Після початку повномасштабної агресії росії проти України 24 лютого 2022 р. мільйонам українцям, аби не мати справи з тимчасовим окупаційним режимом, не зазнати переслідувань та репресій, довелось покинути рідні місця. По-різному склалась доля цих людей
Немала частина з тих, хто втратив не лише те, що за ціле життя набув, а й рідних та близьких людей, осіла в країнах Євросоюзу, деякі поїхали до США та Канади, де їх добре прийняли та дотепер підтримують, всіляко допомагають пережити страхітливий для всіх нас час. Але краще, ніж вдома, ніде немає. Тому не дивно, що абсолютна більшість наших співвітчизників, які втекли від війни з місць, звідки ворога наразі не відкинуто, знайшли притулок в Україні. Одним із міст, куди із самого початку евакуаційної «хвилі» найбільше прибуло внутрішньо переміщених осіб, став Трускавець. Станом на сьогодні, як сказали нам у Трускавецькій міській раді, тут проживає близько 15 тис. українців із східних та південних регіонів нашої держави — Луганської та Донецької, Харківської, Запорізької та Херсонської областей.
Як їм тут живеться? Що робиться в місті «Нафтусі» для того, щоб ці люди не впадали у відчай, щоб, адаптувавшись до нових реалій, знайшли себе, знову навчились посміхатись, повернули собі бажання жити? Розмовляємо про це з керівницею Трускавецького територіального центру соціального обслуговування та головою Громадського Центру «Університет Третього віку «Джерела», Заслуженим працівником соціальної сфери України Оленою Пилат.
Це було не кіно, а реальна дійсність
— Вам, Олено Леонідівно, коли до Трускавця лише почали прибувати потяги з внутрішньо переміщеними особами, доручили опікуватись евакуйованими із зони бойових дій людьми. Що у ті перші дні найбільше вразило та запам’яталось? Хто і чим допомагав цим людям?
— Річ у тому, що не лише евакуйовані до Трускавця люди, а й ми самі тоді в стресовому стані опинились: дуже кривава, жорстока війна почалась. І це було не кіно, а реальна дійсність. Але ми швидко оговтались. І, як це не дивно виглядає, допомогли нам у цьому внутрішньо переміщені особи. Бо хіба можна порівняти наші переживання-хвилювання з тими ризиками та випробуваннями, які випали на їхню долю. Вони не тільки свої домівки та все нажите за життя втратили, а й рідних, найближчих людей. Треба було швидко позбутись своїх неконтрольованих, шкідливих емоцій, щоб, взявши себе в руки, реально допомагати, витягувати із стресових «ям» безнадійності наших співвітчизників. Найперше, звісно ж, йдеться про тих евакуйованих, кому вже за шістдесят минуло. Тих, із ким працюємо ми. Трускавець не залишився байдужим до їхніх потреб. Багато благодійників відразу ж, без зайвих слів почали допомагати. Люди із добрим та щирим серцем і за кордоном знайшлися. На прохання Трускавця про необхідність у підтримці постраждалих ліками, продуктами харчування та одягом відразу відгукнулись наші друзі-побратими з-за кордону. Гуманітарні вантажі почали надходити. Це відіграло свою позитивну роль, бо допомогло зняти нестерпний больовий синдром, вийти із того шоку, в якому опинились переселенці. Дах над головою, їжа та ліки — це те, що найперше потребує кожен із нас. Але ж не однією їжею живе людина. Дуже швидко ми зрозуміли, що старшого віку переселенці потребують ширшого формату опіки, ніж той, який мали у перші тижні війни. Треба було вигадати таку формулу, яка б допомогла цих доведених до відчаю людей швидко інтегрувати у життя нашої ОТГ. Щоб вони не тягарем себе відчували, а потрібними людьми. Не можу не згадати про отриману від нашого міського голови Андрія Кульчинського підказку. На одній із нарад він порадив вийти на зв’язок з українськими та закордонними благодійними фондами, постаратись виграти грантові кошти. Бо потрібно, як він висловився, допомогти переселенцям з адаптацією до нових умов, організувати для них курси з вивчення української мови. Відразу ж почала діяти створена на базі Трускавецького територіального центру соціального обслуговування громадська організація «Університет Третього віку «Джерела. Ми підготували документи та подали відповідну заявку для участі в оголошеному Карпатським фондом конкурсі. Не всі, мабуть, повірили у кінцевий успіх ініційованої нами справи. Але конкурс ми виграли. І, як наслідок, отримали кошти на реалізацію проєкту під назвою «Inspira”(“Натхнення»).
За кошти французьких філантропів
— Що про Карпатський фонд потрібно знати? Хто фінансує цю фундацію?
— Є така організація у Франції — Fondation de France. Це — один із лідерів. Щодо Карпатського фонду, то дана фундація за фінансової підтримки Fondation de France розвиває сталі соціальні послуги для внутрішньо переміщених осіб шляхом надання грантів в межах географічного регіону, до складу якого у нашій країні входять Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька області. Кошти, які виділяють за умовами французьких філантропів, реалізовуються для задоволення базових потреб та психологічної підтримки населення, що постраждало під час теперішньої війни. Сюди входить надання таких елементарних послуг, як доступ до правового захисту, освіти, охорони здоров’я, забезпечення житлом та психологічна підтримка. Постраждалі повинні також мати доступ і до інформації та документування випадків порушення прав людини.
Почали з курсів із вивчення рідної мови
— Коли стартував проєкт? Як здійснювалася його реалізація?
— Термін виконання проєкту становить шість місяців. Працювати почали з 20 жовтня минулого року. А завершили робочу програму зовсім недавно, 20 квітня ц.р. Упродовж цього часу ми встигли здружитися з переселенцями, краще їх пізнати, допомогли їм знайти власне «я» на новому місці. Першим кроком в адаптації до умов життя на території нашої ОТГ стала організація курсів із вивчення української мови. Я була приємно вражена, коли побачила з яким ентузіазмом приїжджі люди записуються на ці курси. Близько 200 осіб відразу ж виявили бажання відвідувати уроки знаної у Трускавці вчительки — Любові Степанівни Козлюк. Було створено чотири класи, по 50 осіб у кожному. Усі уроки проводились у переобладнаному, комп’ютеризованому залі Територіального центру. У нас тут є все необхідне для того, щоб навчання здійснювалось відповідно до вимог сьогоднішнього дня. Ми не сподівались, що охочих буде так багато. Як згодом визнає сама Любов Степанівна, вона отримала правдиве задоволення від роботи із цими людьми. Як, зрештою, і її пенсійного віку «учні» — від спілкування із своєю вчителькою. Дуже скоро це дало свої плоди. Сьогодні абсолютна більшість відвідувачів із числа внутрішньо переміщених осіб, які залишились у Трускавці, у спілкуванні з нами послуговуються українською. Це не може не радувати. Як і те, як наші співвітчизники поставились до курсів з вивчення англійської мови. Ми й на це пішли. Проводити заняття запросили досвідченого педагога з Донеччини — Ніну Яківну Назаренко. Так от, на її курс записалось близько 100 осіб. Забагато для того, щоб з усіма разом заняття проводити. Як і у випадку із вивченням української мови, довелось «потік» на два класи поділити. Крім того, щоб слухачі швидше адаптувались до програми навчання, яка, звісно ж, відрізнялась від шкільної, було створено три мовні клуби: «Говоримо українською», «Speaking Club» та «Mówimy po polsku». На свої уроки слухачі не запізнювались, не пропускали занять. Навіть більше скажу. І серед жителів Трускавця, яким вже за шістдесят минуло, знайшлися охочі відвідувати курси. Я була щиро здивована. Справді, пересвідчилась, що не існує вікових обмежень для тих, хто прагне знань, хоче вчитись. Люди дякують!
— Чому, крім курсів із вивчення української та англійської мов, у межах дозвілевого простору «Ihspira» вирішили ще й курси із вивчення польської мови організувати. Як тут відбувались події?
— Річ у тому, що поляки дуже близько до серця сприйняли теперішні страждання українців. Вони виявились правдивими братами. Важко переоцінити виявлену ними підтримку та солідарність з нами. Із Трускавця до польського кордону — рукою подати. Не дивно, що переміщені особи почали навідуватись до сусідньої країни. Нехай ненадовго, на кілька годин, але й це дає позитивний ефект. Поміняв щоденну «картинку» — і вже легше, веселіше на душі. Тому ми вирішили організувати ще курси з вивчення польської мови, аби наші переселенці, відправляючись до Польщі, не почувалися там зовсім безпомічними. І в даному випадку, як і тоді, коли сформували курси з вивчення української та англійської, на нашу ініціативу багато людей відгукнулось. Людмилі Володимирівні Залевській, вчительці з вивчення польської мови, також кілька класів довелось створити. Мовна наука пішла слухачам на користь, направду допомагає під час коротких поїздок до польського Перемишля. Про це я знаю від наших «підопічних».
Все від «а» до «я» спланували
— Що найбільше з того, що упродовж шести місяців дії проєкту вдалось реалізувати, запам’яталось?
— До яких лише форм роботи, занять та відпочинкових практик не залучали переселенців. Все спланували від «а» до «я». Тому, сподіваюсь, що реалізовані нами заходи, усі проведені у рамках дозвілевого простору фестивалі та конкурси, майстер-класи та тематичні лекції, спортивні та оздоровчі заняття, як і лікувальні процедури та екскурсії допомогли їм хоч у чомусь відійти від пережитого та повернутись до стану, який дозволяє радіти гарній погоді та сподіватись на кращий від сьогоднішнього завтрашній день. Було б добре, щоб вони ніколи не забули такі слова, як «кінусайга», «канзаші», «топіарі» та, наприклад, «квіллінг». Бо хоч для більшості з нас вони лунають, як щось чуже та непотрібне, насправді не є такими. Це чудово знають ті наші співвітчизники, які успішно освоїли ці арттехніки. А ще вони оволоділи техніками традиційної української вишивки та бісероплетіння, макраме, декупажу, аплікації, орігамі та витинання, відвідували заняття з кулінарії та регулярно бували на поетичних зустрічах, де свою «роль» кожен обирав сам — декламував власні вірші або ж слухав поезію інших. Відвідини виставок, заняття з аеробіки, скандинавська ходьба, реабілітаційні вправи — усе це упродовж шести місяців дії проєкту було доступно кожному. Тепер потрібно йти далі. Належним чином підготуватись до захисту своїх прав. Для цього проводились зустрічі з правниками, психологами, працівниками Трускавецької міськради. Їхні поради щодо того «як діяти?» та «що робити?» у різних, в тому числі й критичних ситуаціях, від яких не тільки переселенці, ніхто з нас не застрахований, не раз згодяться.
Оригінальні творчі колективи, сотні учасників…
— Настав час підбити підсумки. 20 квітня сплив передбачений програмою французьких філантропів термін виконання грантового проєкту в Трускавці. Що про це кажуть самі переселенці? Які побажання та зауваження мають?
— 20 квітня ми поставили «крапку» у виконаній нами роботі. Зробили це у творчій, звітній формі — під час проведення фестивалю «Натхнення» на головній площі нашого міста, майдані Незалежності. Оригінальні, самобутні колективи, дуже багато учасників з числа внутрішньо переміщених осіб стали його дійовими особами. Святкові події різного жанру відбулись як на розташованій на майдані головній сцені міста, так і поблизу неї.
Для участі у виступах та імпрезах, виконанні різного роду сценічних номерів та змаганні у творчій кмітливості запросили всіх, хто має до цього здібності та бажання. Замовили та й пошили сценічні костюми. Залучили баяніста та реабілітолога. Не один співочий колектив з числа внутрішньо переміщених осіб виступив того дня. Пролунали вірші. Всім припали до вподоби номери, в яких домінував гумор. Виявилось, що, попри всі випробування, які випали на нашу долю, українці не втратили здатність радіти та сміятись. Наші дорогі співвітчизники, які до війни не вельми вільно володіли українською, знайшли в собі сили, щоб піднятись на сцену та заспівати рідною мовою. Усі номери були виконані виключно державною. Справжнім бальзамом на душу стали виступи багатьох колективів. Щирий інтерес глядачів викликала на фестивалі організована нами ятка «Вишивана Україна». У співпраці з відділом культури провели квест «Шістдесят плюс». Головною родзинкою флешмобу став виступ створеного під час реалізації проєкту хореографічного колективу «Перлина». Його художня керівничка — Анна Стрєльцова з Нікополя. Не пройшли непомітними, не «приїлися» нашим глядачам виступи добре відомих в Трускавці ансамблів Територіального центру соціальних послуг «Золотий вік» та «Сусіди», а також недавно створеного колективу з-поміж переміщених осіб «Нескорені».
“Два слова” про онлайн платформу
— Важко згадати всіх, хто взяв участь у цьому підсумковому фестивалі, бо ж він відбувся у двох форматах — просто неба в центрі Трускавця та онлайн…
— Так, безперечно. Тому слід, мабуть, наголосити, що цей творчий звіт, яким став фестиваль, тривав кілька днів. Упродовж цього часу онлайнова аудиторія мала можливість повніше та краще побачити всіх, хто відгукнувся на наше запрошення. До того, що було виконано на відкритій сцені та пролунало в курортному парку 20 квітня, слід додати ще й як традиційні сценічні виступи, так і оригінальні номери у виконанні художніх та аматорських колективів із таких ОТГ, як Самбірська, Бориславська, Дрогобицька, Шегинська, Старосамбірська, Мостиська і Львівська. Нам залежало на тому, щоб кожен на Львівщині, кому перевалило за шістдесят, але зберіг інтерес до життя та має співочі і сценічні здібності, любить українську пісню, мав можливість долучитись до участі у фестивалі. Цим, до речі, коли йдеться про онлайнову платформу фестивалю, скористались і аматорські колективи з таких сіл Трускавецької ОТГ, як Орів та Доброгостів, Модричі та Станиля. Нашу ініціативу підтримав в.о. начальника Департаменту соціального захисту населення Львівської ОВА Роман Андрес.
«Якщо хочеш комусь подарувати тепло, ти сам повинен стати сонцем»
— Що можете сказати тим, кого чуже не болить, хто не поспішає іншим допомагати?
— Просту річ скажу. Сьогодні багато наших співвітчизників не посміхаються та не радіють. Їхній біль нестерпний. Без співчуття та допомоги ці люди не виживуть. Багато людей це розуміє. Тому не шукає розваг та не їздить по закордонах, а стає волонтером та долучається до участі у добре продуманій, організованій допомозі потребуючим. Навіть тоді, коли здається, що нічого не можеш, багато можна зробити. Прикладом тут для мене є діяльність наших закордонних друзів та партнерів, тих, хто, живучи за тисячі кілометрів від України, чує наш біль та адекватно реагує на нього. Вони акумулюють кошти та засновують благодійні фундації, не забувають про тих, кому до нестерпності стало зле. Добрішими, щирішими маємо стати. «Якщо хочеш комусь подарувати тепло, ти сам повинен стати сонцем». Не пам’ятаю кому ці слова належать. Але дуже добре сказано!
Олексій Дорофтей, Високий Замок
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень