Почну з сумного. Позаяк мені шкода психіку читача, то особливо гидливі щодо політологічної графоманії можуть на нижчевикладений курсив уваги не звертати.
“Ще одним важливим імперативом, суспільно-політичною вимогою гуманізму є право приватної власності, яке органічно доповнює ідею індивідуальної свободи, є логічним і закономірним продовженням ідеї свободи і взагалі необхідною умовою, критерієм і гарантом не декларативної, а реальної, функціональної свободи.
Ідея свободи може бути реалізована лише в тісному тандемі, в поєднанні з ідеєю власності, оскільки фактично будь-яка цільна, творча діяльність заснована на впевненості чи хоча б на надії, що плоди, результати цієї діяльності не будуть відчужені чи експропрійовані”.
Ви що-небудь зрозуміли? Я ні. А такого тексту 25 сторінок і це йменується ідеологічною платформою партії контрсистемного спрямування. Тобто з допомогою отакої маячні ця партійка, з одного боку, збирається апелювати до “гніву народного”, а з іншого – оголосити війну сутній владі.
Еге ж, так вона і перелякається – прямо зразу білий прапор викине, охрінівши від такого потоку ідеологічної свідомості. Не кажучи вже про народ, котрий в роздратуванні гнівному за таке словоблуддя і прибити може. Ні, тут інші підходи потребуються.
Бо якщо українську панівну верству розглядати як політичну силу, а вона, власне, такою і є, то її справжньою ідеологією є антиідеологізм БАБЛА І ВЛАДИ. А всі інші ідеологемки, якими парить мізки масам квазіпартійна обслуга цієї політичної потуги, ніщо інше, як ідеологічні симулякри на кшталт вищецитованої від умовного супротивника.
Ну, а щоб ідеологічні міражі не втрачали електоральної привабливості, картинки-обманки періодично оновлюють або ж міняють відповідно до внутрішньополітичної ситуації на більш популістсько-актуальні.
Додайте сюди які-небудь малозначущі (взагалі, або ж на даний момент), але надзвичайно дратівливі і розкільні пропагандистські темки на кшталт мовної, спекулятивно-історичної, геополітичних орієнтацій тощо, і можна охмурювати клієнтуру – лоховатий електорат.
Тобто така антиідеологія побудована на елементарних віковічно відомих принципах народоуправління: розділяй і володарюй та приховуй істинні наміри.
А сама панівна верства, як політична сила, достатньо монолітна. Просто вона поділена на декілька кланів-фракцій, котрі чи то по домовленості поміж собою, чи то ситуативно, використовуючи популістські ідеологічні симулякри та методи розкільної пропаганди почергово опиняються при владному кориті, при цьому керуючись і щиро сповідуючи вже згадувану прагматичну ідеологію бабла і влади.
Хтось має сумніви в цьому? Ну, тоді приклади.
Що найпершим чином зробили регіонали після поразки Янека в 2005, бютівці після першої відставки своєї лідерки в тому ж таки році, знову регіонали після відставки Януковича в 2007, і знову бютівці вже після нинішнього фіаско Тимошенко?
Правильно – поділили портфелі в тіньовому уряді. Які наступні концептуальні дії цих політичних сил можна було спостерігати в перших трьох випадках? Вони, з одного боку, почали викривати корупційні схеми своїх опонентів, але виключно лише ті, через котрі фінансові потоки проходили повз них самих чи повз олігархічні клани, які їх підтримували. А з іншого – свято охороняли свої і ні словом не обмовлялися про спільні.
Ті ж, хто знаходився біля корита, мочили опозицію за таким же принципом.
Як буде діяти теперішня апазіція після сформування тіньового кабміну здогадатися неважко. Та й що там гадати, коли чи не перший свій післявиборчий публічний вихід “в люди” БЮТ із долученими присвятили блокуванню роботи парламенту буцімто з причин справедливого розподілу комітетів, а насправді, на думку багатьох експертів, розпочавши війну за “правильний” бюджет.
Тобто нічого нового, – поділивши опозиційну владу і задекларувавши наміри щодо своєї частки у владі реальній опозиціонери розпочали боротьбу за бабло. Єдине, що може у них змінитися так це ідеологічний симулякр.
Виходячи з того, хто сформував тую апазіцію, слід очікувати, що її світочі політологічної думки замість порядком затасканого солідаризму і остаточно спаплюженого нацдему запропонують якийсь синергетичний фантом на кшталт національного кооперативізму. Ну, а головною розкольною дражнилкою може стати тема федерастії.
Якщо ж хтось розраховує(а такі романтики є), що Юля повикидавши із своєї команди ту олігархічно-кримінальну публіку, котра ще не встигла звідтам дременути, оголосить якусь там програму системних перетворень, можу заспокоїти: ніяких революцій вона влаштовувати не буде. Бо зі своєю командою є плоть від плоті складовою панівної верстви, для котрої системні зміни означають одне – гаплик.
Отже маємо: умовно поділений, на владу та опозицію, прошарок владоможців, котрий апріорі ні в якому разі існуючий в Україні стан речей змінювати не хоче, і не буде; зародкові організаційні форми нової опозиції, котрі загрузли в багнюці ідеологічних суперечок чи потопають в мудруваннях доморослих та зальотних ідеологів.
А також розприскану, в своїй більшості, в непоєднаний брухт інтелігенцію, про котру ще В’ячеслав Липинський казав, що вона ніколи не буде державотворчим елементом; і мовчазний народ.
А чи таке вже воно й мовчазне, оте саме народонаселення? Ось, що я отримав нещодавно від одного мого знайомого, котрий ще донедавна був від політики настільки ж далекий, як і від польоту на Марс(стилістика і орфографія збережені):
“Досить. Мене вже не турбує питання “ЯК ЖИТИ?”, я кожен ранок прокидаюся з думкою “ЯК ВИЖИТИ?”. І я піду за будь-ким, хто мені дасть упевненість в мойому виживанні. І я зроблю все, для того, щоб вижити. Потрібне буде мітингувати – мітингуватиму, потрібно буде страйкувати – застрайкую, лягти на колію – лягатиму, потрібно кричати – кричатиму, стрибати під колеса – стрибатиму.
Про погроми і стрілянину поки помовчу. Ось що не робитиму – так це продаватися цим покидькам, що зараз у владі і бути купленим учасником їх театральних уявлень. Тому повторюсь, я піду за будь-ким, але ж за ким? – мене ніхто не кличе…”.
А тепер скажіть мені, яка ідеологія потрібна людям з такими настроями? Відповідаю – жодна. Проти антиідеологізму БАБЛО І ВЛАДА може спрацювати лише об’єднавчий маси антиідеологізм – ГАПЛИК ВЛАДІ.
Ще півроку тому 80% населення не сприймало сутню владу, а ще близько 70% вважали себе патріотами України, якщо в поняття патріотизму закладався не етнічний, а громадянський сенс. Навряд чи за цей час настрої суттєво змінились.
Чим не об’єднавчі суспільство мотиви? Додайте до них гасло “Батьківщина в небезпеці!”, і отримаєте антиідеологію революційних змін в чистому вигляді.
Хто здатен, прочистивши мізки від ідеологічної хріні новій хвилі опозиції, об’єднати її задля однієї кричущої людської потреби – нарешті зламати хребта посттоталітарній владі в Україні!?
На мою думку, це отой надзвичайно незначний, але потенційно потужний прошарок інтелігенції, котрий я означую, як неодисидендство.
Це ті, хто не продався, не прогнувся, не ліг ні під кого, одним словом – не скурвився і кому Україна та її народ болить – через що вони й сильні. Їм лише самим треба об’єднатися, керуючись імперативом того ж таки Липинського про необхідність у тяжкі для держави часи відкинути усі ідеологічні розбіжності задля порятунку України.
Тобто самим собі дати установку – кінець ідеологій. В іншому випадку доведеться констатувати – дас іст піхвець, що в перекладі з німецько-українського суржика означає… Та ви й самі здогадались, що воно означатиме.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень