Горе тому, хто з Творцем своїм свариться, черепок із земних черепків! Чи глина повість гончареві своєму: Що робиш? а діло його: Ти без рук! (Ісаї 45:9)
В одному гарному місті жив мудрий Гончар. Мудрий Гончар завжди був зайнятий тим, що шукав глину та робив із неї справжні витвори мистецтва, які милували око кожного хто лише міг побачити ті посудини, які були виготовлені руками Мудрого Гончара. Він робив глечики, вази, різноманітні горщики і кожен виріб мав своє призначення. Все, що було зроблено умілими руками Мудреця, мало надзвичайний вигляд, ніхто не міг зрівнятися з Його вмінням творити з куска нікчемної глини справжній витвір мистецтва.
Якось одного разу проходячи полем Гончар побачив глину, яка лежала осторонь дороги. Її ніхто не помічав, всі, хто проходив повз неї, навіть не дивились в її сторону. Але Мудрий Гончар бачив у цій безвидній глині красу та виріб, який Він із неї може зробити. Гончар завжди говорив із глиною, Він як справжній майстер творив із неї нове творіння і він знав, що кожен Його виріб є індивідуальний та особливий, тому й підходив до кожного особливо та обережно. Він з любов’ю та ніжністю ліпив Своїми руками. Він промовив до глини: «Я довго шукав тебе, аж поки знайшов. Я можу зробити із тебе гарний та особливий графин для живої води, ти зможеш приносити велику користь людям, багато спрагнених зможуть напитись джерельної, свіжої води, зараз ти просто глина, але навіть із самої нікчемної глини Я можу зробити прекрасне творіння». Глина, що лежала при дорозі, відповіла: «Візьми мене, я просто лежу собі тут, без цілі без користі, на мене падає дощ, коли приходить зима, я замерзаю, коли приходить літо, я висихаю, отак я і живу, але я ніколи не чула, що у глині може зберігатися вода і що з глини можна пити, я дуже хочу, щоби Ти мене змінив і виліпив із мене те, що хочеш ти». Гончар відповів: «Спершу від тебе треба відділити усі камінці та бруд, щоби ти стала одною суцільною та м’якою масою, потім Мені знадобиться час, щоби виліпити із тебе графин, але й це ще не все, після цього Я тебе положу у гарячу піч, для того, щоби ти набралась сили та була міцною». Мудрий Гончар відрізняється від усіх інших гончарів, ніхто не може зрівнятись із Ним. У глини почалось нове життя, вона преображалась на очах, усі камінці були видалені ласкавими руками Майстра, глина дуже раділа, що отримала ім’я «графин», вона сама ніколи би й не подумала, що може так гарно виглядати та бути дуже корисною. Ось настав час, коли виліплений графин Гончар помістив до печі і раптом глина закричала: «Ой пече, ой навіщо, ой за що!!!….»
Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так? Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть? Тож Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щадив із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибіль, і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу (Римлянам 9:20-22)
Це звісно алегорія, глина не говорить, глина, якщо вона дійсно глина, завжди є піддатливою у руках майстра, мало того вона абсолютно не задає ніяких питань і завжди виконує ту роль, яку їй призначив гончар. Ми, християни, дуже часто говорячи Богу: «я віддаю себе Тобі, керуй моїм життям, бо я глина в Твоїх руках, направляй мене» та інші слова, забуваємо те, про що говоримо, та стараємося самі вести своє життя. Через це ми маємо проблеми, через це гріх входить в життя. Глина не задає питань, та не чинить ропоту. Чи дійсно ми є глиною в Божих руках? Чи живемо ми по Його Волі, чи просто прикидаємось і граємо роль християн? Християнин – це не просто назва, це образ та сутність життя людини, що слідує за Ісусом Христом. Бог краще за нас знає, що нам потрібно у житті. Ми знаємо, що Господь Всесильний та Мудрий Творець, Бог наш Батько, та часто забуваємо про це займаючись своїми справами та вирішуючи усе самі, замість того, щоб зрозуміти просту істину – Бог є з нами. Ісус Христос сказав, щоби ми клали усі свої турботи на Нього, тому що Він піклується про нас. Господь знає, яким шляхом ми маємо йти, знає краще нас, що нам потрібно у житті. Буває й так, що ми хочемо керувати Богом, і хочемо, щоби Всемогутній «танцював під нашу дудку» – це верх людської гордості. Не треба забувати те, що Бог створив нас і якби не Він. нас би просто не було. Завжди Божа рука береже нас на усіх наших шляхах. Все, що ми маємо, чим володіємо, завдячуємо Йому. Навіть те, що ти працюєш на роботі, це також не твоя заслуга, це Бог дав тобі здоров’я та мудрості заробити гроші та годувати свою сім’ю.
Ми сьогодні живемо у відповідальний час, на зорі приходу Христа, тим більше ми повинні пильнувати та берегти наші відносини з Богом. Лише тоді, коли ми віддаємось у Його руки, нас чекає успіх у житті та у служінні. Бог знає склад людини і кожного з нас Він формував ще в утробі матері. Навіть земні наші батьки не знали, який буде колір наших очей чи волосся та Бог знав усе наперед.
Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас.(2Кор 4:6,7)
Ми діти Божі і потрібно усвідомити, що Бог має подвійне право на наше життя. По-перше Бог створив нас і дав нам життя, по-друге Він віддав Свого Єдинородного Сина для того, щоби спасти нас і примирити нас з Самим Собою. Отже Бог являється нашим Творцем та Спасителем.
Одного разу в життя кожного з нас прийшов Спаситель Ісус Христос, це тоді коли ми ще були глиною, яка лежала край дороги. В нашому житті не було цілей і ми жили як всі, прости пливли за течією, самі не знаючи куди і ради чого. Ми вважали, що походимо від мавпи, та народжені для того, щоби потім просто померти. Ми знали, що у нас є душа, але не знали, що душа наша вічна. Ми мали в середині себе пустоту, яка мучила нас, але вважали, що так і повинно бути. Ми були нещасні тому, що не знали свого Творця, але Небесний Отець прийшов у наше життя і дав нам радість спасіння, про яку так часто ми забуваємо, та не радіємо від того. Немає більшої радості, як знати, хто ти, хто твій Творець, яка твоя ціль, та куди ти прямуєш. Це все нам дав Бог. Він став основою нашого життя.
Бог дав кожному з нас християн, покликання та служіння у житті. І наше покликання у житті це не відкрити бізнес, не побудувати віллу у Трускавці, а покликання наше полягаєх в тоиму, щоби утвердати Евангеліє Царства Божого. Кожен з нас є посудиною, яку Господь виліпив Своїми люблячими та лагідними руками і для кожного з нас Він визначив ділянку праці. Він не просто зробив нас посудинами, але й наповнив нас істиною, ми посудини, які наповнені Живою Водою і призначені для того, щоб із нас пили.
А в великому домі знаходиться посуд не тільки золотий та срібний, але й дерев’яний та глиняний, і одні посудини на честь, а другі на нечесть.
Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло.(2Тим 2:20-21)
Часто ми занечищуємось і самі себе робимо негідними для використання. Чи комусь із нас подобається пити з брудної чашки, чи їсти з брудної тарілки? Звісно, що ні ми хочемо, що би посуд у нашому домі був завжди чистий. Тим більше Святий Бог, який немає нічого спільного з гріхом та нечистотою, говорить нам про очищення наше, щоби бути потрібним Йому для використання. За чистоту та святість потрібно боротись і у цій боротьбі Бог нам допоможе, адже Він є той, хто чинить нас переможцями на всякому місці.
Буває й так, що вода в посудині застоюється і починає смердіти і тоді нам треба йти до Отця Небесного і просто на колінах та зі сльозами на очах просити про свіжість та обновлення.
Робота Майстра прославляє Майстра, але навпаки не буває. Ми призвані, що би прославити Бога. Сам Господь живе в нас, і через нас, через наше життя хоче явити Свою Славу. Ми відповідальні за те чи наше життя прославить Бога чи ні. Ми повинні знати, що ми не рівні Богу, але являємось Його дітьми і це Його ініціатива спасти нас і використати.
Якщо приймаємо Бога, тоді приймаємо Його волю в своє життя і тоді ми не належимо собі, але належимо Богу. Якщо сказали, що положили себе на вівтар перед Ним, як жертву, тоді будьмо готові віддати за Христа своє життя.
Попереду вічність із Богом, Він є найрідніший та найближчий, наблизьмо свої серця до Нього, щоби Господь міг через нас звершувати Свої Діла.
Отож, зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння.(Колосян 3:12).
Руслан Цехмейстер
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень