В санаторії «Кристал» відпочивала Галина Руденко. Це представниця американської діаспори, точніше сказати, американка українського походження. Вона – вільний журналіст і дописує в ряд україномовних американських газет. Вона також – відомий громадський діяч. Спілкувалася і брала інтерв’ю в таких відомих осіб, як Віктор Ющенко, Олег Тягнибок, Арсеній Яценюк та ін. Але зараз їй довелося змінити свою роль на протилежну і дати інтерв’ю самій.
– Насамперед, пані Галино, ви все-таки українка чи американка?
– Так склалося, що я практично мешкаю в двох країнах з різних боків океану: частково в Нью-Йорку (США), частково в Києві (Україна). Мені подобається Америка, вона забезпечила мене матеріально, тож деякі кошти я можу використовувати на втілення якихось корисних проектів в Україні. Та матеріальний бік справи – це одне, але коли навіть моє тіло знаходиться в Нью-Йорку, то душа завжди в Україні.
– Але на відміну від Вас багато українців матеріальному боку життя змушені надавати великого значення і мріють хоч на невеликий час поїхати в цю ж Америку чи іншу розвинуту країну, щоб хоч трохи заробити…
– Я мрію, щоб Україна стала багатою державою, і люди не були змушені їздити на заробітки, принижуючи свою національну гідність. Так, робота за кордоном значно краще оплачується але принижує людину. Часто на заробітки їздять навіть професори чи академіки, але без певного статусу, без знання мови вони там – ніхто. Але українці – народ кмітливий та працьовитий, вони швидко вивчають мову і призвичаюються до нових умов. І більшість з них повертається на Україну з усіма своїми здобутками.
– Чим Ви переважно займаєтеся в США?
– Багато часу проводжу в бібліотеці, здійснюю переклади, вивчаю демократію, конституції, системи правління, аналізую події і пишу статті в різні україномовні газети в Америці. Там – справжня демократія, при владі міняються демократи й республіканці, але й одні, і другі є патріотами, дбають про процвітання своєї країни. В нас, на жаль, все навпаки, влада часто намагається щось продати, урвати, збагатитися, а інтереси держави – на останньому плані. Тому недаремно такі характерні корупція, розкрадання, рейдерські атаки. Немає стратегії розвитку, народ не бачить перспективи. Критиканство без реальних пропозицій, реальних кроків також ні до чого доброго не приводить.
– А які реальні пропозиції, реальні кроки Ви можете запропонувати?
– Вихід є! Серед народу є багато мудрих талановитих людей, таких, як автор проекту нової системи виборів ПРЕС (прогресивно-рейтингова система).
– Що це за система, в чому її переваги?
– Це виборча система, яка передбачає вибори в органи влади гідних представників народу. А в разі їхньої непридатності їх можна легко відкликати, щоб це місце зайняли більш гідні обранці. Це би здійснювалось автоматично і дуже просто. Проект демократичний, не суперечить нашій Конституції, її’ 5 стаття говорить, що влада належить народу. А отже народ має повне право відстоювати своє право на владу. За цією системою вибори би проходили за відкритими списками прохідних партій, бюлетені на виборчих дільницях мали б два талони: відкріпний, який є зараз, і відкликний, на зворотній стороні якого стоїть такий самий шифр, як і на бюлетені. Цей другий талон виборець забирав би додому. Виборець голосує за певного кандидата з партійного списку, тим самим додаючи голос самій партії. Але минає певний період, протягом якого можна придивитися, як працює депутат, чи відвідує засідання сесії, які законопроекти пропонує і які підтримує. І коли виборець незадоволений роботою свого обранця, він би висилав відкликаний талон в ЦВК, там такі талони би автоматично опрацьовувались згідно шифру без втручання людей, і коли кількість відкликів якогось депутата досягала би певного рівня, то цей депутат автоматично складав би свої повноваження, а його місце займала б наступна людина згідно списку. І ця людина вже працювала б добросовісно, бо мала б приклад, що і її можна легко відкликати. Це було б наче сито, яке дозволяло б залишити в парламенті професіоналів і патріотів, а різні «тушки» і особи, які лише лобіюють свій бізнес, би відсіювались. Автор цього проекту киянин, кандидат технічних наук Ігор Гурчик.
– Таку систему повинні би прийняти депутати, але чи захочуть вони самі підкладати під себе «бочку з порохом»?
– Слушне запитання. Представники різних громадських організацій вже розмовляли на цю тему з багатьма депутатами. Ці депутати визнають, що проект демократичний, знають, що він пройшов Венеціанську комісію. Але достатнього лобі в парламенті проект не має. Може справді зарано його приймати, поки про нього не знає ще багато людей. Коли провести просвітницьку роботу, і люди знатимуть про цей проект, то вони самі вимагатимуть, щоб парламент змінив виборче законодавство, запровадивши систему ПРЕС.
– Тепер, з Вашого дозволу, пані Галино, залишимо політику. Як Вам подобається Трускавець?
– О, Трускавець, це не просто місто здоров’я, це місто, яке налаштоване на те, щоб люди оздоровились і відпочили. Відповідно, трускавчани – дуже привітні і ввічливі. Мені вже не вперше доводиться бувати в Трускавці, і завжди їду звідси, сповнена здоров’ям і натхненням, які потім проявляються в нових статтях, нових ідеях. Хороше, красиве місто, люблю тут гуляти, спостерігати, з якою любов’ю оздоблені тут і домівки, і навіть огорожі. А музеї, а скульптури! Та навіть просто зайти на сувенірний ринок, і є на що подивитися. Трускавчани можуть пишатися своїм містом, своїми досягненнями.
– Ви зупинилися в санаторії «Кристал». Чому? Чим він Вас привабив?
– Я не люблю зайвої розкоші, тому не відпочиваю в якихось дорогих розкішних санаторіях. А «Кристал» мені подобається. Тут є нормальне співвідношення ціни та якості, тут мені добре, тут привітний і доброзичливий персонал.
– Недавно ми святкували День журналіста. Що можете побажати своїм колегам-журналістам?
– За освітою я філолог – закінчила філологічний факультет в Ужгородському університеті (російська філологія) та англійську мову в Києві. Народилася я на Донбасі, там закінчила школу, відповідно українською мовою майже не володіла, але коли в університеті написала на «двійку» диктант з української мови, мені стало дуже соромно, і я постановила вивчити українську мову. І так взялася, що зараз не лише вільно читаю і пишу українською, а нею думаю і навіть пишу вірші українською.
– Відірвусь від теми. Вам, звичайній студентці, стало соромно, що не знаєте української мови, а от не лише народним депутатам, але й членам українського уряду не соромно.
– Так! А потім мені було соромно, коли в літаках української авіакомпанії оголошення для пасажирів звучали англійською і … російською мовами, коли пасажирам пропонувались лише англомовні і російськомовні газети. Я неодноразово зверталася до працівників авіакомпанії, і вже можна почути оголошення українською мовою. А в літак приносила україномовні американські газети, в яких публікуюся. Як бачите, журналістики я не закінчила, але почала писати про те, що мене боліло. Пишу тоді, коли не можу мовчати. Але мене друкують. І я зрозуміла, що роль журналістики дуже велика. ЇЇ називають четвертою владою, а я б назвала першою. Зокрема журналісти підносять державних лідерів, журналісти їх і скидають, тобто від них залежить доля держави. Я хочу побажати їм державницької позиції, писати мудро і виважено, бути чесними з іншими і чесними перед собою, не лише критикувати, але й підказувати! А особисто зичу їм здоров’я і щастя.
Розмову вів Орест Лещишин, газета «Трускавецькурорт»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень