Той факт, що наша так звана опозиція зовсім і не опозиція, а лише їїфантом, для мене не новина. Але донедавна мені здавалось, що цей симулякр хоч трохи товаришує з головою. Хоча би на рівні “низового” у відомій лохотронній розводці. Але виявилось, що цей “низовий” ще й зарозумілий бовдур.
Це я до чого. Якось, ще напередодні так званих Харківських угод, Турчинов в інтерв’ю одному із відомих видань кинув фразу: “Если какая-либо новая оппозиция критикует БЮТ, значит, это – оппозиционные штрейкбрехеры”.
Тоді мені здалось, що мовлене це було через розпач нещодавнього виборчого програшу та ті неприємності, що посипались на БЮТ у зв’язку із цим.
Але на мітингу під ВР я почув, що приблизно теж саме віщали Томенко і сама Багіня. І це говорять лідери політичної сили, котра з такого принципового і дражливого питання як пролонгація перебування ЧФ в обмін на газ, спромоглась вкупі з іншими опозиціонерами мобілізувати того разу аж тисяч зо три люду з усієї України, а трохи пізніше – в день ратифікації Харківських угод – тисяч 10?! І це усе?
До слова, того дня в мене було ще одне щастя – я побачив деякі так звані парламентські партії – Європейську, Господи прости, християнсько-демократичну та Рехворм і порядку – в повному складі. Усіх півсотні партійців – чоловік по п’ятнадцять на кожну. Отака біда…
Але дідько з ними, із цими партійними недомірками. В мене виникає інше питання: чому така потуга як БЮТ так рідесенько присутня на нею ж ініційованих протестних акціях? Невже, як їй і передрікали багато-хто із політологів, у випадку поразки Тимошенко на виборах посипалась?
Втім, напророчити таке було не так вже й важко. Бо свого часу та ж таки Юля гендлювала обласними і міськими організаціями БЮТ і “Батьківщини”, як вотчинами.
Наприклад, Харківські БЮТ і “Батьківщина” були “даровані” Фельдману ще у 2006 році в обмін на організацію та фінансування ним виборчої кампанії в регіоні.
В результаті всі ключові посади до найнижчого рівня в цих оргструктурах опосіли ставленики фельдманівського концерну АВЕК. Ну, а сьогодні, після того як Фельдман регенерувався в тушку, зрозуміло, що контрольовані його командою бютівські структури на Харківщині для Тимошенко втрачені.
А скільки таких “вотчин” було розпродано знає лише Вона.
При таких розкладах – подвійне глупство звинувачувати нові опозиційні сили в штрейкбрехерстві через критику БЮТу. Як не крути, але це потенційні союзники. А малоорганізовані опозиційні новоутворення при правильному підході до справи і взагалі б могли стати кадровим поповненням, котре БЮТу, як я розумію, надзвичайно сьогодні потрібно.
Але, схоже, апріорі критичне ставлення щодо керівництва БЮТ, поповнення і некеровані опозиційні союзники лідерам апазіції не потрібні. Їм потрібні видимість протестів, штучно утворені дочірні структури на кшталт НКЗУ, союзники керовані із певних фінансово-олігархічних центрів. Із останніми простіше домовитись, ніж із лідерами некерованої позапарламентської опозиції.
(В цьому місці я прошу свободівців із штанів на радощах не виплигувати – мова не про вас. Про вас буде іншим разом).
До речі, про НКЗУ та роль, котру відводять цьому утворенню бютівські політтехнологічні мудрагелі. Якось мені пощастило в ящику поспостерігати за дискусією одного із батьків-засновників КоЗУ з Германшою.
(Свідомо не називаю прізвища цього козиста, бо людина попри все поки мені ще симпатична. Мо, одумається? Хоча в дискусії із Ганнусею він явно програвав. Та це й не дивно, бо як сказав ще один мій знайомий: “Аби на рівних сперечатися із Гебельсівною треба бути вдвічі більшим стервом і падлюкою та ще й спожити рази в три більше ніж вона лайна і отрути”).
Так от, лейтмотивом цієї дискусії були варіанти можливого співіснування опозиції та влади. Германша повсякчасно лягаючи Багіню, тим не менш, наполегливо закликала опозицію до конструктивної співпраці.
ЇЇ ж опонент, задекларувавши, що КоЗУ не має ніякого відношення до БЮТ, бо його, мовляв, очолює небютівець Павличко, весь час чомусь виправдовував Тимошенко.
Що стосується конструктивної співпраці, то він від неї не відхрещувався, правда, наголошуючи, що то прерогатива парламентської опозиції і з питань, котрі не є за межею (цікаво, де та межа і хто її визначає?) “зради національних інтересів”.
А от вулична опозиція (тобто КоЗУ) буде підтримувати парламентську акціями протесту.
Тобто, треба розуміти так, що відтепер апазіціонери-парламентарі більше не будуть кидатись яйцями, димовими шашками і отримувати відповідно по ребрам та голові від опонентів. Це гірка доля КоЗУ.
А депутати, поки через це оргутворення випускатиметься пар гніву народного, будуть тим часом конструктивно опозиціонувати із владною коаліцією на предмет обопільної вигоди із будь-яких питань, які цікавитимуть бізнес-кола, що стоять як за коаліцією, так і за опозицією.
Або ж домовлятимуться з приводу нових виборчих правил гри, які б, з одного боку, залишили панівну владно-опозиційну верству в повному шоколаді, а з іншого, максимально можливо обмежуючи виборче право народонаселення.
Між іншим, щось допоки не чутно протестів опозиції з приводу проекту нового закону про місцеві вибори, котрий передбачає введення грошового цензу для кандидатів в депутати. Що саме по собі є антиконституційним.
Як, до речі, не чути коментарів від апазіції на предмет чи насправді поміж ПР та БЮТ ведуться переговори про підвищення прохідного бар’єру на виборах до ВР аж до 7-10%.
І ще мені цікаво, а чи розуміє панівна верства, що такого роду зміни виборчого законодавства позбавляють значну частину електорату його виборчих прав, штовхаючи тим самим до нелегітимних методів боротьби із владою?
Одночасно при цьому, практично хором, і влада, і опозиція застерігають проти отих самих антиконституційних методів.
Воно зрозуміло, що неодноразово зґвалтована цією владно-опозиційною бандою Конституція та інші закони для неї не авторитет.
Тим не менш, хочу нагадати, якщо будь-хто, в тому числі і нинішні владоможці, поставлять під загрозу суверенітет, територіальну цілісність та національну безпеку України, то Їх захист (згідно статті 65 Конституції України та статті 9 закону про основи нацбезпеки) є не просто правом, а святим обов’язком кожного громадянина.
І здійснювати цей святий обов’язок, як я розумію, можливо в будь-який доступний спосіб.
Але про ці способи якось іншим разом. Поки про конструктивну опозицію. Про неї вже базікають не лише бютівці (нещодавній теледіалог Королевської з Мірошніченко з цього приводу вразив навіть ведучого Кісельова, котрий запропонував прямо в студії влаштувати їм дружній бютівсько-регіональний танок), але й представники іншої парламентської опозиції.
Ті ж Костенко чи Кириленко вже не виключають такої конструктивної співпраці із коаліцією. Мабуть почули Януковича?
Краще б вони згадали оцінку конструктивної опозиції самого автора цього терміну, котру В’ячеслав Чорновіл дав незадовго до своєї загибелі. Так ні ж, куди там. Легше базікати про консолідацію опозиції. Треба так розуміти на конструктивно-опозиційному ґрунті?
І, в решті-решт, це у них вийде, бо вони, далекі від проблем народу, запроданці.
Втім поки парламентські опозиціонери дають оцінки, яка позапарламентська опозиція їм годяща, а яка ні, оті самі “штрейкбрехери” виробляють свою позицію щодо апазіції. Нещодавно мені пощастило відвідати нараду представників так званих контрсистемних опозиційних сил та організацій.
Так от, в низці інших питань, було розглянуте і ставлення контрсистемної опозиції до парламентського аналога. Консолідоване рішення було однозначне: принаймні на етапі формування і становлення контрсистемної потуги і мови не може бути про якусь там співпрацю із парламентським опозиціонерами.
Бо як можна співпрацювати із персонажами, котрі мусять з часом підпасти під політичну люстрацію.
Це лише “Свобода” може базікати про тотальну люстрацію, а потім їх лідер в протестному екстазі вилазить на одну трибуну із публікою, котру він люструвати збирається.
Мало того, мова вже ведеться не лише про люстрацію, а про кримінальну відповідальність за зраду національних інтересів України, тобто за зраду Батьківщини.
І на лаву підсудних з цього приводу мусять присісти не лише центрові Кучма з Януковичем і Ко, але й мудрагель Кравчук і Ко, і вся в білому Тимошенко і Ко, ну й, звичайно ж, Ющенко із любими друзями.
Ось там вони якраз і консолідуються, бо запроданці.
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство “Малого Кола”, для УП
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень