Тобто ми. І цей ранок буде після виборів-2012.
І раптом виявиться, що нічого не змінилося. НІ-ЧО-ГО!
Та ж дебільна пика при владі в оточенні відданих Членів Сім’ї. Та ж всепоглинаюча і всепожираюча корупція, покривання та хабарництво на всіх рівнях влади.
Ті ж менти без правопорядку, суди без справедливості, СБУ без національної безпеки.
Ті ж політв’язні в тюрмах (і біженці по Європі), ті ж підприємці, щодня ходять під дамокловим мечем “наїдуть-не наїдуть?”, “Заберуть, не заберуть?».
Вибори вже програні – тоді, коли опозиція погодилася на півпарламенту по мажоритарці. Усіх, хто сподівається на зміни в країні, розвели як кошенят не на мові, а набагато раніше. А тих, хто представляв ” сподівання на зміни” в Раді, тупо купили – їх власним гарантованим депутатством.
І нікого в тому не можна звинувачувати, крім нас. Чого там Луганськ і “Бутирка” – он у Києві, просунутому і освіченому ” Лесик і його молода ком … тобто дружина” мають стійкий рейтинг в 15%, хоча починали з нуля. І буде більше – зуб даю. Проста рецептура: багато гречки, дитячих свят та безкоштовних ліків. І золотий ключик у вас в кишені!
І це працює по всій Україні. Так, ми як народ купляємся. Ми готові обміняти свою свободу на кіло гречки, тому що ми, що нині живуть, за неї не боролися. Вона нічого нам не коштувала, вона не цінна. Свобода – будь ласка. Державність – та легко, трьома підписами в Біловезькій пущі!
Прісна вода посеред Дніпра не коштує нічого. Вона цінується в оазі серед пустелі після довгих стомлюючих днів шляху. Ми рано отримали воду. Ми не пройшли весь шлях для того, щоб бути гідними її.
І тим не менше – на вибори йти треба. І голосувати – за опозицію, “УДАР” або “Свободу”, як кому підказує совість і переконання. Хоча б для того, щоб зрозуміти, СКІЛЬКИ НАС Є. Тільки давайте не будемо розводити срач про лідерів – не про те ж мова.
І захищати свій вибір. І бути готовими до програшу – тому що де-факто він неминучий, недобрали за списками «регіони» куплять за кеш на мажоритарному ринку.
І бути готовими жити в окупованій країні, виїжджати з неї і повертатися, боротися і знову програвати, опускати руки і впадати у відчай, щоб потім знову загорятися поривом до дії. Робити помилки і виправляти їх. І вже потім вигравати.
І _КОГДА-НІБУДЬ_ заслужити іншу Україну, в основі якої лежатимуть інші, “перероджені” люди. Які не голосують за ковбасу – бо соромно і недобре так.
Але не зараз, не завтра і не через три роки. “Зробити монтаж” не вийде. На жаль.
Денис Олейников https://www.facebook.com/denis.oleinikov
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень