Всі українці хочуть змін у соціумі і державі – жити краще, заможніше, щоб у суспільстві панувала справедливість і верховенство закону. Щоб своїм громадянством можна було пишатись, а не сором’язливо ховати очі чи кривитись, вимовляючи: я з України.
Коли намагаєшся зробити людей кращими, добрішими, моральнішими, то в процесі цієї роботи, на певному етапі неодмінно виникає бажання їх усіх перестріляти! Це аксіома.
Коли зіштовхуєшся лицем до лиця з усією цією тупістю, жадібністю, пофігізмом і вічним плачем, що все «не так як треба», знаєте, якось все стає «по барабану». Нехай пенсіонери і далі ниють, що у них мала пенсія, забуваючи про своїх онуків, яким гроші потрібні значно більше. Нехай батьки продовжують бідкатись, яке дороге навчання в університетах, не звертаючи уваги, що їхні діти замість бібліотек і репетиторів відвідують нічні клуби. А студентам успіхів в довгих і жалісливих розповідях про «дорожезну» сесію, при цьому не забуваючи дати «на лапу» викладачу-хабарнику.
Всі хочуть їздити по європейських дорогах, але при цьому ніхто не хоче, при порушенні правил дорожнього руху, відповідати за європейськими законами, перед якими всі рівні. Мріючи про європейські зарплати, якось забувають про те, що податки при цьому також прийдеться сплачувати по-європейськи, причому вчасно.
Найбільше мене бісить тупо небажання переважаючої частини населення вчитись і розвиватись, навіть заради свого ж блага. Я майже на 100% впевнений, що якби всіх українців масово переселити в гіпотетичну «ідеальну країну», дати їм стартовий капітал і величезний запас природних ресурсів, через декілька років вони все одно роздерибанили б усе, що можна, влізши при цьому в борги і знову почали плакати як їм погано живеться.
Наше суспільство вже не перевиховати методами розмов і доган. Потрібно діяти за принципом сили але «м’якої», щоб застосовувати каральну машину закону лише тоді, коли це справді обґрунтовано, але застосовувати в обов’язковому порядку. Щоб кожен знав – відповідати прийдеться в будь-якому випадку.
Колись один мій знайомий, на мою репліку, що злодії і хабарники серед чиновників, як таракани – їх не можна перевиховати, можна тільки передавити, – відповів, що будучи на їх місці, крав би так само. У відповідь я спитав його, чи крав би він, якби знав, що навіть за найменший хабар отримає декілька років тюрми з конфіскацією майна і при цьому не допоможуть ні гроші, ні зв’язки? У відповідь я отримав: ні, бо боявся би.
Звичайно, корупція буде завжди, поки існуватиме рід homo sapiens, але і можливість знизити її до мінімального рівня, слід використати по-максимуму.
В Сингапурі практично повністю викорінили корупцію. Коли Лі Куана Ю (прем’єр країни) спитали, як йому це вдалось зробити, усміхаючись він відповів: «А що тут складного? Посадив двох своїх друзів, інші все самі зрозуміли». Ця фраза вже стала афоризмом.
Якщо немає з кого брати прикладу, станьте самі прикладом для наслідування. Врешті-решт, як це не дивно, ще залишились викладачі, які не беруть хабарів. Хоч рідко, але зустрічаються ввічливі і чесні міліціонери, сумлінні чиновники, самовіддані лікарі. Люди, що готові працювати заради ідеї, яких справді можна назвати прикладом для наслідування.
Перед тим як вимагати щось від держави, жалітись, що вона для вас нічого не зробила, спитайте себе: а що зробили для цієї країни Ви? Закладіть фундамент ідеальної країни, почавши з цеглинок, сформованих у своїй власній свідомості, спонукаючи до цього найближче оточення.
Для того, щоб у кожної людини була можливість повною мірою реалізувати свої здібності у суспільстві, потрібне суспільство, яке здатне ці здібності оцінити.
Держава – це не якась міфічна формація, що існує десь там, поза межами нашого впливу. Держава – це кожен з нас!
Автор: Володимир Федоричак
…………………………
І тихо, тихо навколо стало…
Кудись поділися голоси…
Часи веселі настали, нас лишилось так мало.
Ну їх, брате, такі часи!
Та нам з тобою своє робити,
Відкрити очі і далі йти!
І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити.
Хто ж тоді, як не ми, брати?!!
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень