Благословенні душі, що вміють випромінювати…

Книга з такою назвою вийшла нещодавно у видавництві «Свічадо». Її презентація проходила у неділю, 4 жовтня, в Дрогобицькій центральній бібліотеці імені В`ячеслава Чорновола.

Невеличкий відступ – дрогобицька бібліотека має чудову світлицю, де можуть проводитися масштабні заходи. У Трускавці, на жаль, бібліотечну світлицю «спіонерили» діячі, в яких замість очей – долари. Зустрічі в бібліотеці Трускавці проходять в читальному залі, бо у світлиці – заняття з танців. Сумно…

Та повернімося до презентації книги «Благословенні душі, що вміють випромінювати…». Перше її представлення відбулося 12 вересня цього року на Форумі видавців у Львові. Книга присвячена двом непересічним постатям в історії українського національно-визвольного руху ІІ половини ХХ століття – Зеновію Красівському та Олені Антонів. Зеновій Красівський – один із засновників підпільної організації Український Національний Фронт, редактор журналу «Воля і Батьківщина», політв’язень радянських тюрем і концтаборів (1949-1985 рр. з перервами), член Української Гельсінкської Спілки. Олена Антонів – дружина В`ячеслава Чорновола, а згодом дружина Зеновія Красівського, правозахисниця, розпорядник Фонду Олександра Солженіцина в Західній Україні для допомоги політв’язням та членам їхніх родин, опозиційна діячка.

Двогодинна зустріч-презентація не втомлювала, а давала наснагу на прикладі цих двох героїчних постатей, яким присвячена книга. В кожному виступі відчувалася любов та повага до пана Зенка Красівського і пані Олени Антонів, відчувався смуток, що їх вже немає в живих.

Презентацію проводив віце-ректор Українського Католицького Університету, відомий правозахисник Мирослав Маринович. Участь в заході взяли такі відомі в Дрогобичі люди як Мирослав Глубіш, Михайло Ваврин, Сергій Матійко, Тарас Метик, Омелян Вишневський, Петро Суда, Богдан Гринчишин, Олена Куртяк, Михайло Задорожний, Хосе Турчик, Ярослав Радевич-Винницький та багато інших.

Спочатку до слова були запрошені упорядники книги – редактор Люба Маринович (дружина п. Мирослава) та історик Юрій Зайцев.

– З пропозицією видати таку книгу про пана Зеня Красівського до нас звернувся Євген Сверстюк, – пригадує п. Люба Маринович. – Він зателефонував десь 2-3 роки тому і я відразу погодилася.

Літературний редактор книги наблизила присутнім постать Зеновія Красівського, розповіла про трьох жінок, які відіграли важливу роль в його життя. Перша, дружина Стефанія, покинула п. Красівського, як тільки він був ув’язнений. Друга, Айріс Акагоші із США, ніколи його не бачила і тільки один раз спілкувалася з ним по телефону. Але вона була його світочом, надією, яка підтримувала в’язня у важкі часи. Третя, Олена Антонів, стала його вірною супутницею.

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України Юрій Зайцев розповів, що він займається рухом Опору в Україні постсталінського періоду, тому само собою зрозуміло, що постать Зеновія Красівського для нього знана. Коли історик почав глибше досліджувати тему діяльності підпільної організації Український Національний Фронт, яка діяла в 1964-1967 рр., то ближче пізнав історію не лише Дмитра Квецка, Богдана Равлюка, але і Зеновія Красівського. І Красівський, і Равлюк походили з Витвиці, села в Долинському районі на Івано-Франківщині, тобто вони були земляками.

Перший номер журналу «Воля і Батьківщина» вийшов 17 жовтня 1964 році в хаті, яку між собою навпіл ділили Михайло Мелень та Зеновій Красівський. Всього вийшло 16 чисел цього часопису, з них більшість у підпільній друкарні біля гори Лютої (с. Слобода Болехівська). Організація була викрита через необережність одного з розповсюджувачів самвидаву, її члени заарештовані та покарані різними термінами ув’язнення. Квецко отримав 20 років, Красівський – 17. Після п’яти років в’язниці (1967-1972) Красівського запроторили у психлікарню на довгих шість років (1972-1978). На «поруки» його взяла майбутня дружина, Олена Антонів.

Історію про те, як виривали Зеновія Красівського з лап совєтського Молоха, розповіла п. Марія Гель, дружина відомого діяча руху Опору Івана Геля. Її уривчасті спогади доповнили мозаїку життя цієї патріотичної пари, викладену істориком Юрієм Зайцевим. Виступив і політв’язень Зорян Попадюк, який коротав тюремні будні з Мирославом Мариновичем та Зеновієм Красівським. Насамкінець своїми спогадами про Зеновія Красівського поділився модератор зустрічі-презентації Мирослав Маринович.

– Більшовизм нас навчив, що ворога треба знищити. У Зеня Красівського було те, що називається лицарством – навіть з ворогом він був сам собою. Те, що ворог веде себе негідно, не означає, що і ти так маєш себе вести, – пригадує мудру життєву позицію старого «зека» Красівського Мирослав Маринович, який познайомився з ним, будучи молодим «зеком».

– Їхнє життя було служінням, – завершує розповідь про Зеновія Красівського та Олену Антонів Мирослав Маринович.

Серед спогадів про З. Красівського – не тільки роздуми про широту його мислення, широту душі, але і окремі гумористичні моменти. Це ж треба додуматися – намазати пам’ятник Леніну ведмежим салом, щоб всі пси на нього гавкали, як це зробив З. Красівський.

Олену Антонів Красівський називав «найбільшим даром від Бога». Її трагічна смерть фактично на очах у Зеновія стала для політв’язня непоправною втратою. Та попри це він зберіг світлість духа, залишився тим, що випромінює світло своєю присутністю. Такою ж була і Олена Антонів.

Книга «Благословенні душі, що вміють випромінювати…» обсягом біля 1000 сторінок містить багато документів, зокрема архівних документів КДБ, а також 366 ілюстрацій.