26 травня Стебницька музична школа відзначала свій півстолітній ювілей. Формат святкування звичний для творчих особистостей – звітний концерт учнів та викладачів школи. І усе б нічого, але стоп: 50 років як не як вагома дата, отож сухою статистикою якось таку дату та не личить висвітлювати. Та все ж для початку трохи загальних цифр. Як було озвучено на урочистостях, за цей період у світ зі стін школи вийшло трохи більше 1000 музикантів.
Так от, свій «піксель» у цій матриці десь займаю і я, відзначивши таким чином свій приватний ювілей у 25 років, відколи залишив лави «музички», як ми тоді її називали. Відтоді цей заклад став для мене виконувати роль фотографії. Визнаю чесно, заходив туди рідко, проте коли уже з’являвся, то одразу поринав у море спогадів. І наперекір стереотипам вони були приємними, адже незважаючи на «важкі» тренування це був перший сценічний досвід. А сцена у будь-яких випадках заворожує. Любив я у музичній школі академконцерти і фінальні екзамени, тому що під час них відбувався музичний «парадокс»: строгі викладачі, які б мали тебе оцінювати, критикувати, чомусь ставали глядачами і твоєю групою підтримки, навіть незважаючи на те, що скрипка чомусь генерувала трохи не ті ноти.
І ще один спогад яскраво закарбувався в пам’яті: коли країна стояла на порозі незалежності (1990 рік), викладачі нас приємно здивували. Коли по містах взимку на повну вигулювався Дєдушька Мороз, то на нас в музичній школі очікував Святий Миколай з подарунками. Це було вперше, поза програмою і якось так креативно, що просто зворушувало до сліз.
Та це моя персональна історія, яка може колись займе мініатюрний абзац в літописі школи. А за 50 років там назбиралося інформації на багатотомник.
І ось, перший сюрприз на урочистостях з нагоди ювілею: на сцені з’являється перший директор музичної школи Любомир Давидчак. Так, я його знав і раніше як завуча Дрогобицького музичного училища, проте ніколи не міг подумати, що власне перші кроки улюбленої «музички» робив саме він. Цікаво було послухати його спогади як все розпочиналося в далекому 1969 році, як формувалися ансамблі, як підбирався колектив.
Звісно, далі згадали тих, хто уже відійшов у вічність. Ну і на завершення тих, чиї імена прославляють школу далеко за межами міста та області. Це і заслужений артист України Сергій Максимов, це легендарний сопілкар, колишній заступник міністра культури України Олесь Журавчак, з нового покоління без сумніву Руслан Стецик, який після завершення Київської консерваторії встиг попрацювати в провідних хорових капелах України, проте знайшов свій шлях у душпастирстві. І таких імен є дуже і дуже багато.
Але на цьому виступ пана Любомира не завершився. Видно, зіграв роль музичний азарт, і пан Давидчак вирішив втерти носа молодому поколінню. Я вперше за весь час відколи знаю пана Любомира побачив у його руках трубу. І, як кажуть в Голівуді, раз така з’явилася, вона має неодмінно заграти. Рівень виконання таки дав підстави зрозуміти зазнайкам, що їм ще багато і багато треба працювати на репетиціях.
Проте господинею на цьому святі все-таки була теперішній директор школи пані Галина Лемех. Що цікаво, рівно 10 років тому був присутній на 40-річчі музичної школи. Приємно, що сьогодні, як і тоді, пані Галина незмінно доповіла про здобутки школи. І якось уже звичними стали перемоги учнів Стебницької музичної школи на конкурсах, фестивалях. Приємно констатувати, що їхня кількість лишень зростає.
Концертна програма продемонструвала весь потенціал сучасного стану цього закладу: тут були сольні виконання на скрипці, фортепіано, флейті, акордеоні, гітарі, ксилофоні, а також найрізноманітніші ансамблі. В останній період в школі активно розвивається вокальний напрямок. На відміну від часу мого навчання, коли репертуар базувався виключно на творах класиків, сьогодні педагоги стали більш демократичними, тож у виконанні учнів школи можна почути і рок-н-рол, і варіації на тему пісень Кузьми Скрябіна.
І зрештою, як же ж без гостей. Звісно, в залі зібралося багато випускників школи, тож приємно констатувати, що сучасний директор Самбірського коледжу культури і мистецтв пані Галина Петрівська, директор Стрийської музичної школи ім. О. Нижанківського Богдан Кость також випускники Стебницької музичної школи і вони в цей день прибули привітати своїх колег. Серед гостей також були представники музичних шкіл Дрогобича та Трускавця, представники Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації. Ну і варто відзначити, що мер міста Стебника пан Петро Старосольський був одним із перших випускників школи.
Та усе рано чи пізно завершується. Проте найцікавіше розпочалося після фінальних акордів: зустрічі через роки, обмін спогадами. Бачу серед натовпу як завжди усміхнену Галину Іванівну Слободенюк і уже чую у розповіді про свого учня, який з камерою намагається через юрбу дістатися до першого музичного педагога. Усі в бойовому дусі – і це мабуть найважливіший результат цієї зустрічі. Хотілося б вірити, що і 60-літній ювілей Стебницької музичної школи буде відбуватися у тому ж складі, або у ще ширшому.
Ярослав Баран
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень