«З Трускавця у світ хмародерів». Про твір отця Пристая

By  | 17.04.2012 | Filed under: Публікації

«Можливо, що минуться дні сорому i ганьби народу, поневоленого не так хитрощами і перемогою ворогів, як нетямучістю своїх нездарних будівничих, проте нехай це залишиться пересторогою для майбутніх поколінь, що без любові Вітчини понад себе самого і понад свою партійно-політичну ідеологію, не буде власної держави … Хто схоче збудувати власну державу, нехай виречеться свойого самолюбства і вузьких партійних інтересів, та нехай працює для спільної всім мети».

о. Олекса Пристай

Ця класична українська тетралогія спогадів чи пак мемуарів о. Олекси Пристая (1863-1944) за походженням із Трускавця, який далекого 1907 року, щоправда, з м. Коломиї подався на еміграцію у світ тих американських хмародерів, уже в радянські часи українська мова придбала іншу лексему, і той вираз о. Пристая тeпер мав би звучати «у світ американських хмарочосів», але з метою відтворення епохи ХІХ–ХХ ст. вживатиму тодішній вираз «хмародери». Тож одразу зазначу, що перший том цієї тетралогії завдяки ініціативі трускавчанина Руслана Козиря та доданої уже в наш час післямови Юрка Прохаська «Резиденції ностальгії», підготовлений у дрогобицькому видавництві «Коло», був підписаний до друку 29 липня 2010 року, і І том цього чотиритомника був віддрукований у однойменній друкарні, де і побачив світ у прикарпатсьому адміністративному центрі Дрогобиччини – м. Дрогобичі, що вже понад півстоліття часто іменується Дрогобиччина – Земля Івана Франка завдяки тому, що саме на Американському континенті, здається, 1963 року побачив світ І том «Дрогобиччини – землі Івана Франка» за редакцією Луки Луцева за походженням із села Грушова на Дрогобиччині.

Тетралогію «З Трускавця у світ хмародерів» о. О. Пристай створював на Американському континенті, але друкував її у Львові – перші три томи у друкарні «Діла», а вже четвертий том у друкарні Наукового товариства ім. Шевченка. Не можу не згадати, пишучи про перше видання тетралогії в Україні, і того, що свого часу головний редактор «Франкової Криниці» світлої пам’яті Ігор Сусюк неводнораз з автором цих рядків обговорював проблему перевидання тетралогії «З Трускавця у світ хмародерів» у 90-х роках минулого ХХ ст., але фінансова ситуація не давала таких можливостей, важко було підшукати меценатів. Не можу тут не згадати і мрій ще одного колишнього трускавчанина Ореста Мацюка, знаного історика й археолога, який ділився зі мною заповітною мрією, як би це перевидати такий важливий твір о. Олекси Пристая. Власне це було тоді, коли ми працювали з п. Орестом Мацюком над гаслом про тетралогію для УЛЕ (Українська Літературна Енциклопедія), публікацію такої інформації підтримував проф. Микола Жулинський, але редколегія тієї літературної енциклопедії згодом винесла остаточний вердикт: неймовірно друкувати матеріал про тетралогію та і про о. Олексу Пристая, бо він не був членом Спілки письменників України. А скільки тих українських діячів не були жодними членами Спілки, але ж вони навіть з меншими надбаннями у порівнянні з о. О. Пристаєм нині фігурують у енциклопедіях. Пошлюсь ще на один факт – гаряче підтримував публікацію гасла в УЛЕ про о. Пристая поряд з М. Жулинським і знаний літературознавець, доктор філологічних наук Федір Погребенник (1929-2000). Але й досі не судилось ввести життєпис і спадщину цього трускавчанина до енциклопедичних видань. Щоправда, ще одна надія на ЕСУ, де за цю справу взялися академік Іван Дзюба та Микола Железняк.

У ЗДА, тобто у З’єднаних Державах Америки (США), о. Пристай працював у цілому ряді парафій УГКЦ, проводячи не лише релігійну, але й широку культурологічну та громадсько-політичну діяльність серед українських емігрантів. Його праця у США упродовж 1907-1941 рр. припадає на такі міста східно-американських штатів: Еду, Скрентон, Пасеїк, Гартфорд, Сірак’юз, Карнеґі, Баффало, Стемфорд, Нью-Гавен (саме у цьому місті була написана Передмова до тетралогії), Гудзон. Останнім місцем діяльності Олекси Пристая був Джонстаун – тут він здійснює місію духовного пастиря в період з 1939 р. по 1941 рік. Саме 1941 року у віці 78 років о. Олекса Пристай вийшов на пенсію. Завершилось земне життя цієї людини 17 січня 1944 року в місті Слоутсберзі, а похований о. Олекса Пристай у містечку Сірак’юз, що в штаті Нью-Йорк, де проминули літа його самовідданої праці з 1915 по 1918 рік.

Передмову написав і редакцію всього видання здійснив львів’янин доктор Лев Мидловcький, розкривши деякі секрети творчої робітні автора та загалом даючи високу оцінку цієї мемуаристики о. Олекси Пристая. Зокрема др. Лев Мидловський констатує: «В 62-ому році життя починає о. О. Пристай писати свої Спомини. Працює над ними цілих вісім років у тих вільних хвилинах, що їх небагато залишається священикові, а водночас громадському діячеві. Иноді – як це згадує в одному листі до мене – засиджується за працею навіть до 2-ої години вночі, очевидно з любови до неї і тому, що постановив закінчити її перед своєю смертю. І справді судилося о. О. Пристаєві, не тільки довести до кінця свій твір, а й започаткувати його видання друком».

Автор Передмови пише з великим захопленням про о. Олексу Пристая, глибоко аналізує його творчу майстерню, захоплено відгукується про своє сьогодення, закладаючи тим самим підвалини майбутньої української мемуаристики: «Об’єктивну вартість Споминів о. Олекси Пристая оцінить напевно фахова критика. Тому на цьому місці слід звернути увагу тільки на деякі, безсумнівно позитивні риси цього твору. Отже передовсім збагачується ним, досіль всетаки ще вбога українська мемуаристика, яка мусить врешті заняти чільне місце в нашій літературі. Зовсім ясно, що тут діло не в тому, хто пише свої спомини, але як пише їх, що в них приносить справді нового і цінного, та які напрямні подає нашому життю, на основі свого власного досвіду. З цього погляду булиб також вітані мемуари нашого пересічного селянина, робітника або міщанина. Тимбільше може зацікавити свою суспільність споминами о. Олекса Пристай, наш передовий американський громадянин і здоровий оптиміст, що має вже за собою сімдесят років віку, незвичайно багато переживань та досвід з двох континентів. З особливою цікавістю можемо очікувати тієї частини Споминів о. Олекси Пристая, де прийде на чергу його життя за Океаном, бо враз з цим матимемо цінні причинки до історії української еміґрації в Америці».

Коротко зазначимо, що І том Споминів, це передусім опис Трускавця, як рідної місцини малого Олекси, де пройшло його дитинство, де знайдемо винятково цікаві теми, як от: «», «Загальний огляд», «Причинок до історії села», «Церква», «Школа», «Громадські установи», «Купелеве заведення», «Громадська управа». Частина перша: «Моє рідне гніздо» «Назва Трускавця, населення і положення», «Нафтуся – Маруся», «Трускавецькі хати», «Ноша Трускавчан», «Пори року на селі», «Трускавецькі сади», «Освіта і мораль», де повсякчас натрапляємо на хвилюючі і животрепетні картинки життя трускавчан й околиці.

Частина друга: «Діточі й хлопячі літа». Тут нас зацікавлять такі епізодичні замальовки, як «В батьківській хаті», «До сільської школи», «Малий гусій», «Пастуше життя», власне життя, яке згадуватиме вже у старшому віці о. Пристай на Американському континенті, згадуватиме як найкращу казку свого дитинства, так чарівно описану свого часу і Богданом Лепким. О. Пристай малює справжню казку пастушого життя восени, коли всі поспішали, щоб «спечи бульбу перед заходом сонця. Бо осінній день короткий як заячий хвостик…».

«В міській школі» – це третя частина І тому тетралогії. Тут мова про «Мій початок у Дрогобичі», коли юного Олексу оддали до міської школи. То була «чотирьохклясова народня школа о. о. Василіян… Батько….. носив туди на Службу Божу за худібку, а один раз за здоровля. При церкві, під одним дахом була ця школа. По кам’яній cтежці ми прийшли до двохповерхового мурованого дому, та до ще вищої церкви… Прочитавши листа, глянув пан директор на батька, а потім ніби мимохіть також на мене своїми пронизливими і такими як у щура очима. Врешті заговорив до батька, розуміється по польськи:

«Навіщо, ви господарю, записуєте такого цікавого хлопця до школи? З ньогож буде добрий господар, тільки дайте йому до рук батіг, ціп і косу. Тоді буде й вам поміч!»

Батько лише ждав такого.

«Так і я казав і тепер кажу те саме, прошу ласки Господа Бога і пана директора, але наші єґомосць отець канонік і пан учитель вчепилися мене. Завсіди одне й те саме: дайте й дайте, Федорій, свойого Олексу до школи до міста! Дайте! Три роки не дають мені спокою з цим. І щож мені бідному робити? Їх двох, а я сам один! А мій Олекса, це ж моя права рука в господарстві».

«Підчас іспиту з польської мови зраджувало обличчя учителя Остаповича повне вдоволення і чимале здивування, що хлопська дитина з українського села, в якому нема Поляків, вміє по польськи читати, писати й оповідати. А вже правдивою несподіванкою було для нього, для учителя Кунаніца і для директора, що цей непоказний сільський хлопчина, пастушок, відповідав так гарно при іспиті з німецької мови. Пани професори ухвалили одноголосно, щоби маленького трускавецького пастушка худоби приняти відразу до четвертої кляси народньої школи. Катехит о. Ралько приступив до пригніченого і зажуреного мойого батька, що стояв, як жебрак в куті канцелярії, і поклавши обидві руки на його рамена, ніби свойому приятелеві, сказав до нього вголос на цілу кімнату:

«Господарю, ви повинні радіти, що маєте такого сина. Я вам віншую! З нього будуть люде».

Подальші роздуми автора тетралогії о. Олекси Пристая над наслідками цього іспиту сільської дитини вразили буквально всіх. «…пани вчителі… знайшли в цього сільського пастушка таке знання, якого бракувало неодному їхньому школяреві в дорогому панському одязі і з ніжним пухоньким обличчям.

Колиб наші брати селяне, якщо читатимуть ці мої спомини, зрозуміли мою мову і добре, як-то кажуть, намотали її на вус, що хлопам-хліборобам потрібно науки, науки та ще раз науки, то малиб належну пошану серед міських людей».

Далі автор роздумує над тим, як би українські селяни домоглися певної освіти для своїх дітей. «Цих сорок міліонів освіченого і зорґанізованого українського хліборобського стану затерлиб сліди цього порівняння міських людей з псами, натомісць працювалиб враз зі своїм містом для власного добра і для добра своїх дітей та своєї вільної, соборної Батьківщини. Та тоді, коли це здійсниться, мене не буде вже між вами».

У «Споминах» о. Пристая порушено чимало інших проблем з його життя. Фраза із його «Споминів», коли директор школи, поляк за національністю, заявляє, що «З ньогож буде добрий господар, тільки дайте йому до рук батіг, ціп і косу». Уже з цієї єдиної «квінтесенції» можемо робити висновки, що польські освітяни прекрасно усвідомлювали свої завдання у Галичині: «Не допускати русинів-українців до книжки, до освіти». Вражає і підносить особистість цього звичайного сільського юнака така деталь, як прагнення провадити громадсько-просвітницьку роботу серед односельців. Про це він розповідає: «Я знав, що у Львові є Товариство «Просвіта», яке друкує українські книжочки і за одного ринського розсилає кожному; хто лише хоче мати їх. Згадавши це, я подумав, що треба починати від освіти моїх трускавецьких товаришів. Тому я намовляв цих селянських хлопців, щоби вступали до товариства «Просвіти», читали її книжки, і щоби довідувалися, на якій землі вони живуть, та яким повітрям дихають. Приїхавши на вакації з третьої ґімназіяльної, я приєднав до «Просвіти» двадцять членів, між іншим Федя Біласа, мойого доброго товариша з часів пастушення худоби у Воротищах, Гриня Біласа, що пізніше був громадським писарем і Федя Кісака… Цих «просвітників я скликав звичайно в неділю і у свято пополудні до хати одного з моїх шваґрів, до Івана Кривка або до Івана Костура».

Подальші розділи «Споминів» – це «Частина четверта: Промощую собі шлях», де йде мова про перехід «До Стрия», навчання у Стрийській ґімназії і про «Стрийських педагогів», які виявились набагато гуманнішими, людянішими, прихильнішими до сільських хлопчаків, гімназистів з цього Карпатського Підгір’я. Цьому головним чином присвячена аналізована четверта частина І тому тетралогії: «Промощую собі шлях», коли автор опинився на навчанні у новому місті, На відміну від Дрогобицької ґімназії і її професорів у багатьох випадках шовіністичних поглядів, представників т. зв. польської еліти, Стрийська ґімназія і її професура відзначалася більшим демократизмом.

О. Пристай з захопленням описує нові місця, де він навчатиметься: «Новий, щойно викінчений будинок стрийської ґімназії на гарному місці, нові професори і шкільні товариші, нове місто, положене на рівнині з болонями і зі зарінками, зарослими лугами, та врешті зовсім нове оточення людей, це все відсвіжило мою душу і взагалі дуже гарно вплинуло на мене. Ріка Стрий більше нагадувала мені Дніпро, ніж занечищена кипячкою і бориславським брудом мала дрогобицька річка Тисьмениця … Гори Карпати також далеко відбігли від міста, неначе ховаючись перед стрийським низом і тільки пригадували мені тепер, що я жив колись у їх підніжжі, як в тіни столітнього дуба».

Довгим і складним був шлях О. Пристая до Львівської духовної семінарії. Кількаразове звертання його до ректора семінарії о. А. Бачинського закінчувалося одним і тим же сказаним «зі звичайним притиском: «Нема місця!». І лише візит О. Пристая до митрополита Сильвестра Сембратовича, за походженням лемка, завершилося резолюцією з одного слова: «Приняти!». Але зустріч з о. А. Бачинським знову почалася з фрази «Я вже сказав…», і лише подана візитівка зіграла позитивну роль у житті трускавецького прохача Олекси Пристая та на завершення знов таки з притиском прозвучала фраза: «Завтра маєте вже обід в семинарії». І тоді так своєрідно вирішувались іноді болючі проблеми.

Опрацьовуючи І том «Споминів», я звернув увагу на те, що О. Пристай, вже живучи три десятки літ в англомовному світі, був винятково чутливий до законів української мови. На відміну від наших українських професорів сьогодення, докторів філологічних наук, не називаючи прізвищ, Олекса Пристай зі своєю духовною освітою, зустрічаючись із прізвищем В. Гаврилів, передає його у непрямих відмінках таким чином: «Разом з Василем Гавриловим ми оснували читальню «Просвіти» в Стриганцях». 9). Це цілком відтворює закономірності, які утверджували галичани наприкінці ХІХ – усе ХХ ст., коли друкували у Львові: Костомарів, Петрів, Данилів, але в решти непрямих відмінках відмінювали прізвища наступним шляхом – Костомарова, Костомарову; Петрова, Петрову; Данилова, Данилову. Зустрічаємо в І. Франка прізвище письменника Степан Ковалів, але у непрямих відмінках лише Степана Ковалева, Степану Ковалеві, а не те, як нині утверджують паралельно: Пономаріва або Пономарева.

І, зрештою, про причину з’яви «Споминів» о. О. Пристая, як про це писав сам автор: «Право й обов’язок написати спомини я сам знайшов собі, однак воно може не таке, що його вимагає учений світ, але на якого стало мене. Зрештою «не для людей і не для слави», як писав колись наш незабутній Тарас, а я за ним повторяю, бо справді пишу свої спомини не для слави, якої не прибуває по смерти, а з відчутного громадського обов’язку, щоби залишити грядучим поколінням образ цього, як жили їхні предки, чим займалися, як працювали на хліб насушний, як шанували добро, як зустрічали лихо, та яких засобів уживали в боротьбі з ворогами».

Ось такі зріють думки після з’яви І тому тетралогії о. Олекси Пристаї на його рідній Дрогобиччині, яку він прославив у віках, створивши такий нерукотворний пам’ятник, що продовжує свою ходу по Україні та по просторах Американського континенту як прекрасна пам’ять про життя і творчість українських емігрантів на Американському континенті у ХІХ-ХХ століттях. Мислиться, що нинішні покоління нових українських емігрантів, яких доля розкидала уже в ХХІ ст. по європейських, американських та азійських країнах і на Австралійському континенті, з інтересом перечитають тетралогію о. Олекси Пристая «З Трускавця у світ хмародерів» і, безсумнівно, ця книжка стане для нових поколінь українців своєрідним підручником чи пак біблією-енциклопедією у пізнанні інших незнаних країв, народів, звичаїв і культур у незнаних досі країнах проживання.

На завершення хочеться висловити думку, що було б прекрасно, коли б ініціатори спільного проекту громадської організації «Рада міста» (голова правління Руслан Козир) та історико-краєзнавчого клубу «Сива давнина» (очільник Микола Іваник) продовжили свій задум, віднайшли кошти та продовжили репринтне видання трьох наступних томів тетралогії «З Трускавця у світ хмародерів» о. Олекси Пристая.

Але на завершення цієї інформації про вихід у світ І тому тетралогії «З Трускавця у світ хмародерів» о. Олекси Пристая хочеться процитувати голову правління ГО «Рада міста» п. Руслана Козиря, з якою читач ознайомиться прямо на суперобкладинці.

«Кілька років тому я вперше тримав у руках книгу спогадів священика Олекси Пристая «З Трускавця у світ хмародерів» (Львів-Нью-Йорк, 1933 р.): пожовклі, подекуди пожмакані й затерті сторінки, вицвіла обкладинка… Тоді й з’явилася думка дати раритету друге життя, а відтак оберегти від руйнівної сили часу.На жаль, автор вже давно відійшов у Вічність і не побачить нового видання своєї книги, а головне, він не почує нашого «спасибі – за те, що –через час і простір – ми можемо побачити й відчути – чим жило наше рідне місто в ті далекі від нас часи, чим понад усе дорожили й пишалися наші прародичі, які свята святкували, як Бога славили …, як дітей виховували, який одяг носили, яку їжу смакували… Гнаний вітрами долі аж за океан, серед чужих людей і хмародерів отець Пристай зберіг у своїй душі світлу пам’ять про рідний Трускавець. Там, на другій півкулі землі, ввижалася йому його Україна і пахла «пастуша трускавецька бульба»… Читаймо! Вчімося! З цих сторінок промовляє наша історія». Руслан Козир

Іван Пасемко, Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії

Додаток. Лист до Івана Пасемка

Leo Iwaskiw — FW: Oleksa Prystay 12 квітня 2012 р.

ВШ. п-е Пасемко!

Минулого місяця ми одержали тут листа від Преосв. Роберта Москаля, Єпископа-емерита української католицької епархії св. Йосафата в Пармі, Огайо.

Подаю в перекладі з англійської мови:

Мені було приємно побачити що редактор Америки в числі з 25-го лютого 2012 р. писав про працю отця Олекси Пристая п.з. «З Трускавця у світ хмародерів». Покійний редактор д-р Мидловський, який також редаґував цю працю, позичив мені цей тритомний твір багато років тому назад. В одному з цих розділів, отець Пристай писав про парохію в Карнеґі де він був парохом від 1-го червня 1917 р.

У своїх томах він присвячує один розділ карнеґійській парафії. Загалом, він користувався великою пошаною і був люблений своїми парафіянами. Він писав в гумористичному стилі. Він пише про намагання людей які мали схильність до православя. Вони збудували церкву не так далеко – в Бирґеттставн. Одначе, вогонь знищив їхню церкву. Вірні сприйняли це як знак від Бога і таким чином залишилися вірними Греко-Католицькій Церкві. Коли нажаль його перенесено з карнеґійської парафії, люди подарувалу йому золотий кишеньковий годинник. Його перенесено з парафії тому що місцеві люди, будучи непостійними, просили Єпископа Ортинського перенести його.

Покійний д-р Мидловський попросив свою жінку щоби по його смерті передати мені ці томи. Їх я маю в пармських бюрах.

Ви лементували факт що через смерть отця Пристая він не зміг передрукувати цей твір.

Коли я знайду їх у Пармі, я би хотів їх перевидати.

/підпис/

P.S. від Івана Пасемка. 12.04.2012 р. я отримав подану вище електронну пошту від редактора українського католицького тижневика «Америка» Левка Іваськова, у якій він інформує про резонанс цієї статті «З Трускавця у світ хмародерів», текст якої я надіслав доценту Дрогобицького педагогічного університету п. Ярославу Радевичу-Винницькому. Я з ним зв’язувався електр. поштою, то він надіслав мені лише І частину, а в «Америці» були надруковані 4 подачі. Оригінал цієї моєї ст., що бережеться у моєму комп’ютері, був власне надрукований паном Лео Іваськовим. Я сьогодні попрошу п. Ярослава Радевича-Винницького, щоб він Вам переслав. Якщо вважаєте за потрібне, то передрукуйте цю публікацію з «Америки», або мою ст. із комп’ютера.

Р.P.S. Було б непогано, якби Ви ознайомили з цими повідомленнями чи матеріалами голову правління ГО «Рада міста» п. Руслана Козира або оприлюднили все це, тоді він матиме можливості перечитати.

Від редакції «Трускавецького вісника». Стаття Івана Пасемка відредагована тільки в питанні ліквідації виносок та посилань, весь інший текст збережено без змін. Сподіваємося, що міський голова Трускавця Руслан Козир не проігнорує цей матеріал у частині звернення до нього з проханням перевидати наступні три томи спогадів отця Олекси Пристая. У разі відмови «Трускавецький вісник» як засновник премії імені отця Олекси Пристая (жовтень 2011 р.) готовий розглянути можливість перевидання цих книг та розпочати процедуру пошуку спонсорів для цієї справи.

Також читайте

Tags:
  • Проти

    Прочитавши статтю у мене появилась гордість ,що проживаю на вулиці О.Пристая.Дякую автору. Жаль тільки ,що слова мера Р.Козиря на суперобкладинці книги з ділом дуже розходяться – нещодавно сам мер з депутатами забрали на вул. О.Пристая в багатодітних батьків і в дитини інваліда дитинства дитячу площадку де бавились діти,і віддали п. Кучерак з “Пельменної” в її володіння – за які заслуги.Можливо за хабарі,бо як тоді інакше пояснити, чому ж перше голосування, яке дало всього 23 голоси згоди на закріплення цієї землі за п. Кучерак, не задовольнило мера і він пропонував повернутися, переголосувати, та ще щоб не в поіменному режимі, а щоб обов’язково вийшло 24 голоси – так необхідний мінімум прийняття рішення.Де правди шукати? Можливо в словах отця О.Пристая “Можливо, що минуться дні сорому i ганьби народу, поневоленого не так хитрощами і перемогою ворогів, як нетямучістю своїх нездарних будівничих…” Задумайтесь Трускавчани.

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • №77974 Bactefort капли против паразитов
    17.11.2017 | 08:39

    эффективное уничтожение абсолютно всех видов паразитов любого происхождения; препятствие для дальнейшего развития и размножения паразитов; повышение сопротивляемости организма человека к заражениям различных видов; укрепление иммунной системы; максимально благоприятное воздействие на состояние организма человек в целом; невысокая стоимость, доступная каждому. Також читайтеСергій Розора: «Володимир Свєнтицький і Едуард Леонов – свободівці, патріоти, націоналісти чи провокатори і перевертні, [...]

  • №77972 Трансфер в аэропорт Москвы и Санкт-Петербург.
    16.11.2017 | 18:48

    Трансфер в аэропорт Москвы и Санкт-Петербург по фиксированной стоимости. Встреча на вокзале у платформы. Помощь при транспортировки багажа. И ещё много разных видов услуг. Закажите прямо сейчас. Також читайтеСергій Розора: «Володимир Свєнтицький і Едуард Леонов – свободівці, патріоти, націоналісти чи провокатори і перевертні, які ганьблять національну ідею»? (284)Святослав Грабовський: «Лише нікчеми не йдуть голосувати» (з [...]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви