Сьогодні Міністерство освіти України, звітуючи про досягнення, з-поміж найбільш значущих говорить про те, що Україна посідає 56 місце у світовому рейтингу серед 139-ти країн світу (для порівняння Польща – 62 місце, Росія 78 місце). Але кожного разу, оцінюючи, де ми зараз є, нам треба оцінювати, де ми були і куди прагнемо.
Про освіту і не тільки ведемо діалог із кандидатом у народні депутати України Віктором Концом.
– Вікторе Ярославовичу, маючи сина школяра, що можете сказати про освітню політику в Україні?
– Ефективність освітньої політики треба оцінювати через різні точки споглядання: думка держави, думка самих учасників навчального процесу – педагогів та учнів, думка громади. Баланс цих думок і може свідчити про ефективність освітньої галузі. В Україні, попри декларацію державно-громадського типу управління, громада, на жаль, має мінімальний вплив і на якість навчального процесу, і на фінансування освіти. Так само як і школа не може впливати на вибір навчальних програм чи підручників, дослухаючись до думки громади. Утворюється парадокс: школа покликана виконувати замовлення держави, яка встановлює державні стандарти, та не завжди може виконати очікування громади.
– Однак сьогодні всі говорять про пріоритетний розвиток освіти…
– Сьогодні тему пріоритетності освіти просто «заговорили». Красиві міністерські звіти на можуть приховати проблем, що, на жаль, існують. Візьмемо, для прикладу, гасло «рівний доступ до якісної освіти». Усім абсолютно зрозуміло, що це порожня декларація, бо сьогодні дитина з гірського села і учень мегаполісу не мають рівних стартових можливостей і рівного доступу до якісної освіти. Певною мірою це вирішує програма «Шкільний автобус», відповідно до якої здійснюються довезення учнів до шкільних округів. Але варто собі поставити запитання: «Шкільний автобус» – це досягнення чи диверсія? Скільки автобусів потрібно, щоб підвозити всіх дітей до шкіл, які все ще продовжують закривати? Скільки автобусів треба закупити, щоб знищити село? Ми добре розуміємо, село живе доти, поки в ньому є школа.
– Але, мабуть, для дитини краще, коли вона їде навчатися до опорної школи — навчального закладу, що забезпечений кваліфікованими працівниками, має сучасну матеріально-технічну базу, аніж вчитиме в неопалювальній школі всі предмети з одним педагогом.
– Істина завжди десь посередині. Однак закривати школи — це означає позбавити село майбутнього, залишити без перспектив. Треба, навпаки, думати про те, як створити умови для якісної освіти в селі, бо географічний чи соціальний фактори у 21 столітті взагалі не мають впливати на якість освітніх послуг. Тому треба формувати місцеві освітні програми, створювати у селах школи-комплекси, наприклад, школа-садок, у позаурочний час організовувати роботу гуртків, тобто виходити на повний спектр освітніх послуг. Для цього необхідна не лише воля громади, а й відповідне формування місцевих бюджетів, які акумулюватимуть кошти на місцях. Усі ці зміни я ініціюватиму у Верховній Раді.
– Комп’ютеризація освіти — той крок, що покращить її якість?
– Сьогодні вже не треба так ставити питання: комп’ютеризація — не розкіш, просто необхідність. А за умови якісного програмного забезпечення, швидкісного Інтернету шкільні комп’ютерні класи мають перетворити школу на інформаційно-просвітницький центр для усієї громади. І взагалі, коли громада знатиме, як ефективно використати комп’ютерний клас, спортивний майданчик, актову залу, тоді вона буде зацікавлена у збереженні й розвитку школи.
– Актуальною є тема здоров’я, збережних технологій в освітньому процесі.
– Здоров’я школярів починається насамперед з належного харчування. Можна ініціювати безліч програм із поліпшення навчально-виховного процесу, але доки на державному рівні не будуть затверджені єдині стандарти харчування, доти ми виховуватимемо хвору націю. Сьогодні маємо парадокс: вартість харчування для однієї дитини в одному місті складає 10 грн., в іншому – сім гривень, в третьому 2 гривні. Навіть у таких простих речах не створено рівних умов для учнів. Сьогодні освіту фінансують у розмірі 75% від потреб і то лише на захищені статті, тому й маємо такий стан речей. Здоров’я учнів – це і якісно організоване дозвілля, а в умовах, коли позашкільні заклади фінансуються з місцевих бюджетів і за залишковим принципом, важко створити й утримувати ту мережу позашкільних закладів, що є необхідною. Законодавець це питання має врегулювати.
– Окремі політичні сили виступають за відміну Зовнішнього незалежного оцінювання. Прокоментуйте це, будь ласка.
– Зовнішнє незалежне оцінювання – це передовсім яскрава мотивація до навчання кожного учня. Отримавши за результатами ЗНО високі бали, учень зможе вступити до будь-якого вишу. Окрім цього, ЗНО – це форма боротьби з корупцією, а намагання будь-кого відмінити ЗНО – спроба повернути старі корупційні схеми потрапляння абітурієнтів до вишів. Я багато спілкуюся з людьми, батьки учнів старших класів, особливо ті, котрі не мають змоги навчати дітей за контрактом, вбачають у ЗНО шанс для своїх дітей здобути безоплатну освіту в тих вищих навчальних закладах, що раніше були для них недосяжними.
– Ми багато з Вами говорили про реалії та перспективи освітньої галузі. А «школа, — як казав Іван Франко, — вчителем стоїть».
– Я схиляю голову перед подвижницькою працею вчителя, розумію, що лише справді покликані люди в наших умовах працюють педагогами. Знаю про багато соціальних проблем учителя. До кінця року у зв’язку з державним недофінансуванням працівникам освіти Львівщини не вистачає близько 170 млн. грн. тільки на заробітну плату, не виконуються гарантії держави в оплаті праці та наданні пільг на комунальні послуги педагогам сільської місцевості — все це впливає на низький життєвий рівень освітян та стан їхньої соціальної захищеності. Віддавши своє життя дітям, учитель, виходячи на пенсію, не отримує пенсійне забезпечення на рівні 80-90% від заробітної плати, як декларує держава. Я гарантую, що ініціюватиму у Верховній Раді ті зміни та законопроекти, які піднімуть престиж учительської праці і забезпечать педагогам достойне життя.
– З нагоди Дня вчителя, що хочете побажати педагогам?
– Не буду говорити патетично. Хочу просто і щиро подякувати за ту працю, котру вклали в мене вчителі Бориславської середньої школи № 1, вкладають у мого сина Сашка вчителі Дрогобицької школи № 10, за частину свого серця, яке віддали іншим дітям всі вчителі нашого краю. Ваша праця – націєтворча, Ваші науки дадуть рясні плоди, Ваша жертовність, оцінена людьми і Богом, хай буде належно пошанована і державою. Здоров’я і наснаги, добробуту і гармонії Вам і Вашим родинам, дорогі вчителі!
Розмовляла Наталка Данилишин, газета «Нафтовик Борислава»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень