26 грудня колектив Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Ю. Дрогобича відсвяткував 70-ти літній ювілей від дня заснування та творчої діяльності Театру. Привітати служителів Мельпомени приїхали цінителі мистецтва і культури: директор Закарпатського державного Українського обласного музично-драматичного театру міста Ужгорода Любов Волинчук, Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Шевченка, художній керівник Рівненського академічного музично-драматичного театру Володимир Петрів та головний балетмейстер цього ж театру, Заслужений артист України Олексій Дякіш.
Родзинкою урочистої частини було привітання артисток Закарпатського театру Наталії Зукіної та Наталії Верес, котрі в образі циганок зі специфічними, притаманними лише для циганського табору жартами „увірвалися” на сцену і під шквал бурхливих оплесків „привітали” головного режисера театру ім. Ю. Дрогобича Олександра Короля лялькою в пелені. Мовляв, в Ужгороді був, до циганки Анжели заходив… Приймай подарунок! А на додачу – циганську підкову, на щастя!
Згодом до привітань долучилися новообраний губернатор Львівщини Михайло Цимбалюк, голова Дрогобицької райдержадміністрації Михайло Сендак, міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський та представники дрогобицької міської ради. В ході вітального слова вони побажали колективу творчих успіхів, натхнення та процвітання. До пам’ятних подарунків та привітань з уст Михайла Цимбалюка додалася багатообіцяюча фраза: «Я мав розмову з міністром культури та туризму Михайлом Кулиняком. Ми домовились, що наступного року, навесні подаруємо театру новий автобус». І з цими словами подарував художньому керівникові театру Миколі Гнатенку комп’ютер.
На завершення урочистої частини за розпорядженням голови ЛОДА Михайла Цимбалюка найбільш старанним і досвідченим працівникам театру та його ветеранам було вручено почесні грамоти. За вагомий особистий внесок у розвиток музичного театрального мистецтва, багаторічну плідну працю та з нагоди ювілею.
Ще б пак! Талановиті артисти, актори та актриси в рік гастролюють більш, як 550 вистав в різних куточках України. Свого часу вони побували і в Чехії, і в Молдові, і в Польщі, і в Росії. Театр став частина їхнього життя. Своїм талантом вони змушують публіку радіти і плакати, переживати і співчувати!
І ось нарешті настав довгожданний момент для вдячного глядача – презентація спільного проекту Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Ю. Дрогобича та Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю України „Верховина” – вистави „Запорожець за Дунаєм”. Після ремонту театру, котрий тривав два з половиною роки, і вражав вишуканістю, елегантністю та аристократичним шиком, спраглі за театральними дійствами глядачі сприйняли виставу на „ура”. Бурхливі оплески, море квітів лягли до ніг талановитих митців. Вражені майстерною грою акторів, присутні не могли відірвати очей ні від захоплюючих сцен та відмінних декорацій, ні від вишуканості звабливого танцю одалісок турецького Султана, роль якого виконував артист Заслуженого ансамблю “Верховина” Ростислав Герилів. А про національний український стрій годі й говорити! Такого колориту національних костюмів, такого знання традицій нашого народу та козацького звичаю, майстерно переданого через гру акторів, годі було й сподіватися! Глядач просто потонув у вирі подій. І разом з Оксаною (молодою актрисою муздрамтеатру Наталією Криськів) та її нареченим Андрієм (актором Прикарпатського ансамблю Володимиром Сичем) переживав на турецькій землі тугу за Україною та сміявся до сліз з витівок кмітливого козака Івана Карася (Заслуженого артиста театру Ю. Дрогобича Анатолія Цимбала). А коли його дружина Одарка (неперевершена Анна Нечай, актриса драмтеатру) „виховувала” свого чоловіка вилами, публіка просто захлиналася від сміху! І щиро раділа щасливому закінченню вистави – одруженню молодят Андрія та Оксани та „вольній” грамоті, що дарувала свободу родинам запорізьких козаків, які через жорстоке свавілля російської імператриці Катерини ІІ змушені були покинути рідний край. І як вражала жорстока правда: турецький султан набагато людяніше повівся з козаками та їх родинами, ніж „расєйські” посіпаки, піддані тої, що вмила Україну козацькою кров’ю. Що на кістках козацьких збудувала Петербург… Навіки проклятої у козацьких думах та піснях Катерини ІІ.
Заслужений діяч мистецтв України, директор-художній керівник Микола Гнатенко, головний режисер театру Ю. Дрогобича Олександр Король та директор ансамблю „Верховина” Зорян Ацедонський, котрі працювали над спільним проектом цього витвору мистецтва погодились дати нам ексклюзивне інтерв’ю .
– Пане Миколо, маючи за плечима 17-річний досвід роботи в театрі, як можете охарактеризувати гру акторів?
– Приємно вражений майстерністю їх виконання. Я б і сам краще не зміг увійти в роль.
– Скільки часу тривала підготовка до презентації?
– Більше року.
– Де плануєте гастролювати з виставою „Запорожець за Дунаєм”?
– Поки що касовий збір буде проходити в стінах драмтеатру (сміється), згодом поїдемо у Львів, а далі – подивимося, як складуться обставини. Чи будемо фінансово спроможними?
– Зоряне Тарасовичу, як зародилася ідея спільного проекту вистави?
– Мушу зізнатися, ідея напрацювання твору виникла досить спонтанно. Під час зустрічі з заступником начальника управління культури ЛОДА Юрієм Корчинським та п. Миколою Гнатенком ми обговорювали подальші перспективи нашої співпраці. В результаті дійшли згоди – спільними зусиллями здивувати шанувальників театру потужним проектом вистави “Запорожець за Дунаєм”. До реалізації цього проекту було залучено Заслуженого діяча мистецтв, професійного диригента Миколу Михаця, на плечах якого лежала клопітка робота щодо музичного аранжування твору. Режисерську роботу бездоганно виконав Олександр Король.
– Пане Олександре, скільки часу працюєте в стінах Дрогобицького драмтеатру?
– Майже сім років.
– А самі звідки родом?
– Народився і жив в Києві.
– Не шкодуєте, що могли б зробити кар’єру в столиці?
– Я не кар’єрист. Я дарую людям радість від побаченого, а щирі оплески гріють душу як у столиці, так і у інших містах України. Шлях до мистецьких вершин завжди складний, зате він осяяний високою метою служити прекрасному, ідеалам добра і людяності. Чи в Києві, чи в Дрогобичі: Театр є Театр. А талановитих митців і у Дрогобичі вистачає.
– Скільки часу зайняла постановка твору?
– На репетицію акторів пішло більше місяця, підготовчий процес тривав приблизно два місяці. На все, про все – пішло десь пів року.
– Вибачайте, за нескромне питання: як віднеслися до подарунка циганок – дитини в пеленках?
– Вдалий жарт, прикольний! Чудовий заряд енергії та бадьорості.
Вікторія Лишик, «Львівська газета»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень