Впродовж історії було засновано чимало міст. Одні міста занепадали, інші розвивалися, ще інші пішли у небуття. У розвитку будь-якого міста відігравали певну роль касти, соціальні верстви, релігійні громади, нації. Галицький край завжди був мультикультурним. В ньому проживало поряд з українцями чимало поляків, євреїв, німців.
Звичайно, наш Стебник в тому плані не є винятком. Розташоване у підгір’ї Карпатських гір, Стебник було типовим галицьким селом, де культурні, релігійні впливи перепліталися. Чіткого кордону між українцями, поляками, євреями не було і не могло бути. Мешканці міст, сіл не лише ходили в різні храми, але й також одружувались, разом працювали, робили спільні гешефти.
Бувало, виникали непорозуміння, суперечки, але вони, як правило, носили побутовий характер. Коли в 30-х роках ХХ ст. львівського географа Ромера, який займався українсько-польськими відносинами у Галичині, запитали, де ж проходить етнічний кордон між українцями і поляками в краї, він, не задумуючись, відповів, що цей кордон проходить через ліжко.
Фактор державної влади вносив свої корективи. Австрійська спадщина була пов’язана з утворенням німецьких сіл в Галичині, яких нараховувалося 207. Навколо нашого міста було декілька, зокрема Гессендорф (Уличне), Найдорф (Нове Село) та інші.
Радянська влада цинічно підійшла до вирішення національного питання. В 1939 р. галицькі німці (самоназва карпатендойче) за пактом Молотова-Ріббентропа виїхали до Німеччини; за галицьких євреїв взялися «будівничі Нової Європи», ну а галицьких поляків у 1945 році та подальші роки переселили у Польщу.
Звична річ, що не українці були ініціаторами голокосту євреїв та виселення поляків. Але саме нам потрібно якомога найбільше відшукати, відновити і зберегти те, що пов’язане з колишніми мешканцями наших міст і сіл. До сих пір можна зустріти за межами галицьких сіл розкидані надгробні плити з єврейських цвинтарів і ми вважаємо, що нас це не стосується.
Вагому частку стебничан складали поляки, котрі були такими ж стебничанами, як і ми. А що ми про них знаємо? Так, використовуємо в побуті певні топоніми, зокрема, «скрент». Пам’ятаємо, що церква архистратига Михаїла (в народі просто церква отця Комарницького) не що інше, як костел. 
Ну, напевне, що стебничани, які позиціонують себе до патриціїв, називають місто в польському варіанті, ставлячи наголос на останній склад – Стебнúк. І все.
А ще, на порозі адміністративної реформи варто замислитись над майбутнім рідного міста. Яким буде його завтрашній статус, зрештою якою буде філософія нової громади? Ми народились та виросли в місті гірників. А в якому місті живемо зараз? В якому місті житимуть наші діти? Подумаймо, що ми передаємо, з чим відправляємо маленьких нині стебничан у вік ХХІ-ий…
Василь Сорочак, історик, політолог, викладач суспільно-політичних дисциплін, газета «Воля громади»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень