«Трускавецький вісник» неодноразово інформував про те, що в нашому місті-курорті лікуються постраждалі учасники революційних подій на київському Майдані. Міська лікарня гостинно прихистила учасників бойових дій з різних куточків України, приймають гостей і санаторно-оздоровчі заклади. Мешканці міста, зокрема представники Ради ветеранів війни та праці, намагаються допомогти постраждалим продуктами, гостинцями, добрим словом.
Коли закінчиться війна – невідомо. Що буде далі – невідомо. Внутрішні неспокій та напруга негативно впливають на людей, з облич зникли посмішки, світ неначе перевернувся догори ногами. І до тих, хто пережив страшні дні 18-21 лютого у самій гущі подій київського Майдану, тепер часто звертаються, наче до оракулів, до тих, хто знає більше від всіх інших простих смертних, із запитанням «що буде?».
З таким запитанням звертаємося до пана Сергія Топчія, який прибув на лікування у санаторій «Карпати» в останній день лютого. Наша розмова відбувалася 4 березня, коли російські окупанти, звані ще «зеленими чоловічками», вже ввійшли на кримську землю України. Поранений Сергій Олександрович нікуди з санаторію не виходить, бо має важке поранення ноги, тому слідкує за тим, що твориться в державі, виключно по телевізору.
– Не знаю… Не хочу вірити своїм очам, не можу дивитися на все, що відбувається зараз. Тоді, на Майдані, здавалося – все, тут вирішується доля всіх нас і доля України. І яка була радість від того, що Янукович втік, що Юля вийшла на волю, що Майдан переміг. Хто міг передбачити, що на цьому все не завершиться і що нас чекають такі випробування? – риторично запитує пан Сергій.
Сергій Топчій у «Карпатах» вперше. І в Трускавці вперше. Правду кажучи, на Західній Україні йому досі ніколи не доводилося побувати – не було потреби. Уродженець Черкаської області, а зараз киянин, був важко поранений у ногу світлошумовою гранатою під час однієї з атак «Беркуту» на протестувальників. Тож даємо слово майданівцю.
– Я з перших днів на Майдані, відколи тільки почалася революція. Я є прихильником Юлії Тимошенко, віддавна підтримую і її, і партію «Батьківщина». Збиралися ми біля палаток народних депутатів Томенка та Одарченка. Там зустрів багато однодумців, які думали так, як і я – ну не може злодій та бандит керувати нашою країною! Скільки ж боятися, скільки чекати нам кращої долі? Треба щось робить. От і рішили стоять до перемоги. Кажемо – щоб тільки Тимошенко швидше випустили на волю, а вона знає, як народ згуртувать і що далі робить. І ще одне – не міг я спокійно спостерігать за цим всім. Гадаю – мені ж потім буде стидно перед усіма і перед собою в тому числі, якщо злякаюся, якщо не буду ходить на акції протесту, а буду ховаться.
Перші дні стояв я там тільки вночі. Я ж у Києві живу. Під ранок їхав додому, щоб помитися, привести себе в порядок. Потім знову на Майдан. Майстрували ми трибуну, щоб лідери опозиції могли на ній виступать, слухали ми їх і підтримували у всьому.
Спочатку я був у четвертій сотні, а потім у львівській. Що мені подобається, так це що там один за всіх, а всі за одного. Не залишають товариша у біді, тобто. Одного з наших тітушки захопили у якійсь підворотні, то я побіг і кличу хлопців: «Рятувать треба!» – кажу. Всі побігли і вдалося нам відбити його од них, звільнить.
Про це пекло, яке ми пережили 19-20 числа, лучче не згадувать. Вже опісля, коли пускали цю пісню («Пливе кача по Тисині» – В.К.), то я не міг слухать, моторошно було. Щоб у мирноє врем`я скільки людей загинуло?
Коктейлі Молотова мені не доручали кидати, бо я не міг рівнятись з молодими хлопцями, не міг так далеко закидувать. Тому я їх (коктейлі – В.К.) подавав їм, а вони кидали. Так як Гаврош я їм підносив…
Дим густий, а вітер у сторону «Беркута» дме, то я кричу їм: «Дышите глубже!». А бувало що через дим їх і не видно. Коли нашим вдавалося витягнути якогось «беркутівця», то вони йшли відбивати.
Ногу мені поранили під час однієї з атак. Спочатку я й не зрозумів що до чого, мене як осліпило. Врятувало мене те, що я впав і не міг бігти дальше, а то точно б потрапив до Небесної Сотні. Та, видать, на все воля Божа. Відчувши удар у ногу, я зрозумів, що далі йти не зможу. Спочатку подумав, що це сильний забій. Але рухатися треба, а то візьмуть на мушку і вб`ють.
Щоб хоч чимось бути корисним, вирішив розчищати доріжку. Як шини горіли на Інститутській, то залишилося багато дроту від них і через це ті, що бігли з пораненими, часто падали. Я взяв лопату та й пошкандибав розчищати, щоб був прохід. Побачили це інші, почали допомагати, то вже легше було нашим поранених нести з поля бою.
***
Сергій Топчій розказав і про мародерів, які йшли на Майдан заради наживи, і про те, як його «прийняли» в одну з лікарень Києва. Поки в лікарні були депутатки Кужель та Гриневич, до того часу лікарі та весь медперсонал ставилися до пораненого майданівця дуже мило, зробили перев`язку, записали та пообіцяли розмістити в палаті. Як тільки народні депутати пішли, ставлення одразу змінилося і фактично посеред ночі Сергія Топчія виставили за двері. Куди ж іти в гіпсі серед ночі? – подумав пан Сергій. Зрізав він той гіпс і знову на Майдан. Коли лікарі на Майдані побачили його, то одразу постало запитання: «Так Вас же відправили в стаціонар, чого ж Ви тут?».
Коли пану Сергію сказали, що відправлять його на реабілітацію в один з кращих санаторіїв Трускавця, в «Карпати», то він навіть повірити не захотів. Простий роботяга на санаторному лікуванні вперше. Не дивно, що перебування у «Карпатах» він називає казкою. Шістдесятирічний чоловік думав, що побуде тиждень і – додому, та вийшло по-іншому. Консолідований перелом п’ятої плюсневої кістки лівої стопи, численні осколкові поранення лівої гомілки та інші ускладнення змінили плани. Спочатку йшла мова про двотижневе перебування пана Сергія на реабілітації в ГКК «Карпати», але зараз після огляду хірурга стає ясно, що ще як мінімум на тиждень він залишиться у Трускавці. Тут він уже дев’ятнадцятий день. Генеральний директор ГКК «Карпати» Лев Грицак поінформував редакцію «Трускавецького вісника», що в санаторії немає жодних обмежень на час перебування майданівців у закладі. «Будемо лікувати їх до повного одужання», – каже Лев Ярославович.
Пан Сергій – не єдиний учасник бойових дій, якого безкоштовно прихистили в «Карпатах». Двадцятичотирирічний Олексій Бровун (також із Черкащини), який прибув до Трускавця 5 березня, вже виїхав із оздоровниці. Забій лівого колінного суглобу – не найважча травма. Але пережиті події до невпізнання змінили юнака, змінили його погляди на життя, на навколишній світ. Добре, що в «Карпатах» є психолог, адже психологічна допомога теж надзвичайно потрібна для учасників бойових дій.
«Карпати», як і міська лікарня Трускавця та ряд інших санаторіїв міста-курорту, внесли свою лепту в те, щоб гості мали добре враження про Західну Україну в цілому та курорт зокрема.
– Я безмежно вдячний адміністрації ГКК «Карпати» за увагу, за умови лікування та проживання, за таке прекрасне харчування, як тут є. Які красиві краєвиди я бачу з вікна – здається, що я в казці! – каже Сергій Топчій.
Вдячний адміністрації та медперсоналу і Олексій Яцун, 1953 р.н. Чоловік зазнав переохолодження, коли «Беркут» брандспойтами обливав людей холодною водою при мінусових температурах. Зараз Олексій Олексійович підліковує в «Карпатах» і цукровий діабет. Прибув він в оздоровницю 8 березня, планує тут лікуватися до 22 березня. Звичайно, що зрушення є вже, адже чудодійна «Нафтуся» дає надзвичайний ефект при лікуванні багатьох хвороб. А ще ж безкоштовні масаж, інгаляції, оксигенотерапія, спелеотерапія та інші процедури, так потрібні майданівцям.
До речі, майданівців на лікування у «Карпати» направили волонтери Тетяна Ніколаєвська та Олександр Богуцький, які з перших днів протистоянь активно включились у процес підтримки народного опору. Нагадаємо, що Олександр Богуцький також активно діє в місцевому Автомайдані.
В складний час військового протистояння із нахабним сусідом-агресором, в час непевності та непередбачуваності тішить одне – Трускавець мобілізувався єдиним фронтом, щоб підтримати Майдан, підтримати його учасників, підтримати Україну. І нехай нам допоможе в цьому Бог.
А всім майданівцям, які лікуються у Трускавці – швидкого одужання та доброго здоров`я. Бо здоров`я – головний скарб, який має людина.
На фото: 1) Сергій Топчій у номері в ГКК «Карпати»; 2) волонтер Тетяна Ніколаєвська, головний лікар ГКК «Карпати» Володимир Цимбрила, поранений майданівець Сергій Топчій, генеральний директор ГКК «Карпати» Лев Грицак.
Володимир Ключак
ТОП коментованих за тиждень