Існує старе-добре правило безупинності політичної діяльності: кожна наступна виборча кампанія (чи то окремого політика, чи то політичної сили) мусить починатися відразу ж по завершенню попередньої – і незалежно від успішності/неуспішності останньої.
Якщо ж цього не відбувається, то це може свідчити про дві речі. Або ж політик чи політична сила ставлять хрест на собі в цій якості, або ж планують подальшу свою діяльність перевести в позавиборчу, тобто нелегітимну площину.
У переможців нова виборча кампанія реалізується, в першу чергу, через діяльність саме у владі. У невдах – переважно через діяльність поза владою.
Ну, а вже через характер цієї діяльності можна зрозуміти, з одного боку, наскільки передвиборчі обіцянки переможців відповідають їхнім справжнім намірам, і чого вони прагнуть досягти насправді.
А з іншого боку – чи зробили висновки про причини поразки невдахи і через тиск на які больові точки своїх супротивників вони мають намір посунути їх із влади.
Я свідомо допоки не вживав слово опозиція, позаяк мова далі піде про наші українські реалії. А реалії ті свідчать, що нині в Україні опозиції, в нормальному розумінні цього слова, просто не існує.
Вістка про новітні принизливі Переяславські статті (не плутати із Переяславською Радою) по-харківському мене заскочила якраз на цьому місці писання чергового опусу.
І тут я зрозумів – писати далі немає сенсу, бо виборів в цій країні і при цій владі більше не буде.
Навіть в тому пародійному вигляді, як вони проводились раніше. Бо ті виборчі забавки, які нам час от часу влаштовувала наша панівна верства, – ніщо інше як примітивний лохотрон.
Втім, до останнього часу владоможці, що опинялися біля важелів державного управління, намагалися хоч якось дотримуватись тих правил гри, які вони ж самі нам і нав’язували.
Тепер, схоже, бандюковичі вирішили зіграти в гру без правил, тобто по повному бєзпрєдєлу, забувши, певно, чим таке злодійське зонівське свавілля закінчується – бунтом роботяг.
Як, напевне, забули і про Майдан, котрий багато-хто з них вважає за прикре нєдоразумєніє, котре вже ніколи не повториться.
А даремно. Відверто кажучи, нещодавно цитуючи Тараса Плахтія про копняк у вигляді Януковича, отримавши котрий наше суспільство нарешті почне потроху ворушитися, я не думав, що той копняк буде таким дошкульним і швидким.
Як на мене, на сьогодні кращого консолідуючого суспільство подразника, а особливо протестно і радикально налаштованої його частини, задля об’єднання в єдину антивладну опозиційну потугу годі було би вигадати.
Пригадайте, які чинники раніше в цьому сенсі ставали консолідуючими і об’єднавчими для значної частини нашого народонаселення: пряма загроза національній безпеці та територіальній цілісності (російсько-український конфлікт навколо Тузли) та категоричне несприйняття існуючої системи влади та ненависть до її конкретного кадрового наповнення (Майдан).
З цього ж приводу я вже якось згадував, що десь півроку тому різні соціологічні джерела видавали такі цифри: 70-80% населення не сприймали нашу владу і як систему, і як загальне політбомондівське її уособлення.
А ще близько 70% вважали себе патріотами, якщо в поняття патріотизму закладався не етнічний, а громадянський сенс.
І якщо за цей час такі настрої, можливо, й були дещо знівельовані через виборчий процес, то зараз вони знову відновляться. І якщо раніше згадані суспільно-консолідуючі чинники спрацьовували по окремо, то тепер вони можуть спрацювати, так би мовити, в одному флаконі.
Я не знаю, чи вистачить лише цього одного зовнішньополітичного копняка аби відразу ж роздрочити суспільство до майданового стану, але напевне що стартовим в цьому сенсі він стане обов’язково. Гендлювання бандюковичів національними інтересами України надзвичайно потужний подразник.
А там на підході багато таких копнякових сюрпризів від регіоналів: зокрема розроблений відомою совпрофівською солодкою парочкою Харою та Стояном законопроект нового Кодексу про працю, який спеціалісти відразу ж назвали кодексом про рабовласництво чи так звана азаровщина, котра остаточно доб’є вже винищений на 40% зусиллями Багіні та Ко середній та малий бізнес в Україні.
Жаль, звичайно ж, що ми маємо таке зашкарубле суспільство, котре здатне реагувати лише на нищівні удари, і яке вже майже не звертає увагу на вбивчі вештання дорогами президентського кортежу. Але, як віщав мудрагель Кравчук, маємо те що маємо…
А що стосується виборів, з котрих я почав, то схоже чергова зміна мало легітимної влади відбудеться в нелегітимний же спосіб. І цього разу, напевне, все станеться не так добродушно і мирно, як це відбувалося п’ять років тому…
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень