Рівно рік тому, в лютому 2014 року було зламано хребет системі Януковича. Три напружені криваві дні 18-20 лютого завершили тримісячний Євромайдан, щоб відкрити нову сторінку в українській історії. Слово «Майдан», яке в історію вписав 2004 рік, отримало нове значення, новий зміст. Появилися нові символи, нові надії, а згодом і нові розчарування.
Про Майдан як явище спілкуємося сьогодні з активним учасником Революції Гідності Теодозієм Михайловичем Копком.
– Пане Теодозію, яким у Вашій пам`яті залишився Майдан? Як все починалося, як піднімався Трускавець і чи виконав Майдан свою місію?
– Коли це все починалося, то було зрозуміло кожній мислячій людині, що час настав. Час змін. Треба було брехню, яка вкоренилася у кожну сферу життя, міняти на правду. Бо не можна було дальше в тій брехні жити.
Про необхідність Майдану можна судити по тій величезній кількості людей, які його творили. А творили його не тільки ті, хто безпосередньо їхав до Києва і був учасником тих подій, але і хто підтримував його в душі, хто допомагав грішми та продуктами, хто може не мав можливості поїхати, але переживав за Майдан.
Неправда проникла у всі сфери нашого життя – в правоохоронні органи, податкову, екологію, інформаційний простір, у владу, у всі міністерства, словом, всюди. Так далі існувати не могло.
Люди почали їхати на Майдан, особливо після побиття студентів-дітей. В тому числі їхали і з Трускавця. Не кожен хотів себе афішувати, адже невідомо було, чи вдасться перемогти, але так було – в душі кожен переживав за Майдан.
Міський голова Трускавця дав вказівку створити всі умови для людей, які мали бажання їхати до Києва. Був створений штаб, розпочався збір допомоги. З Трускавця ми відправили дійсно багато людей, а головна причина в тому, що ми мали таку можливість. Коли штаб розпочав свою роботу, почали приносити гроші і місцеві, і відпочивальники. В холі міської ради були виставлені скриньки, і люди приходили і приходили, приносили гроші, а ми відповідно організовували автобуси. Пригадую, одна жінка принесла гроші і вкидала їх до скриньки протягом двох хвилин, так багато було купюр.
Стебник, Борислав, Доброгостів, Уличне та інші наші сусіди не мали можливості відправити таку велику кількість транспорту до Києва як Трускавець, тому часто жителі цих міст та сіл виїжджали на Майдан із Трускавця. Трускавецький штаб надав їм таку можливість. Трускавець відправив на Майдан дуже багато автобусів – завдяки жертовності і трускавчан, і відпочивальників.
Був клич – чим більше людей буде на Майдані, тим більше маємо шансів скинути януковицьке ярмо. Люди їхали і це був безперервний процес.
Я до сьогодні перебуваю під враженням Майдану, під враженням того, як наш народ зумів самоорганізуватися. Там не було питань, чи ти старший, чи ти молодший, потрібні були всі, кожен знаходив своє місце, йшов туди, де міг бути корисним великій спільній справі. А ще мене вразила духовність – люди молилися і в автобусах, і на Майдані. Молитва на Майдані була кожну годину, було багато священиків, які нас там благословляли, з Трускавця, Стебника, з усієї України. Стало зрозуміло, що народ повстав за правду і за справедливість, тож наша віра в перемогу міцніла.
– А чи пригадуються Вам якісь прикрі моменти?
– Так, було й таке. Мені як людині із 25-літнім стажем роботи в ДАІ (а я цей шлях пройшов від сержанта до начальника відділення) було нестерпно боляче бачити, як нас зупиняли наші дрогобицькі даішники, як свідомо затримували. Оскільки мене вони знали особисто, то пропускали без перешкод, але багатьом нашим водіям створювали перешкоди. Вже тоді нашим галичанам бандитська влада не сильно довіряла, тож старшими над нашими хлопцями в ДАІ ставили людей з Донецька чи Харкова.
Крім того, залякували керівників-перевізників, щоб ті не давали автобусів для поїздок на Майдан, щоб не їхали туди, бо «будуть писати пояснення у Генеральній прокуратурі».
Але ми вирішували ті всі питання і люди їхали коли хто міг. Одні їхали на вихідні, інші мали можливість їхати в будні. Ми розуміли – якщо людей на Майдані ставатиме менше, то влада справиться з протестантами дуже легко.
– Чи є щось таке, що запам`яталося Вам з тих днів найдужче?
– Особливо мені запам’яталося, коли ми повернулися з Майдану до Трускавця, стомлені, після важкої та тривалої дороги. Ввімкнув вночі телевізор, а там – крик, писк, виступає Руслана Лижичко, каже, що пробують розігнати Майдан силою. І ми знову вирушили в Київ – тоді нас виїхало з Трускавця 5 автобусів. Перед виїздом ми тут, в міській раді, написали такий лозунг: «Майданівці, пробачте нас, що ми вдома спали, а ви своїм життям майбутнє захищали». Я тримав цей плакат і його зачитували зі сцени.
Тоді люди прибували як вода, їхали з Дрогобича, Стрия, Долини, їхали з Кіровограда, Дніпропетровська, всі обнімалися, плакали, раді, що пережили ту ніч. Люди розділилися на колони, одні пішли до суду, щоб вимагати звільнення безпідставно затриманих активістів, інші пішли до телебачення, на яке тоді чинився сильний тиск.
Нам було зрозуміло, що так вічно продовжуватися не може, люди не можуть їздити туди-сюди, треба більш активно підключати киян. Як розбудити Київ? Ми, трускавчани (а тоді там було кілька наших депутатів, був Ігор Кісак, був я із друзями) порадилися і вирішили, що треба піднімати Київ. Це було тоді, коли ми йшли до «1+1», а люди стояли на балконах і махали нам прапорцями. Ми почали кричати «Київ, вставай!». Так що це гасло придумали ми, трускавчани, як і те, про яке я вже казав: «Майданівці, пробачте нас, що ми вдома спали, а ви своїм життям майбутнє захищали». І тоді Київ почав підніматися – це було величезним досягненням.
Придумали ми і як у величезній кількості людей розпізнавати ворога. Ви ж знаєте, що тоді запускали різних провокаторів, тітушок. Коли ми бачили підозрілу групу людей, то кричали «Слава Україні!». Бувало, що їм аж щелепи зводило від ненависті до нас, то ми вже знали, що це не наші, а заслані. Бо по людях видно: коли вони підтримують ідею, то відповідали нам із роз`ясненими обличчями «Героям слава!».
Ми відчували підтримку європейців, особливо поляків. На Майдан приїжджали депутати польського сейму, депутати Європарламенту. Ми були горді з того, що Європа нас чує і розуміє, що ми не такі, як нас намагається подати Росія. На Майдані було телебачення з усього світу, журналісти подавали правдиві та неупереджені новини і так світ зміг побачити, яким насправді є Майдан.
Що ще можу сказати про Майдан? Згуртованість, дисципліна на найвищому рівні, пиятики не було, кожен на Майдані сам себе знаходив. Майдан існував як єдиний організм, як жива стихія. Один одному допомагав, треба було – робили прохід, якщо комусь ставало зле, то передавали на руках. Про Майдан ще будуть писати книжки і це мають бути сильні книжки. Майдан – це душа кожної людини, яка вірить у правду.
– Доводиться чути, що в Україні буде третій Майдан, що ті, що воюють на Сході, готові повернути зі зброєю на Київ. Як Ви розцінюєте такі настрої?
– Якщо чесно, то людей можна зрозуміти. Бо нема того, чого б хотілося, зміни не проходять так, як хотіли б ті, що тоді стояли на Майдані і ризикували життям.
Але треба розуміти, що йде страшна війна і є страшна корупція. Для мене ці обидва лиха є рівновеликими. Ми маємо стабілізувати ситуацію, а не розхитувати її закликами до третього Майдану.
Проти нас Російська Федерація використовує всі засоби – це і зброя, і фінанси, і інформаційна війна. А це велика держава, велика потуга, якій Україна кинула виклик. В цій ситуації ми маємо бути мудрими, консолідуватися, об’єднуватися навколо правди. А правда є лише одна!
Якщо якісь органи влади діють неправильно, то ми їм маємо допомагати, вказувати на помилки. Якщо не допомагають поради та критика – виводити на чисту воду. А третього Майдану хочуть Путін, Російська Федерація, різні козачки.
Боротися з брехнею треба. Ми маємо право і можемо збиратися, висловлювати недовіру. Але без шин, без хамства, без рукоприкладства.
– Ви згадали про корупцію як одну з головних проблем, які після Майдану так і не вирішили. Чи можна її побороти в принципі?
– Я розкажу Вам історію із свого життя, яку можна назвати «Як я боровся з корупцією». Я вже казав, що 25 років пропрацював у ДАІ. Перед тим як піти на пенсію, я працював у Бориславі і вирішив навести лад в такій галузі як пасажирські перевезення. Коли я почав діяти згідно чинного законодавства, не дозволяв перевантаження, не дозволяв старі переобладнані авто, то відразу відчув дуже сильний опір. Першим до мене звернувся начальник міліції (тоді, шість років тому, ДАІ ще не підпорядковувалося міліції) і попередив, що я буду мати неприємності. Я його вислухав, але продовжував робити своє. Тоді до мене зателефонували з прокуратури.
Виявилося, що ті автобуси, які їздили, були або прокурора, або впливового обласного депутата, або інших чиновників. А працюють на тому автобусі прості водії. Слава Богу, що я мав 25 років вислуги, написав рапорт і пішов на пенсію, хоча і з скандалом.
До чого це я веду? Коли є зверху воля щось змінити, то все можна зробити. На даний час, якщо чесно сказати, є ніби певні намагання щось змінити. Але волі до змін такої як хотілося б я не бачу.
Господар дбає про своє обійстя, у нього порядок і в хаті, і в стайні, і на подвір`ї. Він слідкує за тим, щоб бур`ян вчасно виполювати, щоб був урожай. Коли не прополювати бур`ян, то він заглушує добру рослину, яка не вродить і згине. У господаря все працює на розвиток, на добробут.
Хоча я не розчарований. Люди правильно діяли, люди хотіли змін. Майдан був потрібний, однозначно. Він змінив не лише країну, він змінив нас.
– Пане Теодозію, від часу подій на Майдані минув рік. Ситуація непроста була, є і залишається. Як Ви прогнозуєте, чим все це закінчиться?
– Боротьба правди і неправди є вічна. Я вірю, що буде перемога правди. Але коли і якою ціною – відповісти не можу.
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень