«Вокзали неправду казали» – співає лідер групи «Мері» Віктор Винник в одній зі своїх пісень. Цікаво, про що вони не розповіли і про що мають розповісти? Справді, вокзали є воротами міста і від того як вони гостинно приймають гостей загалом формується враження про населений пункт. Наступний образ змальований з дрогобицького вокзалу. То ж що нам не розповів цей транспортний заклад?
Як неохота в зимову пору їхати на роботу. На вулиці мінус 10, снігу по коліна, сіре небо – одна депресія. Ще й маршрутки на Дрогобич перестали їздити, тож доведеться йти на електричку. Допоки дістався залізничної станції – змерз, як цуцик. Благо, «ретро» на колесах поки що курсує. Дивно, але у вагоні навіть опалення увімкнуте. Сів на дерев’яну, як у післявоєнних фільмах, лавку і заглибився у ностальгічні спогади тих часів, як до Трускавця зі Львова курсували нові електрички луганського виробництва зі зручними сидіннями та чистим салоном. Потім вони якось раптово зникли. Далі ми у пресі чули «вечірню казочку» від Львівської залізниці, що нібито вони чомусь одразу стали нерентабельні і т.д. Та 15 хвилин пролетіли, як одна секунда, навіть не встиг відігрітися. Але що горювати: попереду Дрогобич, велике місто, вузловий центр – відігріюся на вокзалі.
Електропотяг зупинився і ось тут розпочинаються цікаві події, які для бувалих пасажирів є як прогноз погоди. З допомогою цього прогнозу знаєш куди йти і як рухатись, щоб зекономити у відстані та часі. Отож перша порада під час приїзду у Дрогобич – не поспішати на перон. Варто зробити невелику паузу і діждатись «спринтерів»!(?) «Спринтери» – ланцюжок з пенсіонерів, які біжать займати пільгову чергу на маршрутку. Що цікаво, обігнати цей ланцюжок вдається мало кому. У цій ситуації пенсіонери (дай Боже їм довгих років життя) демонструють справді спринтерську швидкість. Звідтіля і назва цього дрогобицького явища. Воно притаманне виключно Дрогобичу через одну непродуману особливість: кількість виходів з перону вже давно не справляється з пасажиропотоком у час пік. До того ж працівники вокзалу люблять два протилежні потоки пасажирів пропускати через один вузький прохід (закриваючи додаткові), який в народі також отримав свою назву «задній» (хоча по суті він центральний). Так от, відстежуючи потік «спринтерів» можна зі 100-відсотковою впевненістю визначити, чи відкриті додаткові хвірточки, чи все ж доведеться потрапляти у місто через «задній прохід». Сьогодні, на жаль, місто нас вітає саме таким чином.
Підходимо з іншими пасажирами до входу у приміщення вокзалу і розуміємо, що потрапити туди не так просто. З чорного отвору дверей виливається безперервний потік пасажирів, які спішать на електричку. Дивно, як тут ще нікого не затоптали чи задавили. Наразі рятує ситуацію здоровий глузд та толерантність пасажирів. Раптом з’явилося вікно у цьому пасажирському трафіку і юрмою, яка просто нас поглинула, «заносимося» у приміщення вокзалу. І що перше впадає в око – це персонажі з кінострічок Леоніда Гайдая: такі собі служителі народної дружини «а ля Моргунов» зі стрічки «Операція И». Декілька таких персонажів у засмальцьованих робах, проте з гордою пов’язкою на руці, перевіряють наявність квитків у пасажирів, які спішать на потяг. Ніяких бейджиків чи інших документальних та формових ознак, які б підтверджували їх повноваження. А лише фізична сила і пов’язка, як у далекі радянські часи.
Та це дрібниці. Добре, що попали усередину. Трошки постоїмо і відігріємось. О, під вікном батарея, відповідно треба паркуватися от там. Та знову ж, вокзали не завжди відкривають про себе всю правду. Виявляється, у Дрогобичі під час морозів зали вокзалу не опалюються. Мабуть, також нерентабельно. Від холоду та вологості у приміщенні покликала природа, тож довелось спішити в туалет. Пригадую, той був на вулиці. Закрито, забито, забарикадовано. Повертаюся в приміщення вокзалу і пробую там знайти вбиральню. Виявляється, не так просто: жодного вказівника чи інформера про це. Аж на дверях вбиральні висить вивіска, проте її також не кожному дано прочитати, оскільки коридорчик є майже темний. Коли зайшов до вбиральні – зрозумів, чому відсутня інформація. Очевидно, працівникам вокзалу просто соромно від його стану і вони не хочуть, щоб туди потрапляли пасажири. Багато писати про дрогобицькі залізничні туалети не буду, скажу лише одне: якщо туди все ж потрапите – ви попали, ви втрапили, ви вступили… Не знаю, які ще синоніми тут будуть доречні.
Враховуючи обставини, довелося побавитись в космонавти, і проявляючи неабияку силу витримки, поспішити на маршрутку до центру. Як виявилось, гостинність міста Дрогобича на цьому не скінчилась. Перед виходом на привокзальний майдан байдикує сила-силенна мікроавтобусів, які як погані школярі, не можуть між собою навести порядок. Ті, що прибувають, клаксоном, а то й добірним слівцем вимагають вступити їм місце. Деякі хитріші водії вислизають з черги і намагаються перегрупуватися вперед, об’їжджають справа, не зважають на те, що там натовп людей очікує посадки. Дістатися на горіхи може і пасажирам. Не встиг добігти до якоїсь маршрутки, як в спину щось засигналило і тебе вже лає водій «куди преш». В результаті місто вітає тебе базарним ґвалтом, у якому зливаються у єдину симфонію звуки клаксонів, двигунів і ненормативної лексики. Та це ще не завершення вітальної частини. Добігши до маршрутки, варто перепитати, куди вона їде, адже номери маршрутів у більшості випадків лише спереду машин. Якщо якась табличка висить збоку, вона просто може не відповідати дійсності. Мені якраз попалося таке диво: спереду табличка «Маршрут №2», збоку табличка «Дрогобич-Трускавець», ззаду – «Маршрут №10». Як воно їздить – для мене досі загадка. Очевидно, коли рухається вперед, то по другому маршруту. Коли раптом дає задній хід – по десятому маршруту. Ну а коли водія тягне наліво (тобто, вбік), він одразу подається на Трускавець.
З даного образу можна зробити наступний висновок. Якщо доля вас закине у Дрогобич, вам варто при собі мати три речі: зігрівальний напій, нічний горщик та словник ненормативної лексики. Лише при їх наявності ви зможете комфортно себе почувати з перших кроків у цьому місті, та дізнатись про інші позитивні його сторони. Отож, ласкаво просимо у Дрогобич…
Майкл Річчі
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень