Divide et impera. Розділяй і володарюй. Цей принцип діяв, діє і буде діяти. Причому ефективно.
Можна не любити Росію (Московію), навіть ненавидіти її. Але не можна не захоплюватися її вмінням користуватися принципом «Divide et impera». Вміло маніпулюючи на протиріччях, на економічних інтересах, на конфліктах давніх і нових Москва на чолі з Путіним відроджує імперію. На жаль, більшість світу за цим спостерігає і зовсім не протидіє.
Україна та Польща, українці та поляки. Дві держави та два народи, які Москва кривдила не раз. Кривдить і зараз. Куріца нє птіца – Польша нє заґраніца. Враґ, нєдружєствєнний Рассіі. Хахляндія, малароси, укропи, майданутиє. Це реалії, бо саме так сприймають Польщу та Україну «ат Маскви да самих даакраін».
В час, коли маємо спільного ворога, цей ворог пробує нацьковувати нас одне на одного. Причому пробує успішно. Кількість публікацій в українських ЗМІ та українському сегменті Інтернету різко зросла. І продовжує зростати. Та так, що інколи складається враження, що не Крим і не ситуація на Донбасі є актуальними для України питаннями, а справи 70-річної давнини.
Щоб відповісти на питання «Хто винен?» і «Що робити?», слід виходити з іншого. Cui prodest? Кому вигідно? Та тому, хто успішно реалізує принцип «Divide et impera».
Є кілька фактів, які є беззаперечними. Їх визнають історики, їх визнає суспільство. Як в Польщі, так і в Україні.
Факт перший. Українці та поляки вбивали себе взаємно. Поляки вбивали українців? Так. Українці вбивали поляків? Так. Все, крапка. Це було, факт. Але маніпуляція полягає якраз в тому, щоб не лише постійно про це нагадувати, а й сформувати думку, що ці кляті вороги (українці чи поляки – в залежності до якого народу ти належиш) готові знову вбивати. Зараз.
Хто кого більше вбив? Хто і за що вбивав? На ці питання відповідь мали б дати незаангажовані історики, якщо такі є. Спільна українсько-польська комісія могла б діяти і виходити з якимись пропозиціями. Але цього немає. Є істерія, на якій вигідно спекулювати, особливо ультра-правим. Відбувається роздмухування проблеми, яка за останні 25 років (чи і всіх 70) була болючою темою для дуже-дуже вузького кола.
Факт другий. Є нащадки постраждалих. Від Волинської різні, від операції «Вісла», від етнічних чисток-зачисток. Це живі люди. Але не вони роздмухують цю істерію, а політики. І це факт третій, найголовніший. Роздмухують істерію ті, хто нікого з близьких не втратив, хто до ладу не знає всіх перипетій страшних трагедій середини ХХ століття, а будує свій імідж, піар на чужому горі.
Чи винні поляки, що вбивали українців? Так. Чи винні українці, що вбивали поляків? Так. Хто винен більше? І тут треба зупинитися. Чи маємо ми право задавати це питання? І чи взагалі етично його задавати?
Якщо у випадку з Голодомором винуватця можна назвати однозначно, то у випадку збройних конфліктів та вбивств цивільного населення в 1940-х роках таких винуватців є декілька. В тому числі ультра-праві, чию ідеологічну спадщину сповідують сьогодні певні групи осіб в Польщі та Україні.
Що може бути у випадку загострення українсько-польського протистояння? Переслідування, погроми, замороження дипломатичних стосунків? Навряд. Хоча і це, звісно ж, влаштувало б Московію. Та для неї буде прийнятним і такий результат, коли обидвох її ворогів (Польщу та Україну) світ сприйматиме як країни, де панують нетерпимість та нетолерантність і де живе надто багато ксенофобів та крайніх націоналістів чи шовіністів. Показати в найгіршому світлі, ізолювати, висміяти, принизити – Москва це вміє робити. Причому не лише руками своїх політтехнологів, яких кишма кишить в наших країнах, але і руками нерозумних «патрийотів», котрі зараз піднімають «хай» по обидва боки кордону.
Нема вільної Польщі без вільної України. Кордони наших держав непорушні. Польща – адвокат України в Євросоюзі. Україна та Польща – стратегічні партнери. Про це зараз говорять щораз рідше. І не винні в цьому PiS (партія «Право і справедливість», яка зараз має владу в Польщі), «Свобода», ОУН чи комбатанти Армії Крайової. Винні ті, кому це вигідно.
Істерія пройде, промине. Україна вийде з кризи. Польща видворить тих, хто зараз живе за рахунок московських подачок і сіє смути. Україна та Польща знайдуть порозуміння у непростій справі подій 1940-х років. Вірити хочеться саме в це, а не у спалені церкви в Польщі і костели в Україні, не у повішених поляків в Україні і українців в Польщі, не у залізну стіну на кордонах та в душах.
Те, що зараз говориться, дуже нагадує фрази зі сторінок пропагандистських підручників радянської доби. Польські пани гнобили, католики знущалися, православні козаки хоробро захищали, Визвольна війна, добровільне об`єднання з братнім російським народом. Дежа вю. Це в Україні. А в Польщі – Креси, од можа до можа, людобуйство бандеровцув, ґльорифікац`я мордерцув, здрада, конєц з украіньцамі. В Україні антипольська істерія набирає обертів, в Польщі антиукраїнські настрої посилюються. Москва почала наступ, відкривши новий фронт. Чи скажемо їй «No pasaran!».
…Інколи краще помовчати. І подумати, перш ніж поширювати те, що спричиняє ненависть. Бо тоді дуже тішиться диявол – не лише той справжній, але і в Москві.
Ненависть можна перемогти тільки любов`ю…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень