Кардинал Йосиф Сліпий — первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч.
Йосиф Іванович Сліпий (справжнє прізвище Коберницький-Дичковський; Сліпий – прибране ним сільське прізвисько діда) народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, мати – Анастасія Дичковська. Батьки з дитячих років прищепили своєму синові прагнення до знань Божих справ та любов до рідного українського народу. Через декілька десятиліть Йосиф Сліпий у своєму “Заповіті” напише: “Насамперед, у юних роках, був я добровільним Його в’язнем! Бо народився я і був вихований в українській християнській хліборобській глибоко віруючій родині. Вона передала мені та защепила в мені віру в Христа і любов до Нього! Тому сьогодні, здоганяючи їх у потойбічному світі, “де немає болізні, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне”, зі синівською вдячністю молюся за них! Батьки, християнська родина – це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх росту і сили! І тому заповідаю вам: збережіть, а де її розхитано, оновіть в Українському народі справжню християнську родину, як незгасне вогнище життя і здоров’я Церкви та Народу!”.
Початкову освіту Йосиф здобув у рідному селі. Згодом навчався у Тернопільській гімназії, після закінчення якої продовжив навчання у Львові, а восени 1912 митрополит А. Шептицький направив Сліпого на навчання до Інсбрукського університету (Австрія). 30 вересня 1917р. митрополит А. Шептицький висвятив Сліпого у сан священика. У 1920-х роках Сліпий продовжував богословську освіту у римських університетах Грегоріанум, Анжелікум та в Орієнтальному інституті. Влітку 1922 року він повертається до Львова і стає професором Львівської духовної семінарії. У 1924 р. в університеті Грегоріанум Йосиф Сліпий здобув ступінь “магістер агрегатус” з догматики, а 1925-го – стає ректором Львівської духовної семінарії, згодом – ректором Львівської богословської академії.
Сліпий був редактором та керівником цілого ряду видань, серед яких “Видання Богословії”, “Праці Богословського наукового товариства”, “Праці Греко-католицької богословської академії”, “Аскетична бібліотека Греко-католицької духовної семінарії”, “Дзвони”, “Нива”, “Мета”. Цікавився українським мистецтвом, створив музей церковних мистецтв при Богословській академії. З 1926 Сліпий – член-куратор Українського національного музею у Львові. У 1930 був обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, а в 1931р. стає заступником голови Українського католицького союзу. У 1935 митрополит А. Шептицький призначив Йосифа Сліпого соборним крилошанином Архікафедрального собору св. Юра та архідияконом Львівської митрополичої капітули. Відбув низку наукових подорожей по Західній Європі і до Святої Землі, брав активну участь в унійних конгресах у Велеграді, Празі й Пінську, організував унійний з’їзд у Львові.
Після початку Другої Світової війни і встановлення радянської влади у Галичині Сліпий стає коад’ютором (помічником з правом наступництва) А. Шептицького. 25 листопада 1939 р. Сліпий був іменований архієпископом Серрейським (висвячено таємно 21 грудня 1939р.).
По смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року Йосиф Сліпий перебрав провід над Галицькою митрополією. Та вже 11 квітня 1945 року разом з іншими українськими католицькими владиками був ув’язнений радянською владою. Тривалий час доля митрополита була невідомою, і лише в березні 1946 року оголошено, що митрополит Сліпий звинувачений у “ворожій діяльності проти УРСР, співпраці з німецько-фашистськими оккупантами” і засуджений військовим судом у Києві до восьми років ув’язнення. Рік по тому відбувся так званий Львівський собор, який проголосив ліквідацію Греко-католицької церкви та “возз’єднання” з Московським патріархатом. Незважаючи на неодноразові пропозиції про перехід на православ’я і обіцянки повернення на львівський митрополичий престол, Сліпий залишився вірний єдності з Апостольською столицею, що стало причиною нових судових процесів над митрополитом (1953, 1957, 1962). Перебуваючи у мордовських та сибірських таборах (всього вісімнадцять років), Сліпий намагався підтримувати зв’язки з духовенством та вірними церкви в підпіллі і в міру можливостей виконувати свої архіпастирські обов’язки. Навіть за надзвичайно важких умов Йосиф Сліпий відмовився зректися своєї віри і продовжував відправляти Службу Божу та проповідувати, залишаючись вірним своїй церкві і своєму народові.
“Нічне ув’язнення, таємні судилища, нескінченні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі і судді, а перед ними я, безборонний в’язень-каторжник, “німий свідок Церкви”, що, знеможений, фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній мовчазній і на смерть приреченій Церкві… І в’язень-каторжник бачив, що і його шлях “на краю землі” кінчався приреченням на смерть! Силу на оцьому моєму хресному шляху В’язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде також зо мною моє духовне стадо, мій рідний Український нарід, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертовна молодь і безпомічні старці. Я не самотній!”. Саме так багаторічні стаждання на засланні описував Йосиф Сліпий в своєму “Заповіті”.
Йосифа Сліпого справедливо називали “живий мученик”; він зазнав вісімнадцять років каторги у Сибіру і лише в 1963 році його було звільнено завдяки тиску тодішнього президента Америки Джона Кеннеді та Папи Павла І на Микиту Хрущова. Після звільнення Йосиф Сліпий відразу поїхав до Рима, бо був звільнений із забороною повертатися до України. Всі гадали, що після перенесених страждань Сліпий піде у монастир. Але митрополит продемонстрував незламність духу, розпочавши відбудову української церкви. Багато провідних людей того часу перебували під духовним впливом Йосифа, бо він був справді величною постаттю.
Важливе місце в діяльності Сліпого займали відвідини українських громад у діаспорі (США, Канада, Австралія та ін.), метою яких було пожвавлення її культурного та церковного життя. Сліпий – активний учасник міжнародних євхаристійних конгресів у Бомбеї, Боготі та Мельбурні. Дбав про підвищення освітнього рівня духовенства та вірних УГКЦ. Заснував у Римі Український католицький університет, філії якого згодом утворилися у Вашингтоні (США), Лондоні (Велика Британія), Чикаго (США), Філадельфії (США). Відновив діяльність Українського богословського наукового товариства та налагодив видання його друкованого органу – “Богословія”, згодом журналів “Дзвони” та “Нива”. Започаткував видання “Благовісника Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду”. Збудував у Римі собор св. Софії (посвячений у 1969). З його ініціативи придбано і відновлено парахіальний храм Жировицької Божої Матері, при якому засновано музей та лічницю. Значної уваги надавав відновленню чернечого життя. Заснував монастир Студитів у Кастель-Гондольфо біля Рима. Підтримував діяльність Українського Вільного Університету у Мюнхені (Німеччина).
“Християнська Родина та Рідна Українська Школа – писав Сліпий у “Заповіті” – це передумови здорового виховання прийдешніх поколінь! Отож, заповідаю вам: відроджуйте їх і рятуйте їх в Україні й у всіх країнах поселення нашого Українського народу!… Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та своїм знанням, будьте її служителями! Споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили Церкви та Народу, пам’ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу без рідної науки. Наука – це їхнє дихання життя!”
За час перебування в Римі, митрополит опублікував понад двохсот праць, спілкувався з науковцями, був меценатом науки. Про високу досвідченість Йосифа свідчить і той факт, що він досконало володів вісьма мовами, що давало йому змогу спілкуватися з більшістю людей на їх рідних мовах, тим самим роблячи бесіду більш змістовною. Давав кошти на різні видання. Патріарх Йосиф врятував Український вільний університет, виділивши у 1976 році 950 тис. марок на купівлю будинку для нього.
Мирослав Іван Кардинал Любачівський так відзначив три основні заслуги Блаженнішого патріарха в історії церкви: “По – перше, Йосиф Сліпий високо підніс українську богословську науку, як ректор Львівської духовної семінарії, засновник Українського богословського товариства і головний редактор квартальника “Богословія”. Друга його заслуга – це вісімнадцятирічне страждання в тюрмах. Він витримав чи не найважчі часи в історії нашої церкви – сталінщину. Його безжалісно катували по більшовицьких катівнях, але митрополит давав яскравий приклад справжньої людської мужності, зразок безстрашності, терпіння. І третя заслуга патріарха Йосифа – оборона прав не тільки УГКЦ, а й усіх східних католицьких церков. Крім того, Йосиф Сліпий створив патріархат УГКЦ, вніс значний вклад в науку і культуру рідного народу”.
До кінця свого життя Блаженніший залишився вірним Церкві та українському народу. У своєму “Заповіті” він просив: “Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю і покладіть її у храмі святого Юра у Львові, біля гробниці Слуги Божого Андрія…”. Аж через вісім років після смерті патріарха стало можливим виконати його прохання. А у вересні 1999 року на рідній землі Йосифа, в селі Заздрість було відкрито музейно – меморіальний комплекс.
Сьогоднішнє село таке ж мальовниче, як і за часів дитинства майбутнього патріарха. Тут розташована садиба, де він виріс. У цій невеликій селянській хатині збереглося не так вже багато особистих речей Сліпого, адже після його арешту і початку переслідування греко – католицької церкви радянською владою, багато чого було втрачено. А в самому будинку мешкала учительська родина, аж поки рідні Йосифа не викупили його. Увагу насамперед привертають старовинні ікони та релігійні книги, котрі, без сумніву, є чи не найбільшою реліквією. Неподалік від хати розміщений сучасний музей Йосифа Сліпого з невеликою церквою у середині. У музеї є величезна карта колишнього Союзу, де позначено всі маршрути, за якими переправляли Сліпого, – починаючи з Києва і закінчуючи Сибіром та мордовськими таборами. За кількістю паломників Заздрість сміливо може конкурувати із Зарваницею чи Почаєвом. Щороку тут буває багато людей із Заходу – Англії, Америки, Канади. Про село Заздрість вони знають навіть більше, ніж про Почаїв, адже для українців з діаспори все, що повязане з іменем Йосифа Сліпого, має особливе значення.
В “Заповіті” Йосифа Сліпого останніми були слова: “Сидячи на санях на дорозі в далечінь…”, молитву мовлю до нашої Небесної Заступниці і Владичиці, Богородиці-Приснодіви: прийми під свій Могутній Покров нашу Українську Церкву і наш Український Нарід!
Благодать Господа Нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!”
Лише тепер, з великим запізненням, віддаємо честь і шану безстрашному українському пастиреві, вчителю, духовному батькові Української греко -католицької церкви, якого нарешті оцінили і зрозуміли. Нехай пам’ять про Патріарха Йосифа передається з покоління в покоління, хай його життя буде добрим прикладом для старших і молодих, щоб наслідували його, нехай могутній його дух любові до Бога і ближнього надихає нас зростати у цих чеснотах.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень