Коротка історія села Ямельниця від найдавніших часів до 1945 року з додатками

З найдавнішої історії: походження назви, історичні легенди

Село Ямельниця ймовірно було засноване в XIII-XIV ст. і його поява на історичній мапі України пов`язана саме з періодом турецько-татарських набігів на наші землі. За легендою, першим поселенцем у селі був Матій, який заховався від татар в місцевості, яка носить тепер назву «Матьхова» (начебто саме від його імені). Місцевість ця є досить непромітною, вона проглядається лише зі сторонни гори, званої «Тиса». Сааме з Матьхової розпочалося заселення села, центр якого пізніше назвали Ровінню через його рівнинне розташування, згодом появилися Підділ (місцевість під горою Діл), Бичкова (де ймовірно різали бичків або ж проживав якийсь Бичко), а наймолодшою частиною села вважається Нижній Кінець.

Проте таку версію можна б оспорювати, адже вона не надає жодних доказів на підтвердження її достовірності. Можливо, саме в Нижньому кінці люди оселилися найперше – як твердить історик Роман Щур, вчитель СШ з сусіднього с. Підгородці та автор книги «Підгородці: історія села», люди на території, яка тепер має назву Ямельнички, мешкали ще в епоху неоліту, про що свідчать результати археологічних розкопок.

Сама назва «Ямельниця» може походити від розташування села – знаходиться воно в улоговині (ямі) поміж рядом невеличких гірських хребтів, з яких властиво і починаються гори Карпати.

Про найдавнішу історію села є досить мало відомостей. Якщо брати до уваги офіційну дату заснування села (1242, раніше використовувалася і 1365), то можна зробити припущення, що ні в часи Галицько-Волинської держави, яка існувала до середини XIV століття, ні під владою Речі Посполитої (існувала до кінця XVIII століття) якихось особливих відмінностей в житті селян-ямельничан порівняно з жителями сусідніх сіл не було. Тому даремною річчю є переписувати те, що відомо кожному з курсів історії України, адже кожна ключова історична подія XIV-XVIII століття тією чи іншою мірою стосувалася такого невеличкого села як Ямельниця.

Відомо, що найкращі землі в селі не були власністю громади чи окремих господарів – землі в Нижньому Кінці (урочище Дуброва) належали панам і селяни змушені були відробляти панщину аж до скасування її австрійським урядом в 1848 році (про це нагадує пам’ятний хрест у Жолобі біля липи).

Обов’язковим було і виконання громадських робіт (так звані «шарварки») по будівництву доріг чи мостів, утримання школи тощо, а також роботи на користь церкви, а властиво священика. Життя тогочасних селян було надзвичайно важким в економічному плані, адже багатодітні сім`ї були не рідкістю, а правилом, землю потрібно було поділити між синами, а дочкам теж уділити «віно» (посаг). Про гноблення в політичному чи релігійному плані в цей період в Ямельниці немає жодних даних, можна припустити, що в етнічно та конфесійно однорідному поселенні ці питання не стояли на першому плані.

Взагалі писемних відомостей про цей період історії Ямельниці збереглося не так вже й багато, а й ті, що є, ще потребують ретельного дослідження в майбутньому. До цього часу ніхто так і не спромігся на написання історії села Ямельниця на основі архівних документів.

За даними дослідника Олега Батька зі Сколього, у 1692 році в селі Ямельниця, яке тоді належало до Підгородців, мешкало 42 халупників (було 42 дворів). Нагадаємо, що в XVII столітті село входило до складу Речі Посполитої Польщі.

Австрійський період (кінець XVIII – початок ХХ століття)

В 1772, 1792 та 1795 році відбулися події, які ввійшли в світову історію під назвою «Три поділи Польщі». Річ Посполита перестала існувати як держава, а території, які входили до неї, ввійшли до складу імперій Австрійської, Російської та Німецької. Західна та Східна Галичина, а в тому і Львівщина (і Ямельниця як село в Стрийському повіті) ввійшли до складу австрійської імперії Габсбургів.

За даними дослідника Олега Батька зі Сколього, в 1786 році в Ямельниці було 85 хат, в яких мешкало 568 людей. А вже станом на 1869 рік (тобто, через 83 роки) в Ямельниці зафіксовано 115 дворів і 651 жителів.

В 1900 році в селі проживало 869 чоловік (на 129 дворів), з яких 821 українець, 5 поляків і 43 жиди. Кілька жидівських сімей проживали переважно в центральній частині села (Ровінь), в тім на місці, де тепер протікає річка з Бичкової та знаходиться будівля школи та пришкільна територія. Жиди тримали в Ямельниці корчму та кілька невеликих крамничок, в яких селяни могли купити як необхідні промислові товари (гас для нафтових ламп і самі лампи, мило, ланцюги, коси, серпи, сокири тощо, оскільки одяг носили переважно власного виробництва, а взуті ходили лише взимку та до церкви), так і окремі продуктові, які не вироблялися самостійно. З двох польських сімей одна була родиною лісника.

За релігійною ознакою в селі було абсолютне переважання греко-католиків – їх на початку ХХ століття було 900 душ, в той час як латинників – 12, інших – 17. Єдина в селі церква св. Івана Богослова була освячена у 1829 році.

Австрійська влада з німецькою педантичністю почала запроваджувати на підконтрольних землях свої порядки, в тому числі все приводити до одного (уніфікація). Найперше це стосується школи як одного з осередків культури в тогочасному селі поряд із церквою. Вчитель та священик, якого в Ямельниці називали не інакше як «ксьондз», були в селі найшановнішими людьми. Навіть солтис (війт), якого обирала громада, не користувався такою повагою. Проте цю повагу легко можна було і втратити, якщо робити якісь кроки, які б не подобалися громаді та могли б піти їй на шкоду.

Отець Калінський є тим ямельницьким священиком, про якого згадує історія кінця XIX століття, відгуки про нього серед ямельничан були досить схвальні. Що ж стосується вчителів, то люди з найстарішого покоління ямельничан не такі одностайні – особливо це стосується тих педагогів, які надто ревно проводили в сільській школі політику полонізації (спольщення) ямельницьких дітей. Щоправда, ця політика не могла дати якогось значного результату, адже багато дітей з Ямельниці просто не ходили до школи.

Із шкільних офіційних книг довідуємося, що та чи інша дитина не відвідує школу, тому що «служить в Бичковій», «служить в Тустановичах», «служить на Орові».

В жовтні 1910 році «нєученщайонцих» (тих, що не відвідують шкільні заняття) було 90 дітей. Для прикладу – на початку ХХ століття в ямельницькій школі (у всіх 9 класах) вчилося не більше 40 дітей. Та й ті, що ходили до школи, рідко навчалися довше трьох – чотирьох років, оскільки треба було заробляти на прожиття, працювати, подбати про власне майбутнє, а наука гарантій доброго життя не давала, вірніше, саме життя не давало змоги здобути цю «науку» в повному обсязі. Тому і залишилися безіменними та нікому не відомими багато ямельничан, які мали вроджений дар від Бога чи то малювати, чи вірші складати, але не мали щастя-долі цей талан розвинути та досягнути удачі.

Іншим вражаючим фактом, який впадає у вічі при аналізі шкільних книг початку ХХ століття, є надзвичайно висока дитяча смертність. Вчителі Марія Хоміньцова та Ян Слюсар з Монастирця майже біля половини прізвищ дітей з того чи іншого року народження проставляють червоні хрестики, а в графі «Примітки» зазначають причину смерті. Бували випадки, коли з однієї хати виносили одночасно по 5-7 трун, особливо це стосувалося смертей дітей від «червінки» (дизентерія). Знаходимо теж запис про епідемію коклюшу в ґміні Ямельниця в листопаді 1909 року напередодні празника.

До речі, празник в ямельницькій греко-католицькій церкві відзначали саме в день спомину святого апостола і євангелиста Івана Богослова. День відпусту був святом для малечі і для старших дітей, в село завозили випечені фігурки з солодкого тіста, через що одна з давніх образливих для ямельничан назв «солодкі цапки» мала до цього безпосередній стосунок.

В Нижньому Кінці, а конкретно в Жолобі стоїть стара липа, а під нею хрест. Це чи не єдине дерево в селі, вік якого можна визначити абсолютно точно – 1848. Саме цього року в Австрії (в Галичині як її складовій – найперше) було відмінено панщину, і ямельницькі люди посадили цю липу на згадку про визначну подію. Історія на цьому не закінчилася – в часи войовничого атеїзму хрест на згадку про скасування панщини було зруйновано та спалено (винуватця цього злодіяння постигла сувора Божа кара), а відновлено хрест (тепер вже не дерев`яний, а бетонний) вже за часів здобуття Україною незалежності.

Забутою сторінкою в історії села є те, що колись у Лугах чи на Дуброві був перший у Австрії зоопарк (звіринець), власником якого був місцевий пан Петруський з Підгородців. Про це у своїй книзі про історію мисливства на Сколівщині згадує краєзнавець, історик Ігор Чудійович. Згодом зоопарк був перенесений до Підгородців. Він там існував, аж поки місцеві селяни не спалили його. Ймовірним місцем розташування зоопарку була територія між Підгородцями та Ямельницею зі сторони Бичкової (Соколі), але є й інші версії. Мова про ХІХ століття.

Галицький натураліст Станіслав-Костянтин Петруський (1811-1874) – засновник звіринця в с. Підгородці (спалений в січні 1848 році). До маєтку Петруських входили села Підгородці, Ямельниця, Сопіт та Урич. У своїй книзі «Натуральна історія диких галицьких ссавців…», виданій у 1853 році у Львові польською мовою, він писав: «Колись мій батько в Ямельницькому маєтку в селі Підгородці мав гарний звіринець, де між різнобарвними ланями-самцями утримував старого оленя-рогача». Тобто, автор засвідчує існування зоопарку в Ямельниці орієнтовно на початку XІХ століття.

Найбільше документів та записів, що стосуються Ямельниці австрійського періоду, знаходимо в передвоєнні роки (І світова війна тривала в 1914-1918 роках). Саме кілька років перед розпадом Австро-Угорщини (держава стала дуалістичною в 1867 році) посилюється полонізація, сягає вона і Ямельниці. Вчителі-поляки раз по раз пишуть прохання перевести їх з Ямельниці на іншу роботу, збільшується кількість перевірок. Так, в Ямельниці з перевірками в школі побували інспектори Фелікс Сокоровський та Казімєж Ніч. Вільними від навчання були дні народжень відомих поляків, наприклад, Зигмунта Красінського, проте це справляло радше протилежний ефект. Ямельницька молодь створювала українські товариства, а національна самосвідомість зростала. І це все відбувалося всупереч зубожінню населення та очевидній війні, яка невпинно наближалася. Скарлатина, тиф, холера постійно «відвідували» село, а держава не допомагала нічим окрім невеликих «запомог» ґрисом (комбікормом) чи сіллю для худоби.

А ось деякі офіційні дані по Ямельниці початку ХХ століття із записів книг, які ще в 2000 році зберігалися у сколівському архіві.

В 1907 році народилося 47 осіб, померло 29, звінчалося 9 пар.

В 1908 році народилося 47, померло 45, звінчалося 8 пар.

В 1909 році народилося 56, померло – 28, звінчалися в ямельницькій церкві лише 2 пари.

В 1910 народилося 42, померло 26, звінчалося 8 пар.

В 1911 народилося 55, померло 30, звінчалося 7 пар.

В 1912 народилося 39, померло 36, звінчалося 11 пар.

Всі ці дані стосуються виключно українців-ямельничан, яких хрестив, вінчав та ховав старенький о. Ян Калінський (помер у віці 71 рік та похований в листопаді 1916 року), а за його відсутності – о. Ярослав Лучаковський з Орова, о. Роман Охрімович чи о. Олександр Здерковський з Крушельниці. До 1919 року в ямельницькій церкві служили о. Роман Охрімович та о. Костянтин Ласійчук.

Перша світова війна, яка розпочалася в серпні 1914 року, закінчилася для наших теренів польсько-українською війною, короткочасним існуванням ЗУНР, а пізніше входженням до складу Польщі.

Для дослідників свого родоводу

Дана стаття буде цікавою виключно ямельничанам. Багато хто з них хотів би детальніше дізнатися про свій родовід та розширити знання про своє родове дерево.

Найперше подаємо дані дослідника Олега Батька зі Сколього, а саме інформацію з метричної книги про народження мешканців греко-католиків с.Ямельниця за 1835 рік:

– 11 січня 1835 року в селі Ямельниця в хаті №55 народився та був хрещений хлопчик Василь Николин в родині Николиного Павла та Ключак Варвари (дочку Ключака Івана).

– 17 січня 1835 року в хаті №82 народилася та була хрещена дівчинка Марія Костів в родині Костів Прокопа та Савчин Катерини (дочка Савчиного Івана).

– 1 лютого 1835 року в хаті №38 народилися та були хрещені хлопчики-близнята – Тимотей та Максиміліан Стасів в родині Стасів Михайла та Тимків Марії (дочка Тимків Анастасії).

– 2 лютого 1835 року в хаті №78 народилася та була хрещена дівчинка Тетяна Ціцька в родині Ціцького Павла та Савчин Євфимії (дочка Савчиного Івана).

– 18 лютого 1835 року в хаті №75 народився та був хрещений хлопчик Іван Тарасишин в родині невідомого батька та Тарасишин Агафії (дочка Тарасишиного Стефана).

– 19 лютого 1835 року в хаті №53 народилася та була хрещена дівчинка Марія Ляхів в родині Ляхів Василя та Дзвіздак Анастасії (дочка Дзвіздака Андрія).

– 21 лютого 1835 року в хаті №58 народилася та була хрещена дівчинка Февронія Джуджук в родині невідомого батька та Джуджук Юстини (дочка Джуджука Андрія).

– 25 березня 1835 року в хаті №54 народилася та була хрещена дівчинка Марія Данилів в родині Данилів Симеона та Андріїв Пелагії.

– 2 квітня 1835 року в хаті №90 народилася та була хрещена дівчинка Анна Попович в родині Поповича Василя та Жолнір Марії (дочка Жолніра Симеона).

– 3 квітня 1835 року в хаті №? народився та був хрещений хлопчик Василь Гнатишин в родині Гнатишиного Тимотея (син Гнатишиного Григорія) та Ракочі Марії (дочка Ракочі Якима).

– 3 квітня 1835 року в хаті №27 народився та був хрещений хлопчик Василь Тарас в родині Тараса Лева (син Тараса Матвія) та Костів Параскеви (дочка Костіва Іллі).

– 7 квітня 1835 року в хаті №? народився та був хрещений хлопчик Гаврило Савчин в родині Савчиного Іллі та Джуджук Пелагії (дочка Джуджука Андрія).

– 8 квітня 1835 року в хаті №10 народився та був хрещений хлопчик Іван Стинавський в родині Стинавського Якова та Тимків Гелени (дочка Тимків Євстахія).

– 21 квітня 1835 року в хаті №75 народилася та була хрещена дівчинка Тетяна Ціцька в родині Ціцького Матвія та Іванишин Катерини (дочка Іванишиного Якова).

– 27 квітня 1835 року в хаті №63 народилися та були хрещені хлопчики-близнята – Григорій та Теодор Яцків в родині Яцків Стефана та Лаврів Теодосії (дочка Лаврів Симеона).

– 3 травня 1835 року в хаті №45 народився та був хрещений хлопчик Григорій Лаврів в родині Лаврів Симеона та Станович Анастасії (дочка Становича Івана).

– 8 червня 1835 року в хаті №51 народилася та була хрещена дівчинка Параскева Гнатишин в родині Гнатишиного Григорія та Синьовудзької Анни (дочка Синьовудзького Матвія).

– 23 червня 1835 року в хаті №62 народився та був хрещений хлопчик Онуфрій Ключак в родині Ключака Василя та Марчук Марії (дочка Марчука Івана).

– 25 червня 1835 року в хаті №87 народилася та була хрещена дівчинка Анна Карпин в родині Карпиного Якова та Дудчин Марії (дочка Дудчиного Антонія).

– 5 липня 1835 року в хаті №81 народилася та була хрещена дівчинка Февронія Косців в родині Костів Теодора та Ракочі Анни (дочка Ракочі Леона).

– 7 липня 1835 року в хаті №56 народився та був хрещений хлопчик Павло Корнилів в родині Корнилів Симеона та Смолій Анастасії (дочка Смолія Івана).

– 26 липня 1835 року в хаті №79 народилася та була хрещена дівчинка Катерина Ракочі в родині Ракочі Григорія та Сеньків Марії (з с.Трускавець).

– 28 липня 1835 року в хаті №36 народився та був хрещений хлопчик Ілля Гнатів в родині Гнатів Стефана та Вачевської Марії (дочка Вачевського Якова).

– 14 серпня 1835 року в хаті №26 народився та був хрещений хлопчик Матвій Ракочі в родині Ракочі Лео та Яців Марії (дочка Яців Пантелеймона).

– 21 серпня 1835 року в хаті №19 народився та був хрещений хлопчик Максиміліан Ракочі в родині Ракочі Матвія та Шиналь Марії (дочка Шиналя Луки).

– 31 серпня 1835 року в хаті №43 народилася та була хрещена дівчинка Єва Гриничин в родині Гриничиного Василя та Маліновської Софії (дочка Маліновського Григорія).

– 2 вересня 1835 року в хаті №70 народився та був хрещений хлопчик Андрій Тарасів в родині Тарасів Симеона та Вояґової Єви (дочка Вояґової Анни).

– 4 вересня 1835 року в хаті №42 народилася та була хрещена дівчинка Пелагія Лаврів в родині Лаврів Івана та Цовоїк? Анастасії (дочка Цовцика? Івана).

– 8 вересня 1835 року в хаті №33 народилася та була хрещена дівчинка Пелагія Мурин в родині Мурина Григорія та Стасів Теклі (дочка Стасів Павла),

– 17 вересня 1835 року в хаті №20 народилася та була хрещена дівчинка Анна Марчук в родині Марчука Івана та Николин Пракседи (дочка Николиного Павла).

– 1 листопада 1835 року в хаті №12 народився та був хрещений хлопчик Лука Ключак в родині Ключака Івана (син Ключака Якова) та Синьовудзької Пелагії (дочка Синьовудзького Матвія).

– 19 листопада 1835 року в хаті №16 народився та був хрещений хлопчик Михайло Тимків вель Паньків в родині Тимків вель Паньків Стефана та Козак Марії (дочка Козака Якова з с.Сопіт).

– 27 листопада 1835 року в хаті №96 народилася та була хрещена дівчинка Марія Тимчишин в родині Тимчишиного Семена та Дудчин Анни (дочка Дудчиного Григорія).

– Хрестив та миром помазав Андрій Мерунович, Іван Білявський (Andreas Merunowicz, Joannes Bielawsky, греко-католицькі священики в с.Ямельниця).

***

Нижче вміщуємо дані про народжених в 1886-1911 роках ямельничан згідно метрики, яка невідомо чи на даний час ще збереглася в тому стані, в якому її відписав дослідник, автор цієї статті, та чи й збереглася взагалі. В метриці вказувався і номер дому в Ямельниці, а також інформація по школі (скільки років навчалася та чи інша особа) та інші зауваження, які ми опускаємо.

Метрика велася польською мовою (виняток становить лише 1908 рік), достовірність відомостей перевірити неможливо через відсутність джерельної бази (альтернативних документів).

1886:

Прокіп Шиналь, син Стаха,

Олекса Марчук, син Михайла,

Гаврило Костів, син Івана,

Олекса Тарас, син Парашки,

Юрко Данилів, син Дам`яна,

Февронія Костів, донька Василя,

Анна vel. Марися Тарас, донька Івана,

Марія Гнатів, донька Федора,

Сень Гнатів, син Луця,

Ева Левицька, донька Анни.

1887:

Павло Савчин, син Андруся,

Розалія Шиналь, донька Онофера,

Марія Мурин, донька Ізидора,

Ксенія Шиналь, донька Сеня,

Каська Костів, донька Івана,

Миколай Савчин, син Данила,

Текля Савчин, донька Василя,

Анастасія Савчин, донька Еміліяна,

Іван Марчук, син Сеня,

Анна Тарас, донька Сеньки,

Максим Гнатів, син Пилипа,

Варвара Савчин, донька Гаврила,

Василь Чущак, син Андруся,

Анна Ціцьків, донька Марка.

1888:

Анна Попович, донька Івана,

Федір Карпин, син Стефана,

Марія Плита, донька Кіндрата,

Федір Коплак, син Мартина,

Теодозія Смолій, донька Павла,

Миколай Данилів, син Дам`яна,

Анна Тарас, донька Парані,

Іван Марчук, син Василя,

Анна Костів, донька Гриня,

Гелена Стинавська, донька Корнеля,

Іван Шиналь, син Онуфрія,

Іван Корнилів, син Атанасія,

Гринь Костів, син Матрони,

Парашка Савчин, донька Василя,

Дмитро Дутчин, син Микити,

Марія Лях, донька Івана,

Андрусь Кіндратишин, син Романа,

Парашка Стенавська, донька Марії,

Іван Гнатів, син Луця,

Василь Гнатів, син Атанасія,

Марія Кокун, донька Пилипа.

1889:

Стефан Ключак, син Павла,

Владислав Кондрат vel. Николин (опікун Борис, мати – Катерина Николин),

Марія Цовцик, донька Леона,

Анна Костів, донька Івана,

Анна Тимків, донька Стефана,

Анна Костів, донька Івана,

Павло Лаврик, син Федора,

Марія Тарас, донька Івана,

Марія Николин, донька Яця,

Миколай Костів, син Василя,

Танька Гнатів, донька Федора,

Марія Савчин, донька Данила,

Анна Лунів, донька Андрія,

Михайло Попович, син Дмитра,

Марія Шиналь, донька Стася,

Розалія Попович, донька Стася,

Розалія Гоцинець, донька Павла,

Паранька Кокун, донька Данила,

Пилип Коплак, син Мартина,

Варвара Гнатишин, донька Миколая,

Миколай Лавриків, син Мартина,

Данило Ілечків, син Карпи,

Стефан Ціцьків, син Марка.

1890:

Іван Смолій, син Павла,

Катерина Лях, донька Івана,

Федір Джуджук, син Мартина,

Симеон Лях, син Федора,

Розалія Тарас, донька Томаша,

Іван Цовцик, син Мартина,

Іван Савчин, син Андрія,

Ілля (Еліаш) Шиналь, син Онофера,

Ілля (Еліаш) Савчин, син Василя,

Парашка Кокун, донька Пилипа,

Анна Ільків, донька Юстина,

Текля Данилів, донька Дам`яна,

Миколай Карпин, син Стефана,

Анна Карпин, донька Максима,

Варвара Вояґа, донька Гриня,

Варвара Савчин, донька Еміліяна,

Симеон Марчук, син Якима,

Марія Тимків, донька Клементини.

1891:

Василь Джуджук, син Микити,

Іван Тимків, син Стефана,

Павло Мурин, син Ізидора,

Анна Янів, донька Гриня,

Марія Яцків, донька Павла,

Василь Костів, син Гриня,

Іван Яцків, син Юстина,

Павло Янів, син Савки,

Стефан Ракочий, син Карпи,

Даніель Гнатів, син Матвія і Февроні,

Анна Чущак, донька Андруся,

Іван Кіндратишин, син Романа,

Іван Коплак, син Мартина,

Анна Карпин, донька Лаврентія,

Дмитро Корнилів, син Микити,

Анна Ключак, донька Михайла,

Розалія Лаврик, донька Федора,

Варвара Гнатів, донька Федора,

Пилип Костів, син Павла.

1892:

Федір Данилів, син Титна,

Іван Гнатишин, син Гната,

Симеон Тарас, син Цецилії (Ксеньки),

Федір Ключак, син Павла,

Розалія Гнатишин, донька Миколая,

Пелагія Савчин, донька Гаврила,

Василь Марчук, син Михайла,

Анна Тарас, донька Томаша,

Марія Ілечків, донька Карпи,

Ілько Костів (Прокопів), син Івана,

Райзель Штранґ (Маґер), син Юди і Файґе,

Іван Ціцьків, син Марка і Марії,

Дмитро Лунів, син Андруся і Теодори,

Рузя Костів, донька Анни,

Михайло Шиналь, син Онуфрія і Олени,

Микола Марчук, син Атанасія і Теклі,

Микола Ключак, син Петра і Тетяни,

Марія Гнатів, донька Йосифа і Матрони.

1893:

Анна Кіндратишин, донька Микити і Олександри,

Рузя Савчин, донька Еміліяна і Марії,

Тимко Янів, син Савки і Теклі,

Анна Ракочий, донька Прокопа і Евфінії,

Іван Карпин, син Стефана і Марії,

Гринь Костів, син Василя і Параньки,

Михайло Гнатів, син Атанасія і Марії,

Сень Попович, син Марка і Матрони,

Атанасія Ільків, донька Агафії,

Анна Джуджук, донька Микити і Варвари,

Василь Лях, син Теодора і Тетяни,

Василь Петриканин, син Февронії, доньки Савки в Вишній Стинаві,

Іван Марків, син Гната і Соломонії,

Василь Лавриків, син Мартина і Параньки,

Євдокія Тимків, донька Стефана і Варвари,

Анна Попович, донька Стася і Матрони,

Павло Николин, син Бориса і Катерини,

Павло Яцків, син Юстина і Марії,

Стефан Цовцик, син Леона і Марії,

Іван Джуджук, син Йосифа і Февронії,

Михайло Савчин, син Андруся і Анни,

Розалія Чущак, донька Дам`яна і Пелагії,

Анна Кокун, донька Пилипа і Варвари,

Михайло Карпин, син Луця і Анастасії,

Михайло Попович, син Меланії, доньки Симона Поповича,

Розалія Гнатишин, донька Кирила і Олександри,

Микола Кіндратишин, син Романа і Марти.

1894:

Василь Плитин, син Корнеля і Еви,

Андрусь Коплак, син Мартима і Юліанни,

Марія Гнатишин, донька Миколая і Марії,

Іван Попович, син Гафи, доньки Симона,

Михайло Гнатів, син Луця і Катерини,

Теодор Шиналь, син Анастасії, доньки Сеня,

Олекса Лунів, син Катерини, доньки Матвія,

Онуфрій Плета, син Кіндрата і Марти,

Пелагія Янів, донька Гриня і Клавдії,

Марціанна (Маркіяна) Корнилів, донька Софона і Антоніни,

Миколай Савчин, син Прокопа і Євдокії,

Розалія Савчин, донька Дмитра і Агафії,

Павло Ільків, син Пилипа і Теклі,

Миколай Джуджук, син Мартима і Параньки,

Іван Ракочий, син Карпа і Марії,

Анна Вояґа, донька Гриня і Анастасії,

Миколай Кокун, син Данила і Теклі,

Анна Корнилів, донька Микити і Цецилії,

Марія Костів, донька Гриня і Марти,

Анна Гнатів, донька Февронії, доньки Матвія,

Ілля Коплак, син Гриня і Теклі,

Василь Костів, син Івана і Теклі,

Анна Марчук, донька Якима і Теклі,

Анна Савчин, донька Пилипа і Марти,

Паранька Гнатів, донька Теодора і Розалії,

Розалія Николин, донька Бориса і Катерини,

Василь Ключак, син Павла і Параньки.

1895:

Марія Щур, донька Макарія і Марії,

Анна Корнилів, донька Атанасія і Галафіри,

Олекса Лавриків, син Теодора і Анни,

Іван Лавриків, син Теодора і Анни,

Олекса Ілечків, син Карпа і Анни,

Іван Данилів, син Максима і Катерини,

Ілля Попович, син Стася і Матрони,

Марія Костів та Іван Костів, діти Прокопіва і Дади,

Анна Цовцик, донька Мартина і Анни,

Розалія Костів, донька Павла і Христини,

Онуфрій Карпин, син Максима і Матрони,

Анна Ключак, донька Петра і Тетяни,

Пелагія Савчин, донька Василя і Мінодори,

Розалія Карпин, донька Лавра і Христини,

Розалія Лунів, донька Андруся і Теодори,

Марта Мурин, донька Анастасії, доньки Гаврила Щура (вдова по Ізидорі Мурині),

Розалія Плитин, донька Ізидора і Анни,

Дмитро Гнатів, син Афтаназія і Марії,

Дмитро Кіндратишин, син Микити і Олександри,

Михайло Савчин, син Данила і Полагни,

Михайло Тимків, син Пилипа і Марти,

Анна Бренич, донька Михайла і Анастасії.

1896:

Теодорія Корнилів, донька Микити і Цецилії,

Марія Тарас, донька Тимка і Юстини,

Марія Ільків, донька Евдосії, доньки Юстини Ільків,

Миколай Гнатишин, син Кирила і Олександри,

Теодор Ракочий, син Прокопа і Євфимії,

Марта Янів, донька Михайла і Евдосії,

Олекса Николин, син Бориса і Катерини,

Василь Тимків, син Стефана і Варвари,

Миколай Гнатів, син Осипа і Матрони,

Іван Гоцинець, син Сеня і Матрони,

Анна Лавриків, донька Мартина і Параньки,

Петро Николин, син Яця і Олени,

Гринько Савчин, син Дмитра і Анни,

Рузя Цовцик, донька Леона і Марії,

Іван Корнилів, син Софона і Антоніни,

Ізраель Мосес Фенєрберґ, син Саломона Фенєрберґа і Тайґе Ґіттель Клінґхофтен.

1897:

Марія Коплак, донька Томаша і Анни,

Стефан Янів, син Гриня і Клавдії,

Тимко Кокун, син Сидора і Анастасії,

Марія Коплак, донька Мартина і Юлії,

Олекса Тарас, син Цецилії (Ксеньки) Тарас,

Павло Лях, син Теодора і Тетяни,

Павло Щур, син Макарія і Марії,

Станіслав Пушман, син Івана і Марії,

Марта Кокун, донька Івана і Тетяни,

Василь Савчин, син Еміліяна і Марії,

Іван Тарас, син Михайла і Катерини,

Федір Костів, син Гриня і Марти,

Розалія Костів, донька Аксенії, доньки Івана Костіва,

Іван Гнатів, син Федора і Розалії,

Анна Ракочий, донька Карпа і Марії,

Варвара Шиналь, донька Максима і Анни,

Розалія Тарас, донька Парані, доньки Івана Тараса,

Василь Лях, син Івана і Анастасії,

Лукаш Плитин, син Корнила і Еви,

Параня Костів, донька Анни, доньки Яця Костіва,

Тимко Попович, син Матвія і Февронії,

Рузя Вояґа, донька Гриня і Анастасії,

Анна Гнатишин, донька Миколая і Марії,

Марта Корнилів, донька Анастасія і Глафіри,

Розалія Марків, донька Пилипа і Теклі,

Рузя Кокун, донька Пилипа і Варвари,

Анастасія Николин, донька Бориса і Катерини,

Варвара Смолій, донька Розалії, доньки Павла Смолія,

Павло Марчук, син Якима і Теклі,

Андрусь Карпин, син Максима і Матрони,

Андрусь Янів, син Михайла і Євдокії,

Дмитро Попович, син Карпа і Полагни,

Дмитро Кокун, син Данила і Теклі,

Андрусь Корнилів, син Микити і Цецилії,

Пилип Лавриків, син Федора і Анни,

Миколай Цовцик, син Мартина і Марти,

Анастасія Тарас, донька Івана Тараса Максимового і Теодозії,

Анна Цовцик, донька Мартина і Марти,

Луць Плитин, син Данила і Еви.

1898:

Стефан Джуджук,

Василь Ільків, син Пилипа і Теклі,

Василь Джуджук, син Марка і Полагни,

Андрусь Джуджук, син Софона і Теодори,

Розалія Ключак, донька Петра і Тетяни,

Василь Костів, син Данила і Анни,

Павло Кіндратишин, син Романа і Анни,

Розалія Гнатів, донька Луця і Катерини,

Миколай Кондрат, син Івана і Марії,

Андрусь Ключак, син Павла і Прапеди,

Марта Савчин, донька Василя і Мінодори,

Марія Чущак, донька Гната і Зеновії,

Розалія Кіндратишин, донька Микити і Олександри,

Марта Карпин, донька Луця і Анастасії,

Марта Данилів, донька Кирила і Февронії,

Дмитро Карпин, син Стефана і Марії,

Марія Гнатишин, донька Кирила і Олександри,

Марта Ракочий, донька Прокопа і Євфімії,

Іван Гнатів, син Осипа і Матрони,

Дмитро Николин, син Теофіла і Розалії,

Марта Ключак, донька Яця і Матрони,

Анна Стинавська, донька Панька і Теодори,

Пилип Гнатишин, син Максима і Євфімії.

1899:

Василь Гнатів, син Стефана і Матрони,

Анна Савчин, донька (нерозбірливо) і Матрони,

Марта Попович, донька Германа (Гриня) і Анни,

Василь Марчук, син Максима і Марії,

Олекса Шиналь, син Онуфрія і Олени,

Михайло Плитин, син Корнеля і Еви,

Іван Тарас, син Тимка і Юстини,

Павло Кокун, син Дмитра і Юлії,

Матвій Плита, син Кіндрата і Марти,

Іван Марків, син Пилипа і Теклі,

Олекса Чущак, син Дам`яна і Полагни,

Олекса Яцків, син Павла і Христини,

Розалія Коплак, донька Гриня і Теклі,

Павло Карпин, син Максима і Матрони,

Павло Данилів, син Данила і Гафи,

Дмитро Ковбаснюк, син Петра і Інни,

Олекса Савчин, син Данила і Полаги,

Полага Тарас, донька Михайла і Катерини,

Розалія Гоцинець, донька Івана і Теклі Февронії,

Марта Попович, донька Карпа і Полаги,

Миколай Гнатів, син Афтоназа і Марії,

Анна Янів, донька Савки і Теклі,

Анастасія Кокун, донька Пилипа і Варвари.

1900:

Тимко Тимків, син Теодора і Катерини,

Розалія Марків, донька Дмитра і Євдокії,

Юстина Попович, донька Івана і Марти,

Марія Подольська, донька Пелагії Подольської,

Василь Коплак, син Томаша і Анни,

Олекса Корнилів, син Атанасія і Глафіри,

Олекса Костів, син Василя і Параньки,

Олекса Гнатів, син Матрони,

Розалія Коплак, донька Мартина і Юліанни,

Теодозія Лях, донька Івана і Матрони,

Марта Шиналь, донька Максима і Анни,

Олекса Кондрат, син Івана і Марії,

Никола Карпин, син Павла і Христини,

Никола Попович, син Марка і Матрони,

Розалія Ракочий, донька Прокопа і Хими,

Іван Гнатишин, син Кирила і Олександри,

Онуфрій Лях, син Теодора і Тетяни,

Іван Джуджук, син Марка і Пелагії,

Анна Тимків, донька Пилипа і Марфти,

Марта Костів, донька Данила і Анни,

Іван Николин, син Теофіла і Розалії,

Марта Джуджук, донька Гната і Анни,

Іван Костів, син Павла і Гелени,

Никола Чущак, син Сеня і Марії,

Олекса Кокун, син Ізидора і Анастасії,

Андрій Савчин, син Трофима і Анни,

Луць Вояґа, син Гриня і Анастасії,

Анна Карпин, донька Стефана і Марії,

Варвара Марчук, донька Якима і Теклі,

Тетяна Лавриків, донька Мартина і Параньки,

Андрій Лях, син Івана і Анастасії,

Никола Янів, син Гриня і Клавдії.

1901:

Марія Ключак, донька Павла і Параньки,

Анна Яцків, донька Василя і Розалії,

Розалія Ільків, донька Пилипа і Теклі,

Тимко Ключак, син Яця і Матрони,

Павло Джуджук, син Софона (Осипа) і Теодори,

Михайло Чущак, син Карпа і Анни,

Максим Кіндратишин, син Романа і Марти,

Ева Костів, донька Анни,

Олекса Ключак, син Петра і Тетяни,

Розалія Савчин, донька Савки і Ксеньки,

Анна Гнатишин, донька Максима і Хими,

Марія Стинавська, донька Панфелеона і Теодори,

Анна Гоцинець, донька Івана і Февронії,

Марта Попович, донька Карпа і Полагни,

Михайло Лаврик, син Теодора і Анни,

Андрій Цовцик, син Леона і Марії,

Анна Коплак, донька Гриня і Теклі,

Василь Карпин, син Николи і Марії,

Марта Тарас, донька Івана Тараса Максимового і Теодозії,

Теодозія Чущак, донька Дам`яна і Палаги,

Дмитро Шиналь, син Анастасії,

Анна Николин, донька Бориса і Акилини, званої Марія,

Василь Ключак, син Івана і Розалії.

1902:

Теодор Янів, син Савки і Теклі,

Розалія Данилів, донька Гринька і Марії,

Варвара Кокун, донька Ізидора і Анастасії,

Анна Кондрат, донька Івана і Марії,

Олекса Гнатів, син Онуфрія і Анни,

Максим Тарас, син Тимка і Юстини,

Теодор Савчин, син Василя і Мінодори,

Гринько (Юрко) Коплак, син Романа і Анни,

Павло Марків, син Дмитра і Євдокії,

Розалія Лях, донька Теодора і Тетяни,

Петро Кокун, син Дмитра і Юлії,

Михайло Ракочий, син Карпа і Марії,

Розалія Гнатів, донька Стефана і Матрони,

Розалія Марчук, донька Максима і Марії,

Анна Кокун, донька Івана і Тетяни,

Миколай Шиналь, син Максима і Анни,

Дмитро Савчин, син Прокопа і Євдокії,

Розалія Джуджук, донька Гринька і Варвари,

Анна Николин, донька Теофіла і Розалії,

Анна Савчин, донька Івана і Розалії,

Розалія Янів, донька Михайла і Євдокії,

Паранька Кіндратишин, донька Михайла і Анни,

Марія Джуджук, донька Микити і Варвари,

Андрусь Яцків, син Івана і Анни,

Хаве Рох, донька Фроіма і Рози.

1903:

Стефан Стинавський, син Микити і Полаги,

Іван Костів, син Василя і Анни,

Павло Гоцинець, син Петра і Катерини,

Павло Дутчин, син Василя і Явдохи,

Анна Марків, донька Гната і Соломонії,

Андрусь Гнатишин, син Кирила і Олександри,

Олекса Джуджук, син Гната і Анни,

Марта Ільків, донька Яця і Анни,

Марта Бренич, донька Михайла і Анастасії,

Розалія Карпин, донька Стефана і Марії,

Марія Кокун, донька Пилипа і Варвари,

Марія Карпин, донька Луця і Анастасії,

Никола Ракочий, син Прокопа і Євфімії,

Іван Марків, син Сеня і Теодозії,

Рузя Корнилів, донька Софона і Антоніни,

Іван Яцків, син Василя і Розалії,

Марта Карпин, донька Максима і Матрони,

Онофер Савчин, син Емілія і Маури, званої Марія,

Марія Тимків, донька Пилипа і Марти,

Марія Костів, донька Корнеля і Анни,

Михайло Карпин, син Николи і Марії,

Анастасія Ільків, донька Пилипа і Теклі,

Дмитро Гнатів, син Онофера і Анни,

Марія Савчин, донька Кіндрата і Марії,

Михайло Гоцинець, син Івана і Февронії,

Дмитро Ключак, син Петра і Тетяни,

Анна Гнатів, донька Афтаназія і Марії,

Василь Тарас, син Параньки Тарас Стинавської,

Марта Николин, донька Бориса і Акілини (Марії),

Андрусь Джуджук, син Марка і Полаги,

Василь Кокун, син Сидора і Анастасії,

Йозеф Герш Штранґ, син Юди і Файґе (Маґер),

Хаім Гальперн, син Маркуса і Міке (Нестель) (в Ямельничках).

1904:

Марта Гнатів, донька Йосифа і Полаги,

Василь Корнилів, син Микити і Цецилії,

Стефан Гнатишин, син Івана і Марії,

Розалія Кондрат, донька Івана і Марії,

Марта Ключак, донька Павла і Параньки,

Олекса Гнатишин, син Максима і Евфемії,

Олекса Чущак, син Івана і Анни,

Василь Чудійович, син Олекси і Анастасії, уродженої Чудійович (в Орявчику),

Теодор Щур, син Макарія і Марії,

Лукаш Кіндратишин, син Романа і Марти,

Анастасія Корнилів, донька Софона і Антоніни,

Юзефіна Матильда (подвійне ім`я) Пушман, донька Яна і Марії (з дому Крушельницька) (в Ямельничках),

Василь Гоцинець, син матрони, доньки Сеня Гоцинця і Марії Журавчик,

Олекса Тимків, син Андруся і Марії,

Павло Марків, син Ілька і Євдокії Левицької,

Василь Чущак, син Карпа і Анни,

Михайло Костів, син Павла і Олени,

Іван Плитин, син Кіндрата і Марти,

Михайло Савчин, син Анни, доньки Дмитра Савчина і Агафії (з дому Ракочий),

Василь Марків, син Дмитра і Євдоксії (з дому Яцків),

Паранька Савчин, донька Івана і Розалії,

Дмитро Чущак, син Сеня і Марії,

Марта Марків, донька Пилипа і Теклі,

Варвара Коплак, донька Романа і Анни,

Марія Янів, донька Савки і Теклі,

Марта Попович, донька Марка і Матрони,

Етель Ротх, син Фроіма і Рози Крамер,

Якоб Гальперн, син Маркуса і Міни Нестель (в Ямельничках),

Василь Попович, син Карпи і Пелагії.

1905:

Марія Лях, донька Івана і Матрони,

Рузя Джуджук, донька Гната і Анни,

Олекса Савчин, син Прокопа і Євдоксії,

Пилип Коплак, син Мартима (Дмитра) і Юліанни,

Анастасія Попович, донька Германа (Гриня) і Анни,

Матрона Марчук, донька Максима і Марії,

Марія Ключак, донька Яця і Матрони,

Рузя Карпин, донька Луця і Анастасії,

Варвара Янів, донька Михайла і Євдоксії,

Тимко Ключак, син Івана і Розалії,

Рузя Марків, донька Гната і Соломонії,

Василь Ракочий, син Прокопа і Євфімії,

Андрусь Костів, син Данила і Анни,

Марія Николин, донька Бориса і Акілини, званої Марина,

Марта Костів, донька Василя і Анни,

Михайло Джуджук, син Софона і Теодори,

Анна Попович, донька Карпа і Полаги,

Андрусь Попович, син Стася і Матрони,

Теодозія Савчин, донька Савки і Ксеньки,

Василь Данилів, син Гринька і Марії,

Матвій Лях, син Івана і Анастасії,

Марта Гнатишин, донька Кирила і Олександри,

Іван Гнатишин, син Гната і Євфрозини,

Марія Лях, донька Федора і Тетяни,

Марія Цовцик, донька (нерозбірливо) і Марії,

Рузя Бренич, донька Михайла і Анастасії,

Дмитро Кокун, син Ізидора і Анастасії,

Дмитро Гоцинець, син Івана і Февронії,

Марта Кіндратишин, донька Сеня і Марії.

1906:

Броніслав Пушман, син Яна і Марії,

Марія Карпин, донька Стефана і Марії,

Теодозія Чулевич (Чудійович), донька Івана (Олекси) і Анастасії,

Рузя Гнатів, донька Івана і Марії,

Марія Дутчин, донька Василя і Євдоксії,

Рузя Карпин, донька Анни, вдови по Максимові Шиналь,

Марта Джуджук, донька Микити і Варвари,

Василь Гоцинець, син Петра і Катерини,

Олекса Карпин, син Лавра і Христини,

Михайло Яцків, син Костя і Варвари,

Рузя Цовцик, донька Мартима і Марти,

Марця Лаврик, донька Стефана (Олекси) і Марії,

Рузя Тимків, донька Пилипа і Марти,

Юстина Джуджук, донька Гната і Анни,

Анна Гнатів, донька Матрони,

Іван Попович, син Германа і Анни,

Марія Коплак, донька Михайла і Анни,

Марця Коплак, донька Тимка і Анни,

Михайло Ільків, син Яця і Анни,

Андрусь Гнатів, син Атанасія і Марії,

Рузя Гнатишин, донька Максима і Євфемії,

Андрусь Щур, син Макарія і Марії,

Андрусь Лаврик, син Мартима і Прокседи,

Андрусь Марчук, син Йоахима і Теклі,

Марія Марків, донька Дмитра і Євдоксії,

Никола Кіндратишин, син Микити і Олександри,

Ізак Юзеф Ротх, син Фроіма і Рози.

1907:

Ізак Гальперн, син Маркуса і Міни,

Ізак Якоб Ротх, син Абрахама і Хаї,

Дося Джуджук, донька Гриня і Варвари Марчук,

Варвара Коплак, донька Гриня і Теклі Лунів,

Анна Данилів, донька Гриня і Марії Плити,

Олекса (Андрусь?) Гнатів, син Осипа і Полаги Костів,

Рузя Чущак, донька Сеня і Марії Корнилів,

Анна Савчин, донька Кіндрата і Марії Тарас,

Андрусь Гнатів, син Сеня і Настуні Савчин,

Рузя Янів, донька Савки і Теклі Яцків,

Марта Марчук, донька Федора і Анни Тарас,

Варвара Савчин, донька Василя і Мінодори Станович,

Марта Савчин, донька Прокопа і Досі Попович,

Олекса Кокун, син Івана і Таці Марків,

Дося Карпин, донька Максима і Матрони Ключак,

Марися Янів, донька Михайла і Досі Чущак,

Михайло Попович, син Івана і Марії Тарас,

Рузя Костів, донька Василя і Анни Савчин,

Оніфро Тимків, син Андруся і Марії Карпин,

Варвара Ключак, донька Петра і Таці Дутчин,

Андрусь Марків, син Гната і Соломонії Дутчин,

Анна Марків, донька Пилипа і Теклі Джуджук,

Марта Стинавська, донька Панька і Фесі Гнатів,

Марта Савчин, донька Івана і Рузі Шиналь,

Василь Кіндратишин, син Сеня і Марії Марчук,

Дмитро Гнатишин, син Івана і Марії Костів,

Настуня Джуджук, донька Тимка і Юлії Николин,

Андрусь Марків, син Ілька і Досі Левицької,

Михайло Савчин, син Пилипа і Фесі Марчук,

Варвара Попович, донька Яця і Парашки Кокун,

Варвара Яцків, донька Олекси і Рузі Савчин,

Никола Ключак, син Яця і Матрони Станович,

Анна Яків, донька Олекси і Рузі Тарас,

Марта Николин, донька Василя і Варвари Гнатишин.

1908:

Варвася Николин, донька Бориса,

Февронія Кокун, донька Пилипа,

Олекса Ільків, син Николи,

Розалія Карпин, донька Онофера,

Марта Яцків, донька Ілька,

Олекса Тарас, син Михайла,

Анастасія Ключак, донька Павла,

Ілько Костів, син Павла,

Андрусь Карпин, син Стефана,

Марта Савчин, донька Федя,

Марта Марчук, донька Максима,

Марта Чущак, донька Івана,

Василь Станович, син Акакія (Яця),

Анна Джуджук, донька Марка,

Варвасі Джуджук, донька Ігната,

Ілько Савчин, син Кіндрата,

Марія Кіндратишин, донька Михайла,

Михайло Гнатів, син Онофера,

Іван Попович, син Карпа,

Анна Гнатишин, донька Кирила,

Анна Гнатів, донька Стефана,

Марта Гнатишин, донька Гната,

Варвара Ключак, донька Івана,

Олекса Гоцинець, син Петра,

Андрусь Попович, син Осипа,

Марта Щур, донька Макара,

Анна Стинавська, донька Микити,

Василь Лунів, син Павла,

Василь Лях, син Николи,

Марта Данилів, донька Олекси.

1909:

Марта Джуджук, донька Гриня,

Ілько Джуджук, син Софрона,

Розалія Кокун, донька Ізидора,

Анастасія Лях, донька Федя (Гриня),

Андрій Николин, син Василя,

Олекса Марків, син Дмитра,

Марта Попович, донька Івана,

Марія Яцків, донька Василя,

Марія Ключак, донька Федя,

Розалія Марчук, донька Федя,

Марта Яцків, донька Костя,

Павло Чущак, син Федя,

Микола Коплак, син Олекси,

Розалія Лаврик, донька Мартина,

Андрусь Гнатів, син Йосифа,

Варвара Савчин, донька Пилипа.

1910:

Онуфрій Коплак, син Івана і Анни,

Варвара Марків, донька Сеня і Фесі,

Павло Гнатів, син Онуфрія і Анни,

Василь Марків, син Ілька і Досі,

Юстина Янів, донька Гриня і Клавдії,

Розалія Ключак, донька Яця і Матрони,

Марія Гнатишин, донька Івана і Марії,

Марта Яцків, донька Олекси і Розалії,

Марія Лунів, донька Павла і Розалії,

Іван Смолій, син Матія і Анни,

Марта Попович, донька Осипа і Еви,

Парашка Джуджук, донька Тимка і Юлії,

Василь Савчин, син Данила і Полаги,

Варвася Стинавська, донька Панька і Деодори,

Анна Николин, донька Варвари Николин,

Дмитро Чущак, син Федя і Анни,

Дмитро Станович, син Акакія і Касі,

Анна Шиналь, донька Прокопа і Марії,

Олекса Дутчин, син Гриня і Розалії,

Никола Тарас, син Михайла і Касі,

Анна Плитин, донька Корнеля і Розалії.

1911:

Розалія Савчин, донька Кіндрата і Марії,

Анна Ільків, донька Николи і Парашки,

Іван Лях, син Василя і Розалії,

Дмитро Плита, син Павла і Марії,

Михайло Лях, син Івана і Марії,

Павло Щур, син Макара і Марії,

Марія Джуджук, донька Григора і Варвари,

Анна Ключак, донька Василя і Таці,

Никола Сурма, син Петра і Таці,

Олекса Карпин, син Онуфрія і Марії,

Юстина Костів, донька Івана і Варвари,

Михайло Савчин, син Федя і Олени,

Олекса Попович, син Карпа і Пелагії,

Розалія Попович, донька Василя і Анни,

Розалія Данилів, донька Олекси і Анни,

Юстина Карпин, донька Максима і Матрони,

Онуфрій Гоцинець, син Петра і Катерини,

Онуфрій Марків, син Дмитра і Євдокії,

Марія Кокун, донька Дмитра і Юлії,

Розалія Савчин, донька Петра і Теклі,

Анна Гнатишин, донька Гната і Євфрозини,

Анатазій Гнатишин, син Кирила і Олександри,

Февронія Джуджук, донька Марка і Пелагії,

Олекса Янів, син Михайла і Євдокії,

Іван Данилів, син Данила і Агарії,

Іван Попович, син Антонія і Теклі,

Микола Марків, син Гната і Соломії,

Михайло Попович, син Якова і Парашки,

Марта Савчин, донька Пилипа і Теодозії,

Юстина Николин, донька Василя і Варвари,

Дмитро Гнатів, син Івана і Марії,

Розалія Костів, донька Анни Костів,

Андрій (Андрусь) Ільків, син Якова і Анни,

Парашка Яцків, донька Василя і Розалії,

Анна Джуджук, донька Сидора і Теодозії,

Михайло Лаврик, син Андрія і Анни,

Пилип Ключак, син Івана і Розалії,

Андрій Яцків, син Олекси і Розалії,

Катерина Коплак, донька Тимка і Анни,

Варвара Марчук, донька Федя і Анни,

Олекса Попович, син Германа і Анни,

Михайло Костів, син Василя і Анни,

Марія Плита, донька Павла і Марії,

Ізидор Гнатів, син Атанаса і Марії.

За часів Польщі (ІІ Річ Посполита)

Польське панування в Ямельниці тривало від 1919 до 1939 року, проте засилля сусіднього народу в Східній Галичині було відчутне ще за австрійських часів. Цікаво є прослідковувати події цього часу за записами в документах – після початку І світової війни майже всі записи перестають вестися польською, а розпочинаються українською мовою, проте їхня нерегулярність свідчить, що справу маємо власне у воєнний період. Після закінчення війни та поразки українців у так званій українсько-польській війні 1918 – 1919 рр. поляки знову беруться за узаконення цих територій.

В Ямельниці люди, які пам’ятали цей польський період в історії села, мали ставлення до польського урядування майже однозначно негативне. Проте саме перед загрозою полонізації в ямельницькій громаді І половини ХХ ст. розпочинаються процеси гуртування, об`єднання, молодь починає не лише цікавитися політикою, а й брати активну участь в політичному житті того часу. І не тільки в політичному, бо таке життя в основному велося законспіровано через протидію польських властей, але і в легальному культурно-просвітницькому.

Саме в 30-х рр. ХХ ст. в Ямельниці традицією стає влаштовувати вечори Тараса Шевченка в березні, де на сільській сцені ставлять вистави Кобзаря, створюється товариство «Луг» та відоме в Ямельниці КАУМ (Католицька Акція Української Молодіжи), хор з ямельницької церкви вважається одним з найкращих на всі навколишні села. Щорічні фестини супроводжувалися не лише розвагами, але і спортивними змаганнями, молодь з Ямельниці здійснює щорічні походи на гору Маківку біля с. Головецько (місце бойової слави Українських Січових Стрільців).

Особливо активізується громадське життя в селі після 1936 року, коли на парохію св. ап. Івана Богослова в Ямельницю призначають о. Костянтина (в монашестві Кирило) Ганущака, монаха-студита. До цього часу священиками в Ямельниці були о. Стефан Гойко, о. Олександр Роман Сабат, о. Лука Семків, о. Роман Сорокевич, о. М. Власенко, о. Григорій Воскрес, о. Іван Татомир та о. Еліас Ісайчук, хоча служили і отці з сусідніх Підгородець (о. Василь Чумало), Орова (о. Єронім Моравський), Урича (о. Стефан Крижановський), Крушельниці. Жоден з них не залишив такого сліду в пам`яті ямельничан як о. Костянтин Ганущак, котрий взяв під свій особистий контроль розвиток культури в селі та формування громади як єдиного цілого.

Активними в сільському житті того нелегкого часу були учасники хору на чолі з Дацюком: Лунів Юстина, Смолій Марта, Станович Марта, Коплак Юстина, Савчин Варвара, Гнатів Анна, Марчук Марія, Попович Анна, Попович Емілія, Янів Анна, Лунів Марта, Карпин Розалія. Активними членами молодіжної організації КАУМ були Кіндратишин Марія, Кондрат Ярослава, Гнатишин Павліна, Цовцик Анна, Гоцинець Катерина.

Учасниками товариства «Просвіта» поширювалася українська література, причому не лише з метою національного пробудження, але і з метою впровадження нових ефективніших методів господарювання. За громадські кошти в селі було викуплено земельну ділянку та збудовано будинок «Читальня «Просвіти» (тепер – сільський клуб), який став осередком життя села, а також силами ямельничан було збудовано сільську кооперативу (теперішня споруда магазину).

А тепер трохи статистики: нижче вміщуємо дані про кількість народжених, померлих та вінчаних пар в ямельницькій церкві у міжвоєнний період.

1925: 47, 26, 9

1926: 48, 38, 13

1927: 59, 46 (сильна скарлатина, особливо серед дітей), 8.

1929: 56, 24, 18.

1930: 68, 34, 5.

1931: 67, 23, 5.

1932: 64, 27, 7.

1933: 47, 23, 4.

1934: 53, 24, 11.

1935: 39, 17, 14.

1936: 66, 23, 7.

Зростання національної самосвідомості в Ямельниці мало наслідком прагнення визволитися з-під окупаційного гніту, здобути власну державу, тим більше, що в селі ще пам`ятали 1918 рік (проголошення Західньо-Української Народної Республіки). Для ямельничан це було справжнє свято, в яке не можна було працювати, бо «Україна воскресла». Молоді хлопці та дівчата, об’єднані в різні патріотичні товариства, готові були стати на боротьбу з поляками, щоб жити у власній державі. Але на заміну полякам прийшов новий ворог, значно гірший та небезпечніший.

Друга світова війна

1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Про її неминучість в Ямельниці говорилося, факти політичного життя 30-х років ХХ століття свідчили, що без війни не обійдеться. Одним із фактів вересня 1939 р., який має безпосереднє відношення до села Ямельниця, є намагання польської влади знищити село повністю, а власне – спалити. Про це розповідається у пісні, складеній сільським священиком Костянтином Ганущаком «Вереснева п’ятниця».

Частини польської армії, які проходили через село, зазнали спроб нападу кількох сільських відчайдухів, які вийшли навпроти озброєного війська з рушницями і почали кричати: «Стій! Стріляти буду!» В хлопців просто відібрали зброю, побили їх та відіслали додому, не заподіявши особисто їм великої шкоди, проте село зазнало чималого переляку. Поляки вирішили не лише знищити сільський магазин («кооперативу»), але і підпалити село в кількох кінцях, одна солом`яна стріха вже була зайнялася, проте верески жінок та дітей, їхні вмовляння не палити село, а швидше за все непевна поточна ситуація змусили поляків відмовитися від свого наміру. В Ямельниці порятунок села приписують надприродному втручанню опікуна села – святого апостола і євангелиста Івана Богослова.

За кілька днів через Ямельницю вже проходили частини Червоної Армії. Ямельничани у своїх спогадах описують «перших совітів» як майже дикунів – вони забігали до стаєнь, де люди доїли корів, виривали кав`ярки (бідончики) з рук господинь та жадібно випивали молоко, одяг їхній був з кропиви (в селі казали – «були одягнені в жілив`яні мішки»), вони виводили зі стаєнь свині та телята і різали їх для своїх потреб. Оскільки ямельничани часто ходили до міст, розташованих найближче (до Дрогобича, Борислава, до Трускавця, який тоді був ще селом), то звідтам приносили вістки, що «маскалі» їдять з нічних горщиків і одягаються в нічні сорочки (які залишили втікачі-поляки в своїх будинках) та так ходять по вулицях. Єдиною позитивною згадкою про них було те, що «перші совіти прийшли і пішли, а ті другі як прийшли, то ніяк не вступляться».

Вже 27 січня 1940 року постановою Дрогобицького облвиконкому (Ямельниця належала до Дрогобицької області) «Про утворення сільських, селищних та місцевих рад, підпорядкованих райвиконкому» було утворено Ямельницьку сільську раду з центром в с. Ямельниця. Перед тим у примусовому порядку 15 січня 1940 року відбулися загальні збори села (сільський схід), присвячені виборам до Верховної Ради СРСР та УРСР. Навесні ж цього року було націоналізовано панську землю в Нижньому Кінці.

Неповні два роки совєтської влади в Ямельниці змінила окупація німецька, з її «бавдінствами», в яких «добра зупа – літра води, єдна крупа» (слова з пісні) та вивезенням на примусові роботи.

В Німеччину були вивезені:

Данилів Марта Павлівна,

Костів Юстина Василівна,

Марчук Онуфрій Іванович,

Ключак Варвара Василівна,

Тарас Микола Михайлович,

Корнилів Михайло Дмитрович,

Кондрат Омелян Володимирович,

Чудійович Степан Якович,

Яцків Михайло Васильович,

Костів Володимир Васильович,

Гоцинець Марта Семенівна,

Данилів Василь Федорович,

Ключак Павло Федорович.

Після закінчення війни частина з них повернулася додому, в Ямельницю, а частина виїхала за океан та проживала в Канаді та США.

Як стверджують місцеві мешканці, німці боялися потикатися в ліс, тому саме він став прихистком для тих, хто не хотів коритися німецькій владі. Саме з німецьким часом у селян пов’язані неприємні спогади про реквізицію та про неможливість продати свій товар – сільськогосподарську продукцію. Так, у пісні на мелодію «Як з Бережан до Кадри» співалося: «…Там німці на Ропйинці сир-масло відбирали» (Роп`янка – місцевість між селом Орів та містом Борислав).

З німецьким періодом пов’язане і винищення жидівського населення. Одна з могил орівських бідних жидів знаходиться чи то в урочищі Горбачів, чи то в урочищі Глухів, хоча точне її місцезнаходження вже немає кому показати.

Під німецькою владою Ямельниця знаходилася від початку грудня 1941 року до 8 серпня 1944 року. Після повторної совєтської окупації було проведено мобілізацію. До кінця війни, а власне до закінчення 8 травня 1945 року німецько-совєтської війни (бо війна тривала ще до вересня 1945 року на Сході), під час проведення військових операцій загинуло 38 ямельничан, місце загибелі та поховання багатьох із них по сьогодні не відоме, частина загинули на польській території.

Ось імена та прізвища загиблих ямельничан (згідно з офіційними совєтськими даними):

Гнатів Іван Михайлович,

Гнатишин Олексій Іванович,

Данилів Михайло Григорович,

Дутчин Михайло Григорович,

Джуджук Олексій Гнатович,

Данилів Матвій Олексійович,

Коплак Микола Іванович,

Костів Андрій Васильович,

Кіндратишин Михайло Гнатович,

Ключак Григорій Павлович,

Костів Ілько Павлович,

Кіндратишин Василь Іванович,

Кокун Андрій Миколайович,

Кокун Андрій Олексійович,

Ключак Пилип Іванович,

Ключак Іван Петрович,

Коплак Микола Олексійович,

Ільків Іван Якович,

Лях Омелян Васильович,

Карпин Олексій Федорович,

Лях Михайло Васильович,

Лунів Василь Павлович,

Марків Іван Семенович,

Николин Іван Олексійович,

Попович Іван Карпович,

Попович Ілько Михайлович,

Попович Павло Васильович,

Попович Микола Антонович,

Попович Михайло Іванович,

Петлак Іван Матронович,

Ракочий Дмитро Степанович,

Савчин Іван Миколайович,

Савчин Ілько Кіндратович,

Савчин Степан Ількович,

Щур Василь Миколайович,

Яцків Гаврило Семенович,

Яцків Дмитро Васильович,

Яцків Йосиф Олексійович.

Учасниками ІІ світової війни, які пройшли фронт і повернулися в рідне село живими, були:

Костів Осип Миколайович,

Марчук Олекса Васильович,

Савчин Василь Павлович,

Савчин Микола Михайлович,

Марків Петро Семенович,

Гнатів Михайло Павлович,

Костів Андрій Данилович,

Чущак Максим Карпович,

Костів Степан Григорович,

Коплак Василь Іванович,

Гоцинець Олекса Петрович,

Савчин Лука Михайлович,

Чущак Осип Іванович,

Гоцинець Микола Іванович,

Яцків Тимофій Костянтинович,

Лаврик Степан Андрійович,

Яцків Степан Олексійович,

Савчин Дмитро Олексійович,

Карпин Дмитро Лук’янович,

Гнатів Михайло Іванович,

Чудійович Степан Якович,

Ключак Іван Тимкович,

Гоцинець Андрій Петрович,

Гоцинець Онуфрій Петрович,

Паращак Дмитро Степанович,

Попович Михайло Якович,

Данилів Василь Павлович (список може бути неповний).

Проте із «визволенням» в серпні 1944 року та взяттям Берліна у травні 1945 війна не закінчилася. В багатьох селах Галичини та Волині, в тому числі і в Ямельниці, вона щойно набирала обертів. Організація Українських Націоналістів та її бойове крило – Українська Повстанська Армія – продовжували воювати на своїй же ж землі з окупантом, який був значно більшою загрозою, ніж поляки та німці разом узяті.

***

На цьому завершуємо коротку історію Ямельниці від найдавніших часів до 1945 року. Наступний розділ мав би бути «Бандерівський рух», але це настільки об`ємна тема, що може і має стати зовсім окремою публікацією.

Через своє географічне становище Ямельниця не могла не брати участі в русі Опору окупаційній владі. Особливо активною була боротьба зразу ж після закінчення війни, в 1945-1948 роках (до так званої «Великої Облави», або ж «Червоної Мітли»). Проте ще з 1943 року на території села діяла єдина на той час підпільна радіостанція (правда, є дані, що була ще одна в Югославії) – її кодова назва «Афродіта», або ж «Вільна Україна», редактором був бельгієць Альберт Газенбрукс.

Щиро надіємося, що колись буде написана й історія Ямельниці ІІ половини ХХ століття – про бандерівський рух, життя за совітів, національний зрив кінця 1980-х років, незалежну Україну.

Багато подій відбулося в Ямельниціі в І чверті ХХІ століття, як позитивних, так і негативних: участь ямельничан в Помаранчевій Революції, Революції Гідності та московсько-українській війні, зниження рангу школи до початкової, а відтак і повне закриття ямельницької школи, адміністративно-територіальна реформа, внаслідок якої Ямельниця стала складовою частиною Сколівської міської громади Стрийського району, зберігши статус старостинського округу. Окремим розділом могло б стати «Духовне життя». Але все це ще не написане і тільки Богу одному відомо чи буде нписане, а якщо так, то коли.

Насамкінець автор цих рядків, Володимир Ключак, хоче скласти найбільшу подяку Всемогутньому Богу, в Трійці Святій Єдиному, що дав помисл і сили здійснити цей об’єм роботи та представити увазі ямельничан цю працю.

Щира подяка та низький уклін всім мешканцям та вихідцям з Ямельниці, котрі дбають про збереження історичної пам`яті у своїх родинах, у соціальних мережах та пишаються Ямельницею.

Богу подяка за все!

Володимир Ключак

Додатки

І. Ямельницька говірка.

Ямельницька говірка належить до бойківського говору – одного з південно-західних українських наріч. Назва бойківського говору походить від українського племені «бойки», що заселює обидва узбіччя середньої частини Карпат, так звану Бойківщину. Назву «бойки» деякі вчені виводять від частого вживання слова-частки «боє», «боєчко», існують і інші гіпотези походження назви «бойки» (від кельтського племені боїв, з польської чи волоської мов, що означає віл, або впертий, від російського слова «бойкий» – хоробрий). Гадають, що бойки є нащадками східнослов’янського племені білих хорватів, яке проживало на цій території до приходу угрів (мадяр) в наддунайську низовину.

Бойківський говір має ряд відмінностей від інших українських говорів, але і в ньому самому можна відмітити певні особливості. Так, говірки сіл Старосамбірщини, Воловеччини, Сколівщини відрізняються, а навіть в межах одного району є інколи суттєві відмінності. Говірка села Ямельниця певною мірою відрізняється від говірок навколишніх сіл, зокрема, Підгородець, Орова, Сопота і характеризується збереженням більшої кількості архаїзмів, що зумовлено, напевно, положенням села. Маю на увазі автентичну говірку з Ямельниці, яка ще побутувала в широкому побуті кінця 70-х – початку 80-х рр. ХХ століття і яка майже зникла на початок ХХІ століття – окремими її носіями є хіба люди старшого покоління (поза 70 років). На деяких особливостях хмельницької говірки хочемо зупинитися детальніше.

1. Шелесні пом’якшені (жьиба, шьипка, ричьити замість жаба, шапка, ричати).
2. Збереження м`якого –р`- в кінці деяких слів (верьх, верьзь, тхірь, конарь).
3. Закінчення іменників жіночого роду на –а, -я (І відміна) під впливом польської мови на –ов, -ев замість –ою, -ею в родовому відмінку однини (рибов, стріхов, землев замість рибою, стріхою, землею).
4. Заміна –а на –ьи після приголосних (тельи, бурьи, пацьи, битисьи замість теля, буря, паця, битися).
5. Відсутність вставного –ль після губних (роб`ю, сип`ю замість роблю, сиплю).
6. Часте відтягнення наголосу до початку слова з метою підкреслення якості, посилення значення прикметника (зелений, високий, великий, червоний замість дуже зелений, дуже високий, величезний).
7. Наявність в говірці значної кількості полонізмів (цуд, фіра, будзік, бальок, ніґди замість чудо, віз, будильник, ніколи).
8. Сильний асиміляційний вплив пом’якшених приголосних у групах приголосних (зьліз, сьтів, шісьть замість зліз, стіл, шість).
9. Заміна –л – на –в в кінці складів (бувка, ків, пивка замість булка, кіл, пилка, але: гілка, білка, Полтава).
10. Збереження архаїчних закінчень місцевого відмінку однини: на поли (в полі), в школи (в школі), на печи (на печі), в души (в душі), на стільци (на стільці).
11. Архаїчні дієслівні форми робив-їм (я робив), співав-їс (ти співав), ходили-смо (ми ходили), били-сте сьи (ви билися), любив-бим (я б любив), буду їв (буду їсти), ти даш (ти даси), я сиджу, люблю (з наголосом на першому складі).
12. Архаїчне закінчення в давальному відмінку однини іменників, що закінчуються на пом’якшені (вітцьови, коньови, пньови замість отцеві, коневі, пневі).
13. Заміна після губних –я на –ї, -йи (пйита, п`їта, пйиить, риб`їчий замість п’ята, п’ята, п’ять, риб`ячий).
14. Збереження архаїчних слів, що зустрічаються в інших говірках надзвичайно рідко, або взагалі не зустрічаються: пудкати (штовхати), коріцматисьи (пробувати звестися), паздерити (бити) та інші.
15. Тверде –н в словах синий, одни, дни (замість синій, одні, дні) та тверде –т в слові третий (замість третій) та в дієслівних закінченнях третьої особи чоловічого роду однини (ходит, робит, сидит, свербит, чистит).

Вищезазначені особливості ямельницької говірки характеризують в першу чергу інформаторів старшого покоління, значна частина цих особливостей вже не є притаманна говірці жителів села Ямельниця молодшого віку (пункти 1,2,5,6,7,10,12,14). Значна частина молодших осіб стежить за власною вимовою і не допускає прояву залишків архаїчної говірки, хоча інколи це проявляється на підсвідомому рівні. Багато із архаїчних та запозичених і трансформованих слів зустрічаються не тільки в ямельницькій говірці, а і в цілому бойківському говорі, а навіть поза ареалом його поширення.

Текст щодо говірки укладено в 2002 році.

Ямельницький словник

Аво – от, ось.

Ади, адіт – диви, дивіться.

Алєром, алярмово – швидко, терміново.

Амнестия – амністія.

Андрути – вафлі, печиво, солодка випічка.

Атрамент – чорнило.

Ая – так, авжеж.

Бабка – 1) подорожник, 2) клепало для коси, 3) вид риби, бичок.

Бадати – перевіряти, обстежувати.

Бадзьґати – мазюкати.

Байґар – 1) житель промислового міста, 2) брудна неакуратна людина, 3) робітник чорної робітничої професії, 4) зачуханий або немісцевий.

Байка – казка.

Балюватисьи – гоститися.

Бальок – колода.

Бальон – повітряна кулька, м’яч.

Бамбетльи – старе дерев`яне ліжко-скриня.

Бандажувати – бинтувати.

Баньик – каструля.

Бараба – бандит, злочинець.

Барки – плечі.

Батяр – розбишака.

Бахур – хлопчисько.

Бесаги – подвійна торба (сумка), щоб нести тягар спереду і ззаду.

Бештати – сварити когось.

Бздина – бузина.

Билити – говорити дурниці.

Бицкатисьи (про худобу) – втікати з пасовиська, брикатися.

Бігме, бігме Боже – їй-Богу.

Бічи – бігти.

Блядий – блідий.

Бобковий лист – лавровий лист.

Бобрунка – сонечко, божа корівка (інша назва – мушка золота).

Боє, боєчко – до речі, дійсно.

Боз – бузок.

Бокувати – обминати, сторонитися.

Борзо, борше – швидко, швидше.

Бодак – будяк.

Брус – колода.

Будзік – будильник.

Будзінки – насіння цибулі (малесенькі цибулинки).

Бузьо, бузьи – губки, ротик.

Буйда – брехня, плітки.

Бульба – картопля.

Бурки – вид суконного утепленого взуття.

Бутльи – велика скляна банка.

Валанцатисьи – сновигати, тинятися.

Валіґура – неоковирна, незграбна людина.

Ваньинка – ванна.

Варґа – губа.

Варинка, воринка – товста дерев`яна палиця для огорожі.

Варишка, варіха – черпак, кофля.

Варцаба – підвіконник, одвірок.

Вар`ят – дурний.

Васервага – рівень.

Вацок, вацьок – 1) опецькувата людина, 2) приземкувата людина, 3) квадратний кусок чогось.

Вдьика – подяка.

Век – геть.

Верета – рядно.

Веречи – кинути.

Ветрівка – верхній одяг, що захищає від вітру.

Взнимньи – поцілуй мене в задницю.

Взрок – зір.

Виверт – дерево, повалене вітром.

Виворочьити – капризувати, бурчати, хотіти бозна-що.

Вигаїти – очистити приміщення, звільнити від непотребу чи речей.

Вино – піка (масть карт).

Виходок – туалет.

Відданицьи – дівка на відданні, незаміжня дівчина.

Віддрулити – відштовхнути.

Відземок – нижня частина стовбура.

Відказувати – нарікати.

Вікт – харчі.

Вінкель – кутник (прилад, інструмент).

Віно – придане, посаг.

Вінувати – давати придане (посаг) за донькою.

Вінчувати – поздоровляти на Різдво; бажати добра.

Вінчівка – поздоровлення після коляди.

Вішінка – тоненька струнка островка з городнім сіном чи отавою.

В`їдати – довго і голосно гавкати на когось чи щось (про пса).

Воловід – міцний довгий шнур.

Волочитисьи – тинятися без діла.

Впоминатисьи – домагатися свого.

Впорожне – з порожніми руками.

Вречи, вректи – зурочити.

Встепенитисьи – стати розважливим.

Встров – рабаня з сіном чи без нього.

Всуга – цвіль, пліснява на квасному молоці чи сметані.

Втворити – відкрити.

Гадра – 1) погана жінка, 2) прикра людина.

Гайцувати – сильно напалювати.

Галайкотіти, галайкотати – сильно дути (про вітер), кричати (про людину).

Галайстра – багато людей.

Галь-паль – швидко, як-небудь.

Гандлювати – торгувати.

Гаратати – трощити, бити.

Гицель – 1) шибеник, негідник, 2) відловлювач собак (або їх вбивця).

Гібель – рубанок.

Гіблювати – стругати.

Глодати – тиснути (про взуття), натирати мозолі.

Глоїна – глід колючий.

Глота – натовп, тіснява.

Гматати – мнути.

Гойний – гарний, стрункий, красивий, у повноті сил.

Голубінка – сироїжка (гриб).

Гопцадрала – 1) танці, 2) втеча.

Горнальи – шпилька для волосся.

Гортанка – горло.

Гостинець – возова дорога.

Грабевно – ручка до грабель.

Гризота – проблема, клопіт.

Гризтисьи – переживати.

Гримотіти – робити шум.

Груба – вагітна.

Гіньба – тічка, парування у псів, вовків.

Гузарь – нижня частина снопа.

Гулюкати – 1) нарікати на когось, 2) цькувати когось, 3) багато говорити того, що не треба.

Гунцвот, гунцват – шибеник.

Гущаща – забава, гостина.

Ґаблі – вила для набирання картоплі з кульками на кінчиках.

Ґазда – господар.

Ґвавтувати – сильно кричати.

Ґелеватий, ґелевей – людина з великим животом.

Ґелетка – бочка.

Ґерґеньи – жоржина.

Ґиґачка – мигдалики, гортань.

Ґиґнути – 1) померти, віддати Богу душу, 2) задихнутися від нестачі повітря.

Ґинда – зневажливо про людину, котра ходить без діла чи допікає комусь.

Ґиндати – 1) повільно йти, 2) бродити без діла.

Ґльобін – крем для взуття.

Ґнира – набридлива людина.

Ґовнір, ковнір – комір.

Ґралі – вила.

Ґранатовий – темно-синій.

Ґрандувати – ґвалтувати, насилувати.

Ґріс – висівки.

Ґуйздрати – дуже повільно щось робити.

Дебела – урвища.

Дебеліти – стинути, холонути.

Дебрі – 1) зарослий берег, 2) урвище, 3) хащі.

Делькотіти, делькотати – тремтіти.

Деревйиники – видовбані з дерева ходаки, взуття.

Диґотати – труситися.

Дик – дикий кабан.

Дикта – фанера.

Димівки, димашки – цибуля дрібна з сіянки на садіння.

Дихавицьи – астма.

Дихавичний – астматик.

Дійцьи – винуватець.

Джиґан – кирка.

Джумбулька – дзиґа.

Дзвунка – бубна, ромб.

Дзиґар – сигарета.

Дзиґарнічка – файка, люлька для сигарет.

Дзиґарок – годинник.

Дзюбак – дзьоб.

Дзюбати – підсікати (картоплю).

Доганьити – знаходити ваду, ґанити.

Долігати – боліти, мучити.

Домарити – бути вдома, доглядати хати.

Доста – 1) багато, 2) досить.

Доци – доти.

Драґар – сволок.

Драпак – віник для подвір`я.

Драпаки – чіпка ожина (стояча, не та, яка стелиться по землі).

Дрижинець – холодець.

Дристати, дрискотіти – рідко випорожнюватися.

Дрібку – трошки, мало.

Дрібушки – крихти (хліба, булки, печива).

Друльити, друлити – штовхати, штовхнути.

Дуркати – штовхати.

Дуркотіти – 1) бурмотіти, 2) бурчати.

Дюґати, дюґнути – колоти, вколоти.

Жарівка – лампочка.

Жґрабльи – бляшана чи металева щітка для вичісування худоби.

Жезький – свіжий, морозний, різкий, бадьорий.

Желізо – залізо.

Желізко – праска.

Жентицьи – сироватка.

Жид – єврей.

Жилєтко – лезо.

Жльопати – багато і швидко пити.

Жмакати – мнути.

Жмикати – прати, викручувати.

Жовтачка – хвороба Боткіна, жовтяниця.

Жолоб – 1) ясла, 2) звільнена від серцевини половиця дерева для води, 3) назва кількох полів у Ямельниці.

Забагти – забажати.

Завидіти – заздрити.

Зага – печія.

Заздріти – побачити.

Зайтисьи – 1) посваритися з кимось, 2) стати ворогом.

Закатрупити – замордувати.

Законницьи – монашка, черниця.

Закусувати – 1) обрядово їсти на Щедрий Вечір у стайні, 2) заїдати після горілки, 3) про губи.

Залатвити – вирішити, полегшити.

Занігтиці – болючі відростки біля нігтів.

Запорток – молокосос (зневажливо).

Запарі – коли руки чи ноги відходять від морозу.

Заперти – закрити.

Запнути – зачепити.

Зателепаний – гидкий (лайливе).

Зарінок – земля біля річки.

Зачирати, зачерети – черпати, зачерпнути.

Збитки – шкода, заподіяне зло.

Звротка – строфа, куплет.

Звіздіно – зоряно.

Збуй – розбійник, силач.

Згладити – звести зі світу.

Здибати – зустріти, зустрічати.

Зеленина – недостиглі ягоди чи фрукти.

Зимно – холодно.

Злісний – лісник, лісничий.

Значити – коли по корові видно, що вона тільна (значит).

Зносок – яйце без жовтка, з якого можна собі виховати чорта.

Зупа – суп.

Інтерес – справа.

Їден – один.

Їджіньи – їжа.

Їдь – отрута, ворожість, злоба.

Їмити – зловити.

Їмость – попадя.

Йодина – йод.

Кавовий – коричневий.

Кав`ярка – бідончик.

Калічка – гриб-підберезник.

Каміньи – скелі, скали.

Канур, канурьи – ганчірка (-и), дрантя.

Казаньи – проповідь.

Кальвін – жорстока, безсердечна людина.

Камізелька – жилет, жилетка.

Кантоватий – квадратний.

Каньи – шуліка.

Кант – складка на штанях.

Капа – ткане покривало.

Капрі – закис в очах.

Капцаніти – деградувати.

Капарити – бідувати, ледве зводити кінці з кінцями.

Кавзувати – компрометувати, говорити про щось чи про когось погано.

Карк – шия.

Катер – нежить.

Кванькати – 1) нити, 2) випрошувати, 3) набридати.

Квас – щавель.

Кидра – ялівець.

Килавий – недолугий (переносно) чи той, що має грижу.

Кила – грижа.

Килавець – 1) погана людина, 2) лінива чи повільна людина, 3) хворий на грижу.

Киртина – кріт, кротовиння.

Китицьи – скручена солома для покриття даху.

Кириньи – свиняча їжа.

Кирницьи – криниця.

Кишка – кров`янка (страва).

Ків – лом, залізний кілок.

Кімак – кусень дерева.

Кісьи – ручка до коси.

Клікати – ставати на коліна.

Клова – ікла, великі зуби.

Клубйи – клубок.

Кльиґ – речовина зі шлунка молочного теляти, щоб робити певний вид сиру.

Кльиґаний сир – бринза.

Кльимра – скоба.

Кльонцати, кленцати – стукати, грюкати.

Кльоц – колода.

Кльош – ваза.

Кнороз – надокучлива людина.

Ковбицьи – вертикально поставлений кусок колоди для рубання дров.

Ковблик – вид маленької рибки.

Ковнір, ґовнір – комір.

Ковток – не розколений на поліна кусень дерева.

Козар – гриб-підосичник.

Коєць – клітка, де курка несе яйця або квочка висиджує курчат.

Колотівка – дерев`яна паличка з верха ялиці для розміщування каші, чиру, кирині чи заминки.

Комашньи – поминки.

Коминар – сажотрус.

Конарь – велика гілка на дереві, відросток від кореня чи нижньої частини стовбура.

Коновцьи – відро.

Коперта – конверт.

Копець – горб, курган.

Копито – шевська колодка.

Коравий – зашкарублий.

Корайстра – молозиво.

Коралі – намисто.

Корба – ручка (на колодязі, січкарні).

Коріцматисьи – борсатися.

Коркоші – плечі.

Кортічки – захцянка, нестримне бажання.

Корч – кущ.

Корч, корчі – спазми, судороги.

Коц – 1) вовняне покривало, 2) вигук, яким женуть геть кота.

Коцаньи – тепла шерстяна хустка.

Кошьира – загорода на вівці, худобу.

Креденц – шафа в кухні, буфет.

Кретка – олівець.

Крижі – поперек.

Крижьивка – головка капусти на голубці, переважно квашена.

Кропнути – вдарити; випити собі трохи горілки.

Ксьондз – піп, священик.

Кугут – півень.

Куфер – скриня.

Кульчики – сережки.

Куртий – короткий.

Кутюга – пес, чи лайливо про людину.

Кучьи – приміщення для свині.

Кушіти – пробувати.

Куюнда – сновида.

Лаба – лапа чи нога, рука.

Лакомий – ласий, жадібний.

Ланц – ланцюг.

Лапати – ловити.

Лах – 1) стара одежина, 2) ганчірка.

Леда що, леда хто – що-небудь, хто-небудь.

Лейбик – жилет, безрукавка.

Леліти – кишки, шлемівки.

Лиґати, лиґнути – ковтати, ковтнути.

Лижка – ложка.

Лівцун – 1) лівша, 2) ліва рука.

Ліска – ліщина.

Лісницьи – 1) яблуко, 2) яблуня, 3) дичка.

Літитисьи – палитися, бігати, хотіти бика (про корову).

Ліци – віжки.

Лоточити – допікати словами, набридати.

Лупина – лушпиння, шкірка.

Луфко – олівець.

Люфа – дуло, ствол.

Люфт – вентиляція.

Луйда, луйдавий, луйдавець – недолугий.

Люстерко, люстро – дзеркало.

Ляда – прилавок.

Льицтий – останній, найгірший.

Льоки – локони, кучері.

Льорнетка – бінокль.

Льос – 1) доля, 2) жереб.

Маґнес – магніт.

Мадзьґати – невміло писати, малювати чи фарбувати.

Маймурка – шапка (давно – жидівська).

Майник – клечання на Зелені Свята.

Майтки – жіночі труси.

Малах – 1) житель нафтового міста, 2) нафтовик.

Манка – недостача.

Мантелепа – 1) дурна жінка, 2) незграбна чи пришелепкувата людина.

Макогінь – товкач у ступі.

Мапа – карта.

Маримух – мухомор.

Мармуляда – мармелад.

Мартуватисьи – паруватися (про котів).

Масараньи – голова.

Матина – бадилля (на картоплі).

Медвідь – ведмідь.

Мельдувати, миндувати – доповідати, доносити.

Маркітно, марькотно – сумно, тужно.

Марець, марот – березень.

Мерва – перегниле сіно, підстилка.

Мерфелити – розкидати, нишпорити в чомусь.

Метер – 1) центнер, 2) метр.

Мериндзати – ремигати.

Метати – кидати.

Минда – ябеда.

Митка – ганчірка.

Мід – мед.

Мішіґін – божевільний.

Мильницьи – таз.

Млавий – 1) без смаку, 2) ніякий, прісний, 3) без іскорки чи родзинки.

Млака – багнисте місце.

Мливо – те, що мелють.

Млот – молот.

Мотика – сапа.

Мотичівно – держак для сапи, ручка для мотики.

Моцуватисьи – пробувати зробити щось понад свої сили.

Мруґати – моргати.

Мурґа – непривітна людина.

На алєром – досить швидко, з наглої потреби.

Навтьимилосьи – заскучали за кимось чи чимось.

Наґньоток – мозіль.

Най, ней – нехай, хай.

Накривка – кришка (для каструлі).

Нанашко, нанашка – 1) хресні тато й мама, 2) ввічливе звертання до старших.

Наперебесаги нести – нести дві зв’язані торби через плече.

Напудити – налякати.

Насеруматтери – вигук, який означає роздратування.

Настиговувати – квапити.

Наруби – навиворіт.

Натрудоватіти – набрякнути (руки, ноги).

Начиньитисьи, начинитисьи – їсти, попоїсти.

Ней! – не можна, не треба (вигук).

Нездалий – негодящий, недобрий.

Нендза – 1) нужда, злидні, 2) нездара, 3) миршавий.

Нетунтавий – недолугий.

Никати – пробувати щось (про кота).

Нипати – ходити без потреби, шукати, нишпорити.

Ніґди – ніколи.

Німинка – худоба, звірина.

Ножі – шатківниця на капусту.

Ніц – нічого.

Обора – обійстя.

Оборіг – крита споруда для зберігання сіна, рідше снопів.

Обталапаний – вимащений, брудний.

Обцаси – каблуки.

Обценьґи – кліщі.

Огартка – верхній одяг.

Околіт – обмолочений сніп.

Омасть – жир.

Огартка – одяг, одежина.

Опуд – опудало.

Отворений – відкритий.

(в окремих з вищевказаних слів –о на початку слова може звучати і як –у чи –в).

Паґурок – горбок.

Пажерний – ненажера.

Паздерити – 1) бити когось, 2) гнати когось.

Паздірьи – клоччя.

Пальнути – 1) вдарити когось, 2) щось вкрасти, поцупити.

Паперівка – сорт яблук.

Паринувати – орати восени.

Партачити – халтурити.

Паршивець – 1) погана людина, 2) людина з хворобами шкіри.

Пас, пасок – 1) пояс, 2) смуга.

Патинки – вид взуття (давно).

Патик – палиця.

Пательньи – сковорода.

Пахати – нюхати.

Пацьорки – намисто, коралі.

Паузини – березові скрути на стіг.

Перьхати – втікати.

Пендити – швидко гнати, йти.

Перекіс – вал сіна.

Пейса – бакенбарди.

Передновок – час перед збиранням нового врожаю.

Перемерфелити – порозкидати.

Переруб – перегородка в шафі, скрині чи деінде.

Перепудити – перестрашити.

Перець – коричнева родима плямка.

Песлінки – зелені недостиглі яблука чи інші фрукти.

Песлюк – отруйний гриб.

Печи – пекти.

П`єц – піч.

Писок – рот.

Пипоть – спрага.

Пискувати – пащекувати, хамити старшим.

Пищьивка – сопілка.

Пивницьи, півницьи – погріб, льох.

Пищьивка – свисток, сопілка.

Півка – фартух.

Підрьи – горище в стайні.

Піднувати – пильнувати.

Під – горище, стрих.

Підрьи – відгороджена від стодоли частина господарської будівлі.

Платінки – онучі.

Плиткий – мілкий.

Плісіровка – спідниця в складки.

Плявдувати – підходити; іти на користь.

Пляц – місце.

Пляцок – тортик.

Повересло – перевесло.

Подевко, пудло – коробка.

Подлуг – згідно з, відповідно до.

Пóзаді – 1) неякісне, відсіяне зерно, 2) в переносному значенні щось недолуге.

Позички – порічки.

Полазник – той, хто перший зайде до хати на Введеніє чи на Різдво.

Полакомитисьи – спокуситися.

Полика – слід (застаріле).

Поліжницьи – породілля.

Полінґвіца – полядвиця, шинка.

Помаститисьи – 1) жирно попоїсти, 2) намазатися.

Помітувати, помітуватисьи – гордувати чимось чи кимось.

Понашьитисьи – кривлятися, глумитися.

Постарати – придбати, набути.

Порплі – лупа, перхоть.

Портки – штани.

Попендека – картон.

Потиновище – зневажливо про людину, котра опустилася, стала посміховищем для інших.

Потік – річка.

Поци – доти.

Пошінівок – бережливе ставлення.

Прало – камінь у потоці для прання.

Пранник – дерев`яний прилад для прання чи молочення.

Прилопанити – притиснути.

Природжіньи – статеві органи.

Проба – репетиція.

Прочолок – фронтальна частина даху хати.

Прьитати – прибирати; ховати.

Пструг – форель.

Псьинка – вид трави, псячка.

Пуджіти, пуджітисьи – лякати, лякатися.

Пудкати, пуднути – штовхати, штовхнути.

Пукнути – тріснути, луснути.

Пулярес – гаманець.

Рабаньи – острова на сіно.

Райзувати – їздити багато, подорожувати.

Рапавий, рапатий – шорсткий, з ґульками.

Рейвах – шум, метушня.

Рискаль, рескаль – лопата.

Редирка – ґумка.

Риж – рис.

Ріщьи – хмиз.

Робцак – рюкзак.

Ровер – велосипед.

Розгаратити – розбити.

Розщибатисьи – 1) кидатися в різні сторони, хотіти все зробити, 2) дуже сильно піклуватися про дітей.

Росів – 1) рідка страва з капусти, капусняк, 2) рідина під час викисання капусти, 3) бульйон.

Росоха – ущелина.

Румбамбар – ревінь.

Рум – ром.

Рура, рурка – труба, трубка.

Рушта – решітка в кухні.

Садженицьи – посаджені на насіння буряк чи морква.

Сарничка, серна – дика коза.

Сіянка – насіння цибулі (зерна).

Скарбонка – 1) копилка, 2) ємність для пожертв у храмі.

Склеп – магазин.

Скоботати – лоскотати.

Скулитисьи – скрутитися, зігнутися в три погибелі.

Слоїк – скляна банка.

Сліпак – ґедзь.

Сночи – минулого вечора.

Сомплі – 1) бурульки, 2) соплі.

Співанка – коломийка.

Сподні – штани.

Старка – пінка на кип’яченому молоці.

Станик – ліфчик, бюстгальтер.

Стончка – стрічка.

Стрільба – рушниця.

Стрепіхатий – розкуйовджений.

Стрих – горище, під.

Студньи – колодязь.

Студений – холодний.

Студенець – холодець.

Сукервицьи – гнила кров, найчастіше з ясен.

Сулити – кинутися.

Сціплений – 1) занадто скромний, 2) боягуз, 3) скутий (психологічно).

Такой – таки.

Таний – дешевий.

Тафльи – лист, плита.

Твар – лице.

Течка – папка, сумка, портфель.

Тичка – жердина.

Тинькувати – штукатурити.

Тлустий – жирний, товстий.

Тлумитисьи – товктися.

Товчка – ступа.

Толомонити – набридати, вимагати чи просити щось довго.

Торебка – сумочка.

Тран – риб`ячий жир.

Трачина – тирса, терпуга.

Триньи – перетерте сіно з дна у стодолі чи на горищі.

Труйка – отрута.

Труси – кролі.

Трускавки – полуниця.

Туман – дурень.

Туману пустити – обдурити, обшахрувати, навіяти.

Тунтавий – недолугий.

Угурний – впертий.

Файний – гарний.

Фавароти – бакенбарди.

Фавди – складки (на одязі).

Файка – люлька на тютюн.

Фацієти, фаціяти – термін у будівництві.

Фіра – віз.

Фіранка – занавіска.

Фльики – тельбухи з худоби.

Фльишка – пляшка.

Фореньґва – хоругва, корогва.

Фоса – рів.

Френдзлі – бахрома, тороки.

Фрьикати – мати нежить.

Фус – осад.

Фузия – рушниця.

Футрини – бічні сторони вікон, дверей.

Фурдиґарньи – 1) тюрма, 2) велика простора пуста споруда, 3) розвалюха.

Фуричити – підходити.

Хабазьи – бур`ян.

Халабуда – шалаш дитячий або пастуший, курінь з гілля дерев.

Халус – ненажера (безцеремонний).

Харатьи – 1) непотріб, 2) старий одяг, 3) про негідних людей.

Харити – чистити.

Хідник – килимок на підлогу.

Хлоп – 1) чоловік, 2) людина, 3) селянин.

Ховзко – слизько.

Хопта – бур`ян.

Хосен – користь.

Цабанити – говорити все що попало, не роздумуючи.

Цавком – цілком.

Цаль – дюйм.

Цалівка – дошка на 25 мм.

Цапіна – інструмент для пересування великих колод.

Царина – поле (засіяне чи засаджене), присадиба.

Церата – клейонка.

Цвічити – вправлятися, вчитися.

Цвіклі – буряковий салат з хроном.

Церувати – зашивати шкарпетки.

Цизорик – складаний ножик.

Ци – чи.

Ціжба – тиснява.

Ціхо – тихо.

Цуд – чудо.

Цундрьи – рваний одяг, шкаміття.

Центиметер – сантиметр.

Цукрицьи – цукровий діабет.

Цьвьик, цьвьок – цвях.

Цьоцьи, цьотка – тітка.

Цямкати – плямкати, їсти як свиня.

Челідь – сім`я, родина.

Червінка – дизентерія.

Черево – живіт.

Чіснок – часник.

Чітина – хвойне гілля.

Чир – страва з муки (раніше їли люди, тепер свині).

Чічка – квітка.

Чо – чого.

Шарґа, шарьґа – злива з сильним вітром.

Шафлик – тазик.

Шахер-махер – шахрайство.

Швінки – чоловічі труси.

Шеменути – кинути.

Шмельц – всяка всячина; непотріб.

Шімбарок – кухонна полиця.

Шибздик – придурок.

Шкаредний – страшний, поганий, нездалий.

Шкіритисьи – сміятися.

Шлякувати – клясти.

Шпарівний – ощадливий, економний.

Шпотатисьи – спотикатися.

Шпанеґлі – канцелярські кнопки.

Шпанувати – натягувати.

Шпара – щілина.

Шпетити – сварити.

Шпортати – довбати, колупати.

Шопа – повітка.

Шпарівний – економний.

Шприха – спиця.

Шрубстак – лещата.

Штири, штирнайціть – чотири, чотирнадцять.

Шторца – вертикально.

Штрукс – вельвет.

Шлемівки – кишки для кров`янки.

Шурнути, шурьити – жбурнути, жбурляти.

Шуфелька – совочок, лопатка.

Шутер – гравій.

Шубравець – бандит, збиточник.

Шьирварок – громадські роботи.

Шьихта – робота, зміна.

Щикати – гикати.

Щикавка – гикавка.

Щипак – щипавка.

Юй – вигук (ой!).

Ябко – яблуко.

Яблінка – яблуня.

Ягоди сині (чорні) – чорниця (афини, борівки).

Ягоди червоні – суниці.

Ялицьи, яличка – ялинка.

Язда – їзда.

Підготував Володимир Ключак в 1991-2021 рр.

ІІ. Щоденник Данила Карпина (з Задубівської).

Цей цікавий документ є розповіддю очевидця про ХХ століття – часи Польщі, ІІ світової війни та подальшого життя під совітами. Нижче подаємо уривки з цього щоденника Данила Карпина, які опублікував виходець з Ямельниці Михайло Ільків (з Залавки).

«Я народився 10 жовтня 1912 року. Батьки мої – Карпин Лука Андрійович і Тарас Анастасія Іванівна. Батьки мого тата називалися Карпин Андрій та Уличанська Анна, батьки мами – Тарас Іван та Кіс Марина.

Народився я на другий день по нашому празнику Святого Івана Богослова. Як мама оповідала, вдень були гості, а уночі – я народився. Був я дев`ятою дитиною у своїх батьків. У мене було п`ятеро братів і п`ять сестер. Брати мої називалися Михайло, Никола, Іван, Олекса, Дмитро. Сестри: Марта, Мариня, Рузя, Варвара, Анна.

Найстарший брат Михайло, як мав 24 роки, загинув на війні на Італійському фронті 23 травня 1917 року. Брати Никола, Іван, Олекса, сестра Анна померли ще малими. Батько мій народився у Бичкові, там, де тепер живуть Карпини, а мама в селі коло резиденції (живе там тепер моя дочка Мирослава). Батька називали від Чулів, а маму Лесього (тому що там жив якийсь господар Лесь).

Коли батьки поженилися, мені не відомо. Приблизно у 1898-1899 роках батько почав будувати хату Задубівською. І пішли вони жити з села у Задубівську тому, бо там було кілька моргів поля, було де орати, косити і пасти худобу.

У 1914 році на самий Великдень згоріла наша хата Задубівською. Батько, брат Михайло, сестра Марта, Мариня, Рузя пішли до церкви, а мама, сестра Варвара і я лишилися дома. Мама пігнала худобу в потік до води, а як вернулася, то огонь вже охопив хату з усіх боків і все згоріло. Було дуже сухо і ратувати не було кому, сусідів не було. Тільки що мама змогли врятувати мене. Мені було тоді рік і пів. Батько тоді говорив, що рано міг прогодувати кілька десятків людей, а до вечора не було самим що їсти, лишилася лише та паска, що понесли святити до церкви, і то убрання, що було на нас.

Як хата згоріла, батьки пішли жити під Голиці до Коплака Андрія. То перша хата під Голицями, вона стоїть дотепер. То були татові куми, а наші хресні батьки. Жінку Андрія звали Гафа. То була мамина двоюрідна сестра. Скільки ми там жили, мені не відомо. Там в нанашка служив хлопчина Стинавський Стефан Микитович. Як мама оповідала, що він візьме мене на плечі і несе Задубівську рано, а вечером приносить мене під Голиці.

Як хата згоріла, тато пішов до Підгородець і там якийсь господар Дзвуновський спровадив собі дерево на хату долі рікою Стрий з Майдану і собі хату чомусь не будував і продав дерево татові. Батьки оповідали, що та хата, що згоріла, чомусь була не асикурована, і батьки не дістали ні копійки від держави. Помогли люди привезти дерево з Підгородець і батьки відразу зачали будувати хату.

1914 року у серпні почалася світова війна. Брат Михайло пішов на фронт і батько теж. Ми малі діти лишилися з мамою і дідом Іваном. Хата недокінчена. Почали гірко бідувати. Не було що їсти і у що вбратися. І не було де спати. Якось мама і старі чужі люди помогли мамі як-небудь докінчити хату.

У травні 1917 р. загинув брат Михайло на фронті в Італії. Батько повернувся з війни (не відомо мені в котрому році).

1919 року пішов я до школи в перший клас. Тоді була Українська Самостійна Держава, а потім Галичину перебрала Польща.

В червні 1926 року я закінчив школу. Після закінчення школи почав працювати з батьками по господарству. Тяжкі були часи. Роботи було багато, а грошей не було. У Польській державі всього було досить: і їсти, і вбратися, тільки ми селяни не мали грошей, не мали за що купити, що потрібно.

Всі у селі займалися господарством. Чи бідний, чи багатий, а орати в господарстві треба було, возити сіно, снопи, дрова. На все потрібно було тяглової сили. У нас була пара коней, то ми обробляли своє господарство, а як був час, то помагали і людям. Так було до 1933 р. Я вже виріс, став кавалєром. Як мав 21рік, весною Польша вже кликала до асетерунку. Нас з 12 Ямельницьких хлопців до побору пішло четверо: я, Кондрат Юзьо, Гнатів Михайло, Лаврик Дмитро. У 1934р. навесні нас мали покликати в Польське військо, але вони дали нам одрочення.

У 1934 р. 28 листопада я оженився, а 16 березня 1935 р. мене покликали до Польського війська в місто Самбір. Відтак того дня перевели до Дрогобича і я служив там півтора року в піхоті полка Стшельцув Ляських. У другому батальйоні разом зі мною служили швагро Михайло Гнатів, Лаврик Дмитро, Гнатишин Олекса. Ми разом пішли з дому і разом прийшли додому.

Як я служив у війську, у липні 1935 р. народилася дочка Михайлина. Як я прийшов з війська додому, то знову продовжив займатися господарством. У 1937р. народився син Ярослав. У 1938 р. у місяці червні мене покликали знов до війська польського на шість тижнів. Називалося на цвічення (повторити, що учили). В резерв покликали до Стрия у 53 полк піхоти. Сцельцувар кресових цвічення ми відбували у м. Надвірна. Там була наша компанія зі Стрия, компанія зі Станіслава і компанія з Коломиї.

Як вернувся з цвічення, у місяці липні 1938 р., то пішов працювати крамаром до кооперативи. Люди вибрали мене на загальних зборах. Крамниця була заснована кількома десятками господарів, які зложили по кілька десятків золотих. І вони вибирали на загальних зборах кого хотіли, але таких, які могли то провадити. Вибирали голову кооперативи, тоді називали справника, вибрали секретаря, касира і крамара. Вибирали так само ревізійну комісію. З липня 1938 до серпня 1939 р. я продавав в кооперативі.

31 серпня 1939 р. Німеччина виповіла війну Польші. Так як я жовнір польського війська, то кличуть мене на війну. 31 серпня 1939 р. вночі я передаю крамницю Марківу Михайлу. Я вже мав мобілізаційну картку у військові книжці. Там писало: в разі війни я маю явитись третього дня мобілізації.

Ми прийшли на третій день мобілізації і вже не було, де їхати, не треба було вже мундурувати. Треба було нас відпускати додому, а самим урядовцям утікати на Мадярщину. Із заходу – німці, зі сходу – Радянський Союз.

А у листопаді 1939 р. мене як жовніра польського війська кличуть у Червону армію учити військової справи. Тоді дуже багато хлопців забирали в радянську армію. На три місяці нас з Ямельниці взяли чотири хлопці: з 1912 р. – я, 1916 р. – Тарас Павло і Ключак Гринь, 1913 р. – Кіндратишин Семен. Нас привезли в Сколе в район і віддали у Дубину, там стояла та частина, в якій ми мали залишитись. Там було багато війська. Був великий фільварок барона Гределя. Ми були за рікою Опором коло дороги, яка йде до села Кам`янка. Ми побули там два дні і склалося так, що нам не стало мундирів та карабінів і нас відправили додому. То була велика радість для нас, для родини і для дітей.

За радянської влади з 1939 до 1941 року було багато перегляду через військомат, але мене не викликали в армію і я в ті роки займався далі господарством. У місяці липні 1940 р. народилася дочка Мирослава.

22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна війна. 23 червня нас забрали на війну. Скликали всіх мобілізованих в Сколе. З Сколього відсилали в різні сторони: мундурували, давали карабіни і на фронт. Найбільше відправляли в гори, у Верховини і на Мадярщину. Мобілізованих було дуже багато. Тисячі щодня мундурували, формували, відсилали і все одно не могли всіх відправити. Так що я не був мундурований аж до суботи. У п`ятницю вечером того тижня вже почали відступати радянські війська. Мадярська армія почала сильно наступати на радянські війська. Нас не мундурованих зібрали на подвір`ї Сколівської школи і відпустили додому. Не можу забути, як мене зустріли вдома жінка та діти.

Радянські війська відступили, прийшли німці. Війна набирала щораз гіршого порядку. Настали гіркі, тяжкі часи. В часі урядування у нас німців я займався господарством. Коней вже не було. Обробляв поле коровами.

У серпні 1944 р. ситуація на фронті різко змінюється. Радянські війська на Львівщині. Німці відступають. Все забирають. Подекуда села спалюють. У серпні 1944 року радянські війська входять у наше село Ямельницю. Почали мобілізувати чоловіків в армію. Усі чоловіки, народжені в 1908-1926 роках мали йти на війну. Нас йшло з Ямельниці 152 чоловіки і я пішов тоді. Воєнкомат був тоді у Синевидську Вижнім, бо у Сколім стояли окопи німців. І окопи радянські. То була передова: під Сколем, по горах понад Корчин, на горі Парашка і туди далі по горах на Сопіт. Гарматами обстрілювали Корчин і Крушельницю.

В Синевидську проходили комісію, ішов один за другим і записували. Все таки деяких Ямельничан пустили додому, як то називалося бронірованих, а 111 пішло на фронт.

8 вересня 1944 року ми вирушили піхотою в напрямку Дрогобича на фронт. Йшли десять днів через Дрогобич, Самбір у 161 запасний полк, де потримали нас кілька днів. 27 вересня 1944 року відправили на фронт у другий ешелон, який входив 388 стрілковий полк 172 дивізії 1-го Українського фронту 13 армії . В місяці листопаді 1944 року нас відправили на передову. Стояли ми на передові цілий місяць листопад і ще трохи в грудні.

З січня 1945 року радянські війська вже готувалися наступати на німців. Мене 4 січня 1945 року перевели з піхоти в артилерію у 134 артилерійський полк тої самої дивізії. 12 січня 1945 року радянські війська перейшли в наступ. Ранком 24 квітня 1945 року у нічному бою мене поранило. І для мене війна майже скінчилася. Мене почали евакуйовувати в госпіталі все в тили,а потім попав на Україну аж у Харківську область у місто Волочанськ. Там лікували найдовше. І в місяці липні 1945 року комісували по другій групі й дали супроводжуючого, щоб мене відвіз додому. Супроводжував мене такий самий солдат, якого вже вилікували і він належав до виздоровлючих. Той солдат привіз мене в Сколе і здав у військомат. Із Сколього голова Ямелницької сільської ради Савчин Михайло привіз фірою мене у село.

Приїхав додому, застав маленького сина Тараса, який народився в травні 1945р., привітався з жінкою, з дітьми, побачив як вони живуть. Їсти не має що, убратися нема в що, п`ятеро дітей, а я каліка. Жінка сама не могла обробити добре присадибу. Почалися гіркі часи. Мене нога боліла і я два роки ходив дома на костилях.

У вересні 1947 року народився син Іван. Ще збільшилася наша сім`я. Ми з Мартою далі займаємося господарством. Здавали державі контигент: вівса, бульби, молока, яйця, вовну, шкіру і так господарювали.

1949 року держава почала організовувати колгосп і ми почали працювати в цьому колгоспі. 1950 року в січні народилася дочка Міля, а у 1951 у липні – син Богдан. 1952 року я пішов працювати зливщиком молока у нашім селі. Трохи робив у молочарні, трохи дома займався господарством, трохи ходив в колгосп до роботи. 1952 року у січні помирають мій батько, які прожили за неточними даними 86 чи більше років.

У 1955 році народилася дочка Люба і в цьому році ми з Мартою задумали будувати нову хату. Тяжко то було, як згадаємо тепер. Ліс тоді був дуже гарний, але я не мав з ким підрізати смереки, і не було чим привезти додому з лісу. Тракторів тоді ще не було, десь хіба рідко трафився якийсь «Білорус» – гусеничний. Коней у колгоспі дуже мало було. Ну і що робити? Я якось з Мироською нарубаю смерек в Борисівках, або в Парнищах. А колгосп тоді багато будував, виїдуть колгоспні фірмани в ліс і забирають мої готові кльоци, так як самі рубати не хочуть. І так я заготовляв, а вони забирали. Але все таки і мені деколи перепадало і так тягнулося до 1959 року.

!957 року в зимі ми почали різати дерево вручну з Василем Гоцинець. Один день ми різали в нього, а другий у мене. Потім прийшов наш Славко з армії і ми обидва почали різати. Нарізали на всі вікна, двері, на підлоги. Тарас та Іван ще малі були. Трохи пізніше підросли і я їх научив різати. І вони ще теж багато помагали. Так ми все потрохи готовили. Дахівку теж відразу купили, щоб як поставимо хату, було чим накрити. І так 20 червня 1959 року ми зробили закладини хати.

Хату будували майстри Лях Андрій, Костів Осип, Гоцинець Андрій і Гнатів Михайло. Вони найбільше робили коло хати. Я обрахував, що як зав`язали підлоги, як зачали класти дерева, аж поки не поставили крокви, то виробило коло хати 73 робітники, що їм платив гроші і 17 робітників, котрим не платив. Решта роботи: класти дахівку і все інше, я з дітьми викінчував. Кожен робив, хто що міг. Робили як мурашки. Вікна робив (5 шт.) Костів Юзьо, і двоє дверей на ганок, інші двері робив Чудійович Ілько. Хату трінькували Джуджук Андрій, Янів Михайло, Ільків Степан. Хату шарували Джуджук Андрій, Чущак Михайло. Піч мурував Чущак Михайло, а рами на ганок робив Карпин Андрій. Дерева на хату купував в колгоспі – трохи за гроші, трохи контрактував телята, вівці за ліс і так на цілу хату. Тяжко дуже камінь нам на фундамент обійшовся, треба було носити по потоках, по Буковинах, з Ткачого, з Чертежа, з Оліникової. Мирон привіз нам на хату сорок фір каменю. Так ми з Марцею та дітьми викінчили хату. 1962 року в місяці грудні ми пішли мешкати до нової хати…

IІІ. Статистичні дані про село Ямельниця станом на 2009 рік

Село Ямельниця Львівської області межує на півночі та північному сході з с. Орів, на південному сході з с. Верхнє Синьовидне, на півдні з с. Крушельниця, на південному заході та заході – з селами Підгородці та Урич та смт. Східниця.

Середня висота над рівнем моря – 567 м.

Рік заснування за даними Вікіпедії – 1242, за офіційними даними Ямельницької сільської ради – 1365.

Кількість населення станом на 1 серпня 2009 року – 492 чоловік, з них віком до 5 років – 25 осіб, від 5 до 18 років – 61, від 18 до 60 – 272, від 60 до 90 – 133, від 90 до 100 – 1 особа. З них зайняті – 110 осіб, безробітні – 41 особа, пенсіонерів – 161.

В селі проживає 228 сімей, багато вихідців із села проживає за його межами – в містах Стрий, Трускавець, Борислав, Дрогобич, Стебник, Львів та інших.

Кількість дворів – 209.

Густота населення – 264, 25 осіб на 1 кв. км.

Площа населеного пункту – 226, 5 га.

Загальна площа території – 2, 07 кв. км. (2 061, 96 га.), в тому числі землі запасу – 708 га, з них особисті селянські господарства використовують 658 га, сіножаті – 569 га, пасовища – 179, 23 га, рілля – 224, 1 га., водне дзеркало – 12, 8 га. Резервний фонд – 50, 29 га. Громадський ліс (Галсільліс) займає 799 га території.

Виготовили право власності на землю 57 осіб.

Відстань від села до районного центру Сколе – 22 км.

В селі 2 км дороги з чорним покриттям, 2 км з твердим покриттям і 14 км з грунтовим покриттям.

В Ямельниці діє середня школа І – ІІ ступеня (дев`ятирічна), збудована в 1961 р., директором є Гоїнець Ганна Олексіївна, Народний Дім (клуб), збудований в 1939, керівник – Гоцинець Оксана Ярославівна, при клубі є сільська бібліотека (керівник – Костів Ольга Степанівна), діє поштове відділення зв`язку (приміщення збудоване в 1922 р., начальник пошти – Попович Степанія Володимирівна), медичний пункт (ФАП) – завідує Кирейто Ірина Степанівна. Є три торгові точки, одна від Верхньосиневиднянського ССТ, дві – приватних підприємців Савчин Ірини Михайлівни та Гоцинця Віктора Степановича.

В селі є діюча церква св. ап. Івана Богослова, в ній почергово проводять богослужіння парафії УГКЦ (настоятель – о. Юрій Хамуляк) та УПЦ КП (настоятель – о. Андрій Перун).

Назви вулиць села – Нижній Кінець, Бичкова, Матьхова, Тиса, Підділ (це традиційні), окрім них є ще вулиці Бічна, Лісна, Івана Франка та провулок Івана Франка.

Основними атракціями є ряд малодосліджених скельних комплексів, розкиданих по всіх кінцях села, велика кількість різних видів ягід, грибів, наявні в первісному неторканному вигляді багато видів карпатської флори (арніка гірська, конвалія, ялиця звичайна, величезна кількість лікарських рослин), проживає багато різноманітних представників місцевої фауни, в тому числі і занесені до Червоної Книги України та до Всесвітньої Червоної Книги (тритон карпатський, плямиста саламандра, чорний лелека, бурий ведмідь, рись, карпатський полоз, дикий лісовий кіт, ласка тощо).

Село має власну сільську раду, її адреса – 82611, с. Ямельниця, вул. Нижній Кінець, 50, тел. 03251 37-5-37.

ІV. Скелі в Ямельниці

Основою даної статті послужили власні дослідження автора (Володимир Ключак), вихідця з с. Ямельниця та стаття львівського краєзнавця, керівника туристично-дослідницького клубу «Варяги» Олександра Нужного «Jamielnica i skały jamielnickie» в одному зі спеціалізованих польських видань.

Загальні відомості про географічне становище села Ямельниця

Село Ямельниця є одним з небагатьох, які природа щедро обдарувала неповторними скалами, які і так чудову карпатську природу збагачують загадковістю та таємничістю свого незрозумілого походження, невідомого призначення в глибині віків та здогадками, які довести так само важко, як і спростувати.

Головною версією появи такої великої кількості скель є гіпотеза про існування колись на цій території великої водойми, океану, а скелі були начебто на дні цього океану. В результаті величезного землетрусу в доісторичні часи вода відступила, а скелі залишилася. Інші воліють говорити про просування велетенського льодовика, який не лише сприяв у формуванні гірської системи, але і залишив по собі власне це каміння. Оскільки скелі є пісковиками, то дехто хотів би пояснювати утворення цих скал власне з піску під дією атмосферного тиску, інших природніх факторів. Версії про метеоритне чи інше походження скал ніколи не розглядалися.

До речі, в селі скелі називають словами «скелі», «скали», а найчастіше – «каміння», інколи – по власних назвах як то «Пищок», «Шиятий», «Кикошів», «Юшкова Яма» чи «Стіна».

Подібні до ямельницьких скель є в с. Урич на Сколівщині, можливе місце легендарної фортеці Тустань (про це багато розповідається в книжці дослідника Михайла Рожка), а також неподалік від сіл Бубнище та Розгірче на межі між Львівщиною та Станіславівщиною, де в камені видовбані печери, сходи, споруди і пояснюють це з існуванням там в давнину скельного монастиря.

Скелі в с. Ямельниця ніхто ніколи серйозно не досліджував, багато з того, що могло б пролити світло на їхнє походження та призначення в старовину, втрачено назавжди. Так, в «Пищику» могло колись бути язичницьке капище, ще в 30-ті роки ХХ ст. там були витесані з каменю стіл та лавки, які до цього часу не збереглися. Багато скал розмальовані піктограмами (малюнками), солярними знаками (такими, як і на головному камені в с. Урич), оброблені механічно в давніші часи, але коли точно, ніхто не знає. Під впливом сильних злив, перепадів тиску чи температури, вітру та поєднання цих елементів окремі фрагменти скал руйнуються, видозмінюються, окремі печери завалюються назавжди, інші ж скали просто заростають кущами, лісом і за якийсь час можна буде лише здогадуватися, що в нетрях під покривом буйної рослинності є та чи інша невеличка скеля.

В Ямельниці скали є в кожному кінці, вони різняться формою, висотою, грандіозністю та привабливістю. В одних із них є печери, в інших – ущелини, одні цілком голі, а інші зусібіч покриті ягідником, кущами та деревами. Проте про це дещо пізніше, а зараз кілька слів про саме географічне розташування самого населеного пункту та його особливості.

Отже, в невеличкій долині річки Ямельничка, яка несе свої води до Стрия, а той відповідно впадає в Дністер і в Чорне море, знаходиться село, оточене зусібіч пагорбами поза 700 – 800 м над рівнем моря (Ковбура, Стовба, Пессі, Тиса та інші). Село поділяється на 5 історичних частин, з яких найстарішою є Матьхова, назви інших – Бичкова, Підділ, Ровінь, Нижній Кінець.

Короткий опис ямельницьких скель

1. Скелі на Ровені. Ровінь є центральною частиною села Ямельниці, де розміщені сільська рада, школа, пошта, медичний пункт, клуб, церква та всі три торгівельні заклади. Недалеко від сільської ради знаходиться єдиний більший на Ровені камінь – Ксьондзів Камінь. Висота його порівняно невелика – орієнтовно 6 – 7 м, знаходиться він зразу за мостом навпроти колишньої резиденції священика, де тепер розміщені пошта та медпункт. Проте навряд чи це має якийсь стосунок до назви каменя, адже резиденція була збудована лише в ХХ столітті, а назва каменя існувала значно давніше. Цілком можливо, що камінь розміщувався на ґрунті, який колись належав церкві і від цього пішла ця назва. Окрім Ксьондзового Каменя на Ровені є ще невеликі скелі, які навіть не отримали окремої назви, знаходяться вони обабіч стежки з Ровені на Тису і від того дехто їх називає Каміння на Тисі, один з них, плоский камінь, має назву Теклина Верета.
2. Скелі на Тисі. Тиса є одним з найкращих оглядових майданчиків, з якого видно майже всю без винятку територію села. Особливістю Тиси є те, що з цієї частини села можна побачити навіть найстарішу частину села Матьхову, яка більше не проглядається так добре з жодного місця. В цій частині села проживає найменша кількість мешканців, головно через брак води, потрібної для приготування їжі, для худоби та для побутових потреб. На Тисі є кілька Каменів, один з них через свою легку доступність є місцем для забав місцевого люду. Більші чи менші скали можна побачити по дорозі з Тиси на село Підгородці, один з них – Чорний Камінь, який має серед місцевих жителів недобру славу.
3. Скелі в Бичковій. В цій частині села, назву якої виводять від того, що колись там різали биків (хоча жодних фактів правдивості цієї версії немає), скель є чи не найбільше і саме тут знаходяться найбільш недоступні з них. Вже від церкви та цвинтаря, які знаходяться на межі між Ровінню та Бичковою, можна побачити величні бичківські скали в лісі Сигла, які теж інколи називають Камені Сигли, хоча кожен з них має свою назву. Висотою своєю вони перевершують навіть старі смереки, їхні схили покриті ягідником (так звані афини, які в селі називають «сині ягоди», або ж «чорні ягоди») та кущами. Найвищі камені, які проглядаються з села – це Шиятий, Острий, Високий (чи Великий) та Циганський. Зразу ж варто зауважити, що скель із назвою «Шиятий» в Ямельниці є кілька – не лише в Бичкові, але і в Нижньому Кінці та Підділом каміння, які мають вигляд велетня із кам’яною головою (розміщеній на «шиї»), носять цю назву. Видряпуючись на ці скелі, варто пам’ятати, що інколи спуск із них становить значно більшу проблему, ніж здобуття «голови». Бичківські скелі знаходяться порівняно недалеко від потічка, обрамлені вони густою рослинністю і прикметним запахом біля цих скель є запах сирості, чого практично немає біля інших скель села. Проте найбільшими, найзагадковішими та найдужче віддаленими від села є камені, об’єднані в цілий скельний комплекс під назвою «Юшкова Яма». Адміністративно ці камені знаходяться на території села Підгородці, проте абсолютна більшість туристів добираються до цього без перебільшення чуда природи саме через Бичкову (проходять через всю Бичкову аж на Плай і потім ще потрібно йти біля 20 – 30 хвилин). До речі, багато місцевих людей з інших кінців села не може показати дорогу тільки до цих скель (на інші знають добре), найкраще дорогу туди знають лише жителі Бичкової. Описувати Юшкову Яму не має сенсу, там потрібно побувати.
4. Скелі Підділом. Кінець села в напрямку до Орова має назву Підділ, назва походить від того, що гора, яка розділяє Ямельницю та Орів, називається Ділом. В даному кінці кількість мікро топонімів є чи не найбільшою. Підділ та Матьхову розділяє невеликий пагорб, який у Матьхові називають просто Горби, а Підділом Матьхівські Горби. Підділом знаходяться камені, в основному заховані в густому лісі, як от Івахів Камінь та інші. Першими підділянськими каміннями, які зустріне подорожний, є Шиятий Камінь (цікаво, що позаду нього є невеличкий камінь теж у формі «голови» (ніби запасної до тієї, яка є на «шиї» велетня) та камінь у Стіні. Останній на відміну від інших підділянських каменів є майже зовсім не покритий рослинністю (тільки біля підніжжя), досить стрімкий і без навичок альпінізму вибратися на нього майже неможливо. Неподалік від каменя у Стіні по дорозі на Івахів є невеличка мальовнича кам`яна печера, яку інколи важко помітити через зарості кущів. Вона може бути прихистком від дощу для групи з кількох осіб, тим більше, що є в ній «вікна», створені самою природою. Йдучи вгору з Підділа на Матьхову, натрапляємо на Кикошів Камінь.
5. Скелі в Матьховій. Кикошів Камінь в минулому міг бути єдиним величезним каменем-пісковиком, розколеним протягом певного часу на кілька частин. Доказом цього є факт розколу одного з кикошівських каменів на дві частини під час однієї з великих повеней 90-х рр. ХХ ст. Висотою понад 15 метрів Кикошів Камінь умовно можна поділити на два «поверхи» – перший з них є легко доступний, на нього ведуть стежки збирачів ягід, зате на другий вилізти вже не так легко. Неподалік від цього скельного комплексу знаходяться менші брили каміння. Від Матьхової в напрямках Орова, Стинави та Вишнього Синевіцька (так в селі називають селище Верхнє Синєвиднє) – густий ліс, який можна б навіть назвати пралісом. З глибини віків до нас прийшли легенди про місцевість Заглухів на межі Ямельниці, Орова, В. Синевідська, де навіть в полудне страшніше, ніж в інших місцях у північ, де велетенські дерева падають самі по собі, де є змії небаченої довжини та товщини, а перед людиною може постати велетень. Проте в цьому лісі кількість скель є незначною, ці шляхи туристів не приваблюють.
6. Скелі в Нижньому Кінці. Нижній Кінець є найнижче розташованою (над рівнем моря) частиною села, через нього веде дорога, яка сполучає Ямельницю зі світом, вона в селі найкращої якості, оскільки покрита твердим покриттям. До села курсує автобус «Стрий – Ямельниця» і вже з його вікон можна побачити камінь, званий «Під Черенинов», який немов нависає над дорогою. Проте головною цікавинкою Нижнього Кінця є так званий «Пищок» – скельний комплекс, розміщений на півдні Нижнього Кінця. Ці скелі є найпопулярнішими серед туристів і найбільш відвідуваними, адже потрапити на них можна навіть не побувавши в Ямельниці як населеному пункті. 2 км дороги з Ямельничок (зупинка на дорозі «Верхнє Синьовиднє – Урич») – і ви вже в «Пищоку». Неподалік від нього в давнину проходила так звана «цісарська дорога» – дорога, яка сполучала Ямельницю безпосередньо з Верхнім Синевідськом, оминаючи Крушельницю та Корчин, пов’язано це було з недоцільністю будівництва мостів через примхливу річку Стрий, яка себе під час повені вміє показати не з найкращої сторони. Скелі в Пищоку місцеві дослідники пов`язують з можливістю існування на цих землях дохристиянського язичницького капища, про те, що на цих теренах в давнину жили люди, доводять результати археологічних розкопок, проведених під керівництвом вчителя історії школи в с. Підгородці (згодом керівника музею «Тустань» в Уричі) Романа Щура, проте це тема зовсім іншого дослідження.

Інші цікаві речі в селі

Відпочинок в Ямельниці не можна собі уявити як відпочинок пасивний. Гори, скелі, гриби та ягоди, цікаві місцини, альпінізм, потічки та річка Стрий, полювання та риболовля, походи та вишкіл – все потребує активності. Окрім скель, які є, без сумніву, головним, заради чого варто приїхати в Ямельницю, можна просто пройтися лісом, горами, неторканою цивілізацією природою. Білка, яка стрибає по деревах, заєць, який перебіжить дорогу, дикий кабан, якого ви сполошите з його лігва, завивання вовків чи гавкання лисиці, стадо диких козуль чи красень-олень, ведмідь, який ласує малиною чи їжачок, який п’є з потічка, бусьок (лелека), який несе в дзьобі змію, ящірка, плямиста саламандра, спів птахів – це фауна. Суниці, чорниці, малина, ожина, трускавки (полуниця) на городах гостинних ямельничан, пахучі трави на луках та полях, листяні та мішані ліси, а в них гриби «до вибору, до кольору», унікальне здорове чисте гірське повітря, джерельна вода, яка взимку тепла аж парує, а влітку зимна, аж кришить зуби – все це Ямельниця. Церква на пагорбі, в якій є як старовинні ікони, так і особлива атмосфера сільської духовності, цвинтар, сільський клуб, в якому щосуботи – щонеділі дискотека, половити форель руками чи вудкою, побачити поєдинок змії та жаби, в якій перша завжди перемагає та з`їдає другу, полежати на свіжій траві чи на пахучому сіні, сховатися від дощу в печері чи змокнути, а потім сушитися біля вогнища, багато іншого, такого, що немає ніде, окрім нашої Ямельниці.

1. V. Мікротопоніми села Ямельниця

Матьхова: Січ, Кобура, Заглухів, Жолоби, Хомин, Вершки, Тульове, Белегови, Летівські, Полонинка, Кичерка, Закузього, Кичерка, Підсигла, Стовпа, Ями, Тулове, Чертіж, Сиговки, Поляна, Чертежики, Широке, Лішова, Кикошів, Мисьове, Підстовба, Турінистий, Снозик, Буковинка, Піжьи, Погарь, Запотік, Горби, Хащик, Спалищі, Заглибока, Заланок, Ярки, Бапкова, Веркикошів, Яворики, Шкала, Полів, Вбочі, Вербапкової, Свинці, Чолижина, Жолобок, Владзів Жолобок, Косматого, Синевіцькі ліси, Підшкалов, Лаз, Ниви, Ховп, Луг, Каменисте, Зруби, Замахньинка, Згарища.

Бичкова: Плай, Вербичкова, Лан, Спалищі, Буковинка, Жолобки, Горби, Ласки, Тріщина, Трачина, Багнина, Заверьхи, Пессі, Стриженики, Підкидри, Сопливець, Росішки, Ямки, Діл, Гнатівське, Закропивка, Вергорб, Ярки, Погарь, Кичерка, Сигла, Соколи, Запотік, Під перечка, Черенини, Полінки, Лушки, Жолоб, Вервалів, Підлитвинов, Загорб, Юшкова Яма, Полінцьи, Середні, Снозик, Драбинка, Горбок, Скіс, Підгірков, Пустині, Цвинтарь (Бичківський Горб), Ляхого, Широка Млака, Бунбен, Кузня.

Тиса: Теклина Верета, Полінки, Погарці, Убічка, Підтиса, Ляхого, Затиса, Ланок, Камінь, Кичерки, Заподрина, Жолобок, Запіжа, Зруби, Друндакова, Погарі, Буковина, Іваникове.

Підділ: Горбачів, Підвишне, Підбаганце, Вишне, Баганце, Багно, Підбагно, Стовбиця, Підстовбиця, Лукачова, Слотівські, Гробова, Кузі, Буковинка, Снозини, Сідий, Кичера, Застовбиця, Івахів, Стіна, Обочі, Жолоби, Ями, Врівський Верх, Каміньи, Гони, Кавні, Діли, Бренів, Синевіцькі Верхи, Глухий, Ланки, Вівчарник, Вершок, Данилова, Погарь, Лушки, Костевичове, Старе Поле, Вискодриці, Повзало, Ярки, Літовищі, Паращакого, Перелісок, Підперелісок, Кропивка, Заданилова, Залукачова, Кичера, Дебрі, Піддебрі, Підліськів, Млака.

Нижній Кінець: Дуброва, Горб, Пессі, Парнищі, Дубівська, Підласки, Ласки, Жовта, Пищок, Віпчина, Луги, Рудищі, Жолоб, Пелецьке, Черенина, Зачеренина, Підчеренина, Задубівська, Підсвинці, Романова, Підголиці, Керт, Гнила, Коритина, Буковина, Зарви, Борисівки, Яськів парк, Федупів Город, Ксьондзів Город, Белегове, Миханьове, Голиця, Ткачого, Глищина, Берцаня, Чертіж, Чорний Камінь, Підкамінь, Синевіцькі Ліси, Шкала, Підшкала, Багна, Лаз, Ковбурка, Снозик, Друндакова, Підгірка, Замахньинка, Цісарська Дорога, Шияте, Коширище.

Ровінь: Погарь, Шиналі, Ховп, Прохідньи, Лушки, Жидівське, Млинівка, Залавка, Город, Горби, Лужок, Окраєць…

За допомогу в укладенні словника ямельницьких мікротопонімів автор дякує учням Ямельницької школи, які в 2002-2005 роках допомогли це зробити.

1. VI. Вірші про облаву в Ямельниці в лютому 1948 року

В понеділок дуже рано, ще сонце не сходит,

Як ворожа сіра маса в Ямельницю входит.

Чорна хмара сумно землю оповила,

Коли стала наставати та нещасна днина.

Довго кати не шукали, як вже стріл лунає,

А старий уже повстанець життя докінчає.

Ой упала перша жертва від вражого стрілу,

А сексоти ворогам піднесли надію.

А на третій лютий місяць дзвони не дзвонили,

Коли кати-кровопийці за Буком гонили.

Юнак як міг відстрілявся, та ворожа зграя

Стала сікти з кулеметів, життя відібрала.

Ой по горах, по долинах ворог не вгаває

І в одному з наших ярів Левка здоганяє.

Молодий повстанець Левко, хоч хорий він крився,

Розбезпечив він гранату і сам підорвався.

А кати, щоби знущатись, тіло забирают,

Тягнут конем на долину, голову зривают.

А в п’ятницю вже під вечір сонце ся ховає,

Чердака-повстанця ворог сміло окружляє.

Ой став ворог, атакує стрілами до нього,

А повстанськая граната все скінчила скоро.

Ой у ту прокляту днину ще й випадок стався,

Що Чумак-стрілець-повстанець ворогам піддався.

Чути людський стогін-плач від побиття ката,

Серця наші ся гартують, прийде час відплати.

А в неділю дуже рано всюди сніг біліє,

Ой став ворог вирушати, що лиш тільки дніє.

А там крився батько з сином, покірно клякали,

Долі вони для повстанців у Бога благали.

З ними був ще друг Береза, вгору поглядає

І ворожу сіру масу він запомічає.

Знали вони дуже добре – Чумака зловили

І тому вони з криївки всі повиходили.

Ой так тиждень вони скитались та в тяжку годину

Голови вони поклали за рідну Вкраїну.

А Граніт був молоденький, ще не прощав неньки

І загинув разом з батьком тої неділеньки.

Ой узяли їх на фіру, до села привезли,

Знимку з них зробити треба – кати приказали.

А Юнак був молодий та попався в руки,

З Каменя високо скочив, терпів тяжкі муки.

А в четвер дуже раненько орда відходила,

Смутки, слизи, болі, плачі в селі залишила.

Проклинаєм ми вас, кати, за ту кров пролльиту,

Залишили-сте нам землю, могилами зриту.

Записано в 2005 році від жителя с. Ямельниця Савчина Дмитра Михайловича

Чи ви, хлопці, спали, чи ви в карти грали,

Що ви Україну москалям продали?

Ми в карти не грали, бо ми воювали,

Сили вже не стало, мало зброї мали.

Сили вже не стало, мало зброї мали

І всякі сексоти щодень видавали.

І всякі сексоти щодень видавали,

Сталінські чекісти щодень нас стріляли.

Як вони вмирали, їм дзвони не грали,

Лиш у катакомбах родичі страдали.

Ой на горі-горі, горі високії

Впало три герої, хлопці молодії.

У неділю рано розпочався бій,

Вперто підсувався той червоний змій.

Оден мав емліх, другий автомат,

Третій кулемета, що боявся кат.

Хоч кати боялись, знову в бій ішли,

Мусіли герої життя віддати.

Впали три герої, хлопці як дуби,

Впало воріженьків коло двадцяти.

В неділю під вечір друзів з гори стягли,

В понеділок рано в Сколе відвезли.

Там наших героїв кинули в орів

І всі закричали: «Смерть вам, бандері!»

Хоч кати нас б`ють, ми ся не здаєм,

Хочемо Вкраїни, ми ї здобудем.

Хочемо Вкраїни, ми ї будем мати,

Допоможе нам Пречистая Мати.

В п’ятдесятому році пізно уночі

Впали два повстанці, хлопці визначні.

Рвалися гранати, сікли кулемети,

Мусіли повстанці Богу дух віддати.

Оден був повстанець з нашого села,

Псевдо мав Богдан, Гоцинець Іван.

Другий був повстанець вріцький Яць Пехів,

Зрадив їх сексота Василь гад Янів.

Версію зробив, хлопців вже побив,

Дорожній начальник сміло вже ходив.

Оба хлопці впали в нашому селі,

Прийде час-відплата на вас, москалі.

Записано в 2005 році від жителя с. Ямельниця Савчина Дмитра Михайловича