачимо, як політики дополітикувалися і як бізнесмени допродують нашу державу. Але загляньмо в історію. Я не хочу прирівнювати себе до людей, яких зараз назву, бо це були дійсно генії. Але хочу просто навести приклад. Іван Франко класик української літератури, поет, вчений, теж балотувався до австрійського парламенту і галицького сейму. Але йому не дали перемогти, використавши проти нього різні передвиборчі маніпуляції та провокації. Сьогодні ми це називаємо виборчими технологіями. Ще приклад. Один з найкращих президентів США Рональд Рейган – був кіноактором. Наступним прикладом може служити президент Чехії Вацлав Гавел, який змінив життя і напрям розвитку цієї країни. Ким він був? Драматургом. Візьмемо сьогоднішній час. Ми бачимо, як зростає рейтинг Віталія Кличка. Він також не був політиком, він же спортсмен. Отож, вважаю, що не важливо, яка в людини професія, важливо інше – що може зробити ця людина для свого міста, для людей і для своєї держави. І, найважливіше, чи ми довіряємо цій людині.
– Пане Тарасе, ви сформували свою передвиборчу програму. Що в ній домінує?
– Сьогодні найбільше мене цікавить соціальна підтримка населення. І тому на запитання: у разі обрання мене до Верховної Ради України у якому Комітеті працюватиму, відповідаю: у комітеті з питань соціального захисту (соціальної політики) та праці. Тому в Раді мають бути люди, які повинні думати не лише про свій бізнес, якісь інші справи, а насамперед про українців і Україну, про тих, хто найбільше потребує допомоги.
Багато політиків, у Верховній Раді України по 15-20 років. І сьогодні знову стоїть питання: кого обрати? Ці люди мали б показати, що вони зробили за цей час для свого міста, країни. На жаль, вони не мають що показати.
На початку року я, як депутат Львівської обласної ради, виступав на радіо «Франкова земля» із звітом про зроблене за 2011 рік. Потім цей звіт опублікували дрогобицькі друковані засоби масової інформації. Чи багато зроблено чи мало – судити людям. Але це був лише рік моєї праці.
Під гаслом «Іду служити громаді» будую свою передвиборчу агітацію як кандидат у народні депутати України. Бо я це робив і роблю, будучи депутатом Львівської обласної ради. Але хочу сказати і таке, що люди, які приходять у Парламент, забувають, що обіцяли виборцям, про те, що мають там робити. Вони забувають про своє місто, про округ, про свою країну. І це сумно. Разом з тим хочеться сказати, що сьогодні є багато людей, яких поважають і вони балотуються в депутати. Але доводиться чути й таке, що хтось з кандидатів їздить і роздає «подарунки» чи гроші, щоб задобрити виборців. Виникає запитання: а звідки взялися ці кошти? Хтось скаже, бачите, він допомагає людям. Добре, що допомагає. Але чому він не допомагав два, три роки тому? Чому не робив тих справ, яких люди потребують 20 років.
Пригадалась розповідь львівського товариша, якого декілька разів поспіль обирали депутатом міської ради. Він завжди допомагав людям, особливо дітям -садочкам, школам, одним словом, старався виконувати свій обов’язок. І ось перед виборами у нього з’явився конкурент, який лише останній місяць ходив від хати до хати і запитував: люди, що вам потрібно? Двері. Вставив двері. Вікно? Вставив вікно, і т.д. Врешті-решт він переміг на виборах. А як обрали – забув про людей свого округу – їх проблеми його вже не цікавили.
Як бачимо, ми самі винні в тому, що є такі депутати і такі ради. Для чого депутатові щось робити 4 чи 5 років на окрузі, коли він розуміє, що за місяць до виборів знову прийде, зробить так само як у попередній раз, і його знову оберуть. Таким чином, ми самі продаємо своє майбутнє і майбутнє наших дітей. І як тут не пригадати мудрі слова: ми маємо таку владу, на яку заслуговуємо…
Отож, що сьогодні важливо для людей? Насамперед необхідно обрати до Парламенту людину, яка не стане зрадником і запроданцем. І, друге, крім написання і прийняття законів, щоб він працював на Україну, підносив її престиж у світі, та основне, що часто було, щоб не забув про свій округ, свою громаду і тих людей, які його обрали. Хай у нашому виборі нам допоможе Господь!
Підготував Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень