«Українська мова Богодана, Богообрана, Божиста»
Мойсей Фішбейн
Коли, вмостившись біля телевізора, перемикаєш канал за каналом, складається враження, що по той бік екрану зовсім інший світ, чужий і далекий. Попри те, що він манить тебе цікавими історіями з життя відомих людей, сенсаційними новинами й відкриттями, завжди залишає після себе неприємний присмак «зросійщеного» телевізійного продукту. Серед неймовірно великого потоку російських слів, часто приправленого вульгаризмами і не завжди коректним сленгом, лише два-три слова українською!.. Інколи аж біля серця запече від гіркого усвідомлення, що «наш старший брат» повільно, але цілеспрямовано заполонює увесь інформаційний простір. Мимохіть пригадалися слова відомого українського і російського літературознавця, критика, члена НСПУ, доктора мистецтвознавства Наталі Кузякіної: «… трагедія української мови полягає у тому, що в ній «світиться», як сказав Куліш, «руський» кістяк. Природна, історична близькість мов українців та білорусів до російської (тривав велетенський процес асиміляції) обернулись проти цих народів». На жаль, цей «руський» кістяк у реаліях сьогодення вже перетворився на могутнє знаряддя винищення душі українського народу – рідної мови. Як жахливий вирок звучить твердження Н. Кузякіної: «…коли всюди звучить російська мова, зберегти чистоту української майже неможливо».
Чимало українських науковців, істориків, політологів переконані: в тому, що українська мова і тепер, у часи незалежності, зазнає утисків і витіснення із засобів масової інформації, винні й самі українці, особливо провладні структури. Цієї думки дотримувалася і та ж Наталя Кузякіна: «Мільйонна маса службовців усіх рангів звикла розмовляти, мислити російською мовою. Вони можуть зробити незначні поступки потребам сучасної політики, але всією своєю масою вони радо сунуть до асиміляції. Для того, щоб змінити напрям їхнього руху, потрібно півстоліття цілеспрямованої державної політики – як це можна зробити, коли вони, власне, і мають себе за державу і є господарі становища?!». Шкода, що, голосуючи за очільників держави й народних обранців, ми раз у раз обираємо тих, для більшості з яких мовне питання має спекулятивний характер або ж не варте жодної уваги. На пальцях однієї руки можна полічити депутатів у Верховній Раді, які під час виступів на сесіях висловлюють свої думки, зауваження, пропозиції українською мовою.
Жевріє надія, що, незважаючи на песимістичні прогнози, потужний національний стрижень Франкового і Шевченкового слова, а також потуги нашої патріотично налаштованої української інтелігенції зуміють зупинити нищівний процес русифікації в незалежній Україні.
Ірина Михаць, газета «Галицька зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень