Тому, що людина живе доти, доки її пам’ятають. А трускавчанина, самодіяльного композитора, члена Конгресу українських націоналістів Євгена Коніва любить і пам’ятає дуже багато людей. Тому, що Євген Володимирович, який на 70-му році життя відійшов у вічність в останні дні 2013 року, був світлою, веселою, глибоко позитивною людиною. Такі люди-ліхтарики завжди освітлюють земний шлях ще багатьом, хто має щастя від Бога знайомства з ними.
Про це говорили на вечорі пам’яті Євгена Коніва під назвою «Талант, зігрітий ватрою пісень», його друзі, рідні, колеги по роботі, побратими і посестри, однопартійці. Не стримували сліз багаторічний співавтор Євгена Коніва член об’єднання «Письменники Бойківщини» Стефанія Шумило, багаторічна завідуюча відділом культури Людмила Лоїк, учасниця національно-патріотичного тріо Євгена Коніва Світлана Литовченко, поет В’ячеслав Умнов. Про Євгена Коніва як про члена КУНу розповів голова міської організації партії Ігор Ластовецький:
– Євген Володимирович був душею будь-якої компанії, душею партії, її совістю. Жоден загальноміський пам’ятний захід не обходився без патріотичних пісень у його виконанні. Завжди жартував, усміхався і брав з собою незмінного товариша – баян.
Останні роки життя Євген Конів віддав Народному дому. Тож заперечила тезу, що незамінних людей нема, художній керівник Народного дому Олена Соляник: «Часом незамінні люди є. Євген Конів був незамінний – відповідальний, безвідмовний, винахідливий. Завжди підтримував колектив Народного дому у важкі часи роботи без приміщення, піднімав настрій, знаходив вихід з найскладнішої ситуації.»
Веселими ностальгічними спогадами про Ґеника Коніва підняв настрій присутнім дядько Євгена Василь Петранівський. Пан Василь зазначив, що він серйозно старший Ґеника – аж на два дні. І жага до музики у хлопця була з дитинства в першу чергу від батька. Бо батько Євгена був музикою-самородком – ніде не вчився та міг тиждень грати на весіллі на одній гармошці. Змалечку тягнуло до музики і Ґеника. Ледь навчившись ходити, він став використовувати як гармошки, які називав «гармолійки»… дощових хробаків. Брав пальчиками з двох боків і давай розтягувати «М-а-а-м-а-а»…Коли жива «гармолійка» рвалася, дуже переживав і плакав.
Василь Петранівський також висловив прохання-пропозицію встановити на будинку Івасюка 1а, де жив Євген Конів, меморіальну дошку. Ґеник цього заслуговує. А спонсорами могли б виступити всі санаторії, де за своє життя культорганізатором працював Євген Володимирович.
Іра Циган, газета «Франкова криниця Підгір`я»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень