Дата 17 вересня не означає абсолютно нічого для більшості пересічних українців. Можливо, тільки старше покоління пам’ятає, що то було якесь совєтське «свято», та й то не піднесене до рангу державних, а тільки так, для назви вулиць. Як, a propos, у Дрогобичі, де назву 17 вересня в часи СРСР носила теперішня вулиця 22 січня (цікаво, що за Польщі це була вулиця 11 листопада, в цей день Польща відзначає День Незалежності).
17 вересня в історії запам`ятався як день зради. Після початку окупації Польщі гітлерівською Німеччиною (1 вересня 1939 р.) через пів місяця, а саме 17 вересня, совєтські війська перейшли польсько-совєтський кордон і окупували землі, які зараз звуться Західна Україна та Західна Білорусь. На два роки настала ера «перших совєтів», які, згідно народних переказів, були «ліпшими» від «других», бо перебували в нашому краї лише два роки.
Від 17 вересня 1939 року розпочався процес совєтизації Галичини, штучного відривання її від європейського культурного простору, в якому вона перебувала протягом багатьох століть своєї історії. Нищилися здобутки матеріальні та духовні, надбані за часів перебування Галичини в складі ІІ Речі Посполитої, Австро-Угорщини, Австрії, І Речі Посполитої, Галицько-Волинської держави і дальше в глибину історичних віків. Нищився господар як основа села, міста, краю та держави. Насаджувався космополітизм, в якому не було місця для вираженої української (польської, єврейської) ідентичності. Вишукане та творче висміювалося, примітивне, грубе, безлике схвалювалося. На півстоліття Галичина була вкинута в пекло, пережити яке було вкрай важко. Від 17 вересня 1939 року почалося затоплення галицької Атлантиди – краю, якого вже немає і якого ніколи не відродити в первозданному вигляді.
Поляки добре знають дату 17 вересня, адже після нападу СРСР на Польщу доля цієї держави була зрозумілою. Через 7 років після цих подій, після завершення ІІ світової війни Ялтинська конференція встановила новий порядок в Європі з новим розподілом кордонів. Совєтська влада в Галичині була узаконена, а потім почалося… Ліквідація Української Греко-Католицької Церкви, насаджування войовничого атеїзму, боротьба з українством, початок насаджування того, що зараз іменується «русскім міром», а тоді називалося формуванням «єдиного радянського народу». Плоди русифікації, декультуризації, штучної ізоляції галичан від їхніх споконвічних європейських та християнських цінностей та ідеалів можемо спостерігати по сьогодні.
Я часто згадую 17 вересня. Коли йду вулицею і чую з вікна кав`ярні чи ресторації московський шансон. Нещодавно мене прикро вразив факт, що з вікон оселі в селі Орів лунали підсилені динаміком «А я хочу опять по крышам бегать, голубей гонять». Я згадую про 17 вересня, коли вмикаю українські телеканали і бачу там жарти «кварталу» чи, прости Господи, Петросяна або Задорнова. Коли спостерігаю несмак оббивання давніх дерев`яних українських церков «вагонкою» ззовні та зсередини. Коли чую, що у Львові в «органному залі» пройшли заняття з йоги, і ні згадки про те, що це ж церква святої Марії Магдалини, а не органний зал! Коли щороку змінюється напрям реформ, котрі для своєї власної вигоди «проводять» синки та онуки тих, хто прийшов тоді, в 1939, і дещо пізніше. Коли з сумом споглядаю політичну мапу нинішніх українських «політичних» еліт, в минулому бравих комсомольських функціонерів. Коли згадую про свою родину, котра могла б бути значно чисельнішою, якби не 17 вересня та жорстокі репресії свідомих, розумних, господарних, гордих у найкращому значенні цього слова людей.
День 17 вересня минає на Україні так, як і будь-який інший звичайний будній день. В роботі, з наріканнями на владу та зростання курсу долара, з непевністю майбутнього. Зрештою, навіть з непевністю в якій державі помре той, хто не виїжджатиме з рідного міста чи села.
17 вересня 79 років тому захитався світ. Для декого впав, для декого перевернувся, а для нащадків став іншим, ніби нормальним. Азія здійснила сильний удар, Схід нокаутував Захід, Зло вищирило свої зуби.
Зараз в Галичині присутній «русскій мір», але людям не хочеться з цим боротися. Позиція страуса з головою в піску видається їм зручнішою. 17 вересня навчило пристосуванства і толерантності в найгіршому значенні цього слова. Толерантності до неправильного, до неправди, до зла, до гріха, до посягань на гідність особисту та національну. Революція Гідності змінила лише маленьку частку українського, в тому числі галицького суспільства. Людей «17 вересня» все ще значно більше, ніж людей «21 листопада». Хоча вони й не знають, коли їхнє «свято»…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень