Нещодавно в дрогобицькому видавництві «Коло» вийшла книга краєзнавця Володимира Садового та громадського діяча Хосе Турчика «Лицар в збруї для міста Дрогобича та повіту». Присвячена вона темі, котру вже не перший рік обговорюють в Дрогобичі, але котра, на жаль, чомусь пробуксовує. Роки йдуть, та Лицар досі не встановлений. Можливо, місто Котермака не потребує такого символу? Чи, може вже перевелося лицарство у Дрогобичі?
Тема відновлення статуї «Лицаря», котра стояла в місті Дрогобичі у 1916-1919 роках, набула нового звучання після початку новітньої українсько-російської війни. Рівно сто років після початку І світової війни, котра ознаменувалася для Дрогобича жахіттям російської окупації, знову московський чобіт топче нашу землю. Тоді, у 1914 році росіяни встановили свої нестерпні порядки на захоплених галицьких землях, про що свідчить багатий історичний матеріал, вміщений у книзі В. Садового та Х. Турчика. Після звільнення Галичини від московської навали вдячні городяни вирішили подякувати Богу та встановити статую Лицаря волі, чи як його тоді називали, «Лицаря в збруї».
Як сто років тому, так і зараз, тема волонтерства є досить актуальною. Тоді кошти, зібрані за посередництвом Лицаря в збруї, йшли на потреби жертв війни – вдів, сиріт, обездолених… Зараз у нас війна ще не закінчилася але вдови та сироти воїнів АТО теж потребують допомоги. З миру по нитці – бідному сорочка, тож започаткування акції «Лицар в збруї» могло б стимулювати благодійність, вважає палкий прихильник відновлення «Лицаря» в Дрогобичі Хосе Турчик. Особливо якщо згадка про благодійника буде записана і залишиться в пам’ять майбутнім поколінням, що може приємно полоскотати самолюбство наших краян, які так люблять, щоб їх хвалили та ними пишалися…
Хосе Йосипович показує кореспонденту «Трускавецького вісника» місце, де міг би стояти «Лицар». Одне з них – це те місце, де колись Лицар і стояв, а саме біля задньої сторони ратуші. В 1919 році фігуру дерев`яного Лицаря було демонтовано (на жаль, по сьогодні доля фігури остаточно невідома), а після ІІ світової війни на місці, де стояв Лицар, постав пам’ятний знак радянському генералу Васільєву. Дуже цікавою є історія з похованням цього генерала, чиїм іменем дрогобичани за звичкою по сьогодні іменують парк на вул. Трускавецькій. Як розказує Хосе Турчик, труну з тілом генерала енкаведисти чомусь раптово викопали посеред ночі і про це не повинен був знати ніхто. Що сталося з останками радянського достойника – невідомо, але це і не є нашою головною темою. Це лише доказ на користь того, що позаду ратуші Лицар може стояти, бо жодного тіла генерала там немає.
Проте Хосе Турчик показує і інше місце, яке дуже гарно проглядається з обидвох сторін ратуші і де міг би стояти відновлений Лицар. Це територія бетонного кільця, всередині якого росте та поволі всихає якесь дерево. Тут Лицар міг би стояти і навіть виглядав би краще, ніж з тильного боку ратуші. А якщо зважити на те, що Лицар буде зі зброєю і дивитиметься грізно у східному напрямку, звідки на нас завжди чигали вороги, то стає зрозумілим глибокий символізм нового пам’ятника.
У книзі Володимира Садового та Хосе Турчика на 82 сторінках викладена вся історія дрогобицького Лицаря в збруї 1916-1919 років. Згадується тут і про «побратимів» дрогобицького Лицаря – аналогічні фігури в Перемишлі та у Львові. А ще коротко охарактеризовано теперішній стан волонтерського руху в Дрогобичі, згадується між іншим і про долю іншого дрогобицького пам’ятника, який мав постати до ювілею Грюнвальдської битви 1410 року. Упорядникам багато допоміг молодий дрогобицький історик Олег Стецюк, випускник історичного факультету Дрогобицького педуніверситету (декан – Леонід Тимошенко).
Ідея відновлення Лицаря в Дрогобичі вартує, щоб на неї звернули увагу політичні еліти міста Котермака. Гонорове місто Дрогобич зі своєю давньою історією мало б за честь пишатися своїм лицарством, а пам’ятник Лицарю міг би бути гордістю кожного шляхетного чоловіка, який проходив би повз нього і думав би собі: «Це й мені пам’ятник, бо й я – лицар!». Але, очевидно, змаліло число тих, хто почувається причетним до шляхетства, до лицарства, до чинення добрих діл. Чи не тому й існує пам’ятник Лицарю в Дрогобичі хіба що в уяві таких «запаленців» у доброму значенні цього слова як Хосе Йосипович Турчик.
Але надія вмирає останньою, в тому числі й надія, що Лицар волі у Дрогобичі все ж таки колись постане. І вже не так важливо, в котрому саме місці…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень