«Дороги іншої не треба, поки зорить Чумацький Шлях. Я йду від тебе і до тебе по золотих твоїх стежках. Мені не можна не любити, Тобі не можна не цвісти. Лиш доти варто в світі жити, поки живеш і квітнеш ти! Україно, Україно, після далечі доріг вірне серце твого сина я кладу Тобі до ніг…».
Ці зворушливі слова пісні у виконанні Тараса Петриненка стали своєрідним гімном, без котрого не обходиться жоден День Незалежності в нашій державі. І ця пісня разом з багатьма іншими українськими авторськими та народними піснями створювала атмосферу справжнього свята, котре проходило у Трускавці. Фактично святкування Дня Незалежності України в місті-курорті проходило в основному 23 серпня, в останній робочий день перед великим вікендом, в День державного прапора.
Першими святкувати розпочали в ландшафтному парку «Підгір’я» (готельно-курортний комплекс «Карпати»). Зранку тут у вольєри запустили екзотичних птахів та диких тварин. Якось одразу появилося багато малечі з батьками – як відпочивальників, так і наших, місцевих, трускавецьких. З одинадцятої під звуки українських пісень розкладатися розпочали народні майстри – готувалися до майстер-класів. Фактично тут, біля «Карпат», святкування проходили до пізнього вечора. Ввечері тут виступали українські гурти.
Допізна відзначали Незалежність і на центральній площі міста. Міська влада організувала святкування після 16.00 – спочатку хода від пам’ятника Бандери, символічне підняття національного державного стягу, урочиста академія, концерт. І таким чином на 24 серпня випало значно менше подій та заходів, а фактично, нічого особливого в цей надзвичайно важливий для нас, українців, день у Трускавці не відбувалося. В принципі, воно й на краще, адже вшанувати Незалежність можна не тільки під звуки концертної програми на центральній сцені, а і в інший спосіб – а який, так це визначає кожен сам для себе. Бо на колір та смак товариш не всяк.
В зв’язку з тим, що в жовтні будуть вибори, то й День незалежності кандидати різних політичних сил вирішили використати для збільшення своїх рейтингів – переважно вітаннями, від персональних у скриньку кожній «дорогій українській родині» плюс прізвище до загальних у пресі та на біг-бордах. Проте дехто так перестарався, що почав розвішувати свої агітаційні матеріали на стовпах та в інших не призначених для цього містах. І тут ми повністю підтримуємо владу Трускавця в тому, що повсюдно засмічувати наше місто політичною рекламою не потрібно. Є для цього визначені місця, тож треба там і агітувати. Порушників в мерії обіцяють карати.
День державного прапора, День незалежності – ці дні єднають українців різних політичних переконань. У Трускавці на святкову ходу 23 серпня прийшли представники різних політичних сил, але не всіх. З біля трьох сотень учасників ходи тільки біля третини прийшли добровільно, а не з обов’язку, як працівники різних відділів та управлінь мерії, установ культури та освіти. Переважали знайомі обличчя старшого покоління, котрі гордо носять у своїх серцях незламний дух націоналіста. Та після урочистого підняття прапора навпроти міської ради, після виступу міського голови, в якому той п’ять разів вжив слово «провокація», після трепетної промови депутата ТМР Євгена Юника кількість тих, хто продовжив ходу на площу Незалежності, помітно зменшилася – до якихось півсотні осіб. А на концертну програму, принаймні на її початок, залишилося і того менше. І це теж показник, наскільки нам дорога незалежність. Бо хтось не прийшов з поважних причин, оскільки дефіляда відбувалася в робочий час, а хтось просто не хоче світитися. Бо боїться можливих репресій. А були й такі, які просто не хочуть бачити теперішнього мера міста, тому й змушені уникати таких заходів. Що ж, це теж факт, якого не можна ігнорувати.
Бо несолодко нам живеться, а гіркоти ще додають доморощені манкурти, як це маємо у випадку з пам’ятником Франку у Трускавці. Його чиясь безжальна рука скинула з постаменту рівно тиждень перед річницею від дня народження Великого Каменяра. Скинула, бо заважав «розбудовувати» наш курорт, наш Трускавець. Хіба не гірко від цього?
А завершити наші роздуми хочемо так, як і розпочали – словами пісні. Пісні на слова Івана Франка, написані в 1880, тобто 132 роки тому. Але актуальність ці слова не втратили по сьогодні, особливо у Трускавці, де в 2009-2010 добре попрацювали російські політтехнологи.
«Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!»
Володимир Ключак
ТОП коментованих за тиждень