Історія розвідки та експлуатації Бориславського нафтогазового родовища свідчить про практичну «невичерпність» запасів завдяки сучасним процесам вертикальної міграції флюїдів з глибинних горизонтів земної кори. Запропоновано провести комплекс досліджень на основі дешифрування космічних знімків та високоточної об’ємної сейсміки з метою підвищення ефективності процесу видобування та пошуку нових невеликих в плані але значних за запасами покладів нафти і газу у Бориславському нафтопромисловому районі.
/Ключові слова: нафта, газ, озокерит, К. Толвінський, В. Тейссейре, розлом, Карпатська геологічна станція/.
Майже усім геологам-нафтовикам відомо, що одним з найбільш продуктивних і довгоживучих нафтопромислів у Європі є Бориславське нафтогазове родовище. Воно було відкрито більше 150 років тому й встигло пережити зльоти й падіння, періоди хижацького видобутку й занепаду. Історія відкриття, розвідки й експлуатації покладів вуглеводнів в межах міста Борислав досить повчальна, а симбіоз на одній і тій же площі земної поверхні двох абсолютно різних формацій — 40-тисячної міської агломерації й нафтового промислу являє собою унікальне явище у світовій практиці, яке ще чекає свого дослідника.
Борислав став «притчею во язицех» 1855 року, коли львівський підприємець, такий собі Роберт Доме, натрапив на жили озокериту, що знаходились посеред соленосних аргілітів. З трьох невеликих шахт було видобуто 6 центнерів цієї сировини [Тоłwińskі, 1937].
Подальший розвиток нафтовидобувної справи був пов’язаний з озокеритом, розробка якого з 1860 року почала відігравати домінуючу роль, переживаючи деякі коливання, згідно кон’юнктурі та правових норм.
Озокерит – цінна сировина для виготовлення свічок та ізоляторів, він має більшу температуру плавлення, ніж парафін Його використовують також для приготування різних мастил і мазей для технічних і медичних потреб; у будівельній промисловості.
Цікавий факт – оболонка першого трансатлантичного телефонного кабелю, який з’єднав Старий та Новий Світ, містила у своєму складі озокерит з Борислава.
Нафта в ті часи ще не користувалася великим попитом, її добували, головним чином заради гасу для гасових ламп; працездатний бензиновий двигун внутрішнього згоряння ще не було винайдено.
Максимум видобутку озокериту припадає на 1873 рік, коли було видобуто 19 650 тон цього мінералу.
У ті часи Борислав був місцем, до якого з різних сторін стікалися всілякі «елементи», які шукали легкого заробітку, методи ж видобутку були дуже примітивними і взагалі неконтрольованими, так, що про раціональну експлуатацію підземних багатств з геологічної, гірничої, екологічної та інших точок зору не могло бути й мови.
«Кожний копав як хотів і як умів. Колодязь біля колодязя, шахта біля шахти… Бориславська котловина виглядала як продірявлене решето… Мільйони відер у безперестанному русі. З раннього ранку до пізньої ночі увесь простір заповнено тисячами укритих сажею робітників, подібних до підземних духів, що добувають заклятий скарб» [Геология и полезные ископаемые западных областей УССР, 1941].
1874 року гірничий комісар Е. Віндакевич (Е. Windakiewicz) зробив інспекцію усіх галичанських промислів і у його звіті знаходимо багато цінних даних, у тому числі стосовно гірничої справи у Бориславі [Е. Windakiewicz, 1875].
Інспекція Віндакевіча “виявила на бориславських промислах цілий ряд технічних, економічних, гігієнічних і т. п. недоліків. У відповідності до суспільної і незалежної точок зору було необхідно упорядкувати промислові стосунки: «…усі згодяться, що введення порядку наштовхнеться на великі перепони і тільки залізною рукою, а, якщо потрібно, то і з військовою допомогою можна його навести» [Тоłwińskі, 1937].
Нові гірничо-адміністративні приписи, які було запроваджено у 1886 р., почали регулювати видобуток озокериту і нафти.
Таким чином, рішуче втручання уряду загальмувало стихійне знищення довкілля. Але ситуація залишалася складною. Величезні території було вкрито густою мережею колодязів і шахт, відвалами, навкруги— багно насичене нафтою, повітря просякнуте сірководнем, по вулицях тинялися сотні обірваних, голодних і брудних робітників.
«Хто був у Бориславі, цій галіційській Каліфорнії, — писав російський інженер С. Гулішамбаров, що відвідав місто у 80-х роках XIX ст., — хто бачив тутешнього робітника, який ледве нагадує людський образ, хто був присутній при ведені роботи, той бачив пекло Дайте, і якщо вийшов звідтіля цілий і неушкоджений, то кинеться прожогом втікати далі від цієї пастки. Стан озокеритової справи уБориславі такий жалюгідний, роботи ведуться так примітивно, робітники такі злиденні і принижені, промисловість знаходиться на низькому рівні і взагалі вся бориславська обстановка так різко дисгармонує з усім тим, що прийнято називати європейським; важко повірити, що Борислав знаходиться у центрі Європи, а не де-небудь у глухій частині Азії або Африки».
Винахід гасової лампи (Ігнатій Лукасевич й Ян Зех, 1853) і працездатного бензинового двигуна внутрішнього згоряння (Готліб Даймлер, 1882), створення технології перегонки нафти ознаменували собою початок інтенсивної розвідки та експлуатації Бориславського нафтогазового родовища
У 1893 році такий собі Мак Гарвей розпочав буріння першої глибокої свердловини «канадським» (тобто обертовим) методом, і через рік кількість видобутої за рік продукції сягнула цифри у 15 цистерн, тобто 150 000 кг. З того часу розвиток Бориславських нафтових промислів набирав все більших темпів, що було пов’язано з освоєнням більших глибин. Глибина свердловин вже досягала 1000м, а загальна кількість нафти самого лише Бориславського родовища на початку позаминулого сторіччя з надлишком забезпечувала потреби усієї австро-угорської монархії [AtlasgeologicznyGalicyi, 1906].
Однак, на загал техніка і технологія буріння та експлуатації свердловин залишались відсталими: багато свердловин продовжували бурити ударним способом, тільки 1/5 з них було обладнано насосами,— на інших нафту видобували желонками і свабами, значну кількість отворів експлуатували фонтанним способом, випускаючи у повітря газ і, тим самим, знижуючи пластовий тиск.
Вскриття нафтогазового покладуБориславської складки часто супроводжували аварійні викиди продукції, які іноді ставали справжніми екологічними катастрофами. Одна з найбільших аварій трапилась у червні 1908 року на свердловині «Ойл Сіті».
В результаті хижацької розробки надр надзвичайно сильно страждали ґрунти і повітряний басейн внаслідок явища, яке зараз отримало назву загазованості, тобто забруднення природним газом (перш за все — метаном та його гомологами, а також сірководнем, двуокисом вуглецю тощо).
«Свідки перших років експлуатації бориславських промислів добре пам’ятають яку велику кількість супутнього газу випускали у повітря так, що шум з яким він виходив зі свердловин, було чути здалеку. … Можна, лишень, уявити собі яку величезну кількість газоподібних вуглеводнів було безповоротно втрачено, – писав К. Толвинський, —…Загалом продукція за останні 20 років склала 5314357000м3. Беручи до уваги приблизну кількість газу, який було випущено в атмосферу у першому періоді експлуатації Борислава, витрати якого, принаймні, складають таку ж цифру, можна зробити висновок, що Борислав видав майже десять кубічних мільярдів природного газу» [Тоłwińskі, 1937].
Нікому непотрібний газ виходив через бурові вежі нібито через великі комини у повітряний простір і, завдяки переломленню світла, його було видно неозброєним оком на великих відстанях. Але коли наступало літо і розпочиналися грози не обходилося без пожеж, і іноді по кілька десятків свердловин ставало жертвою блискавиць і вогню.
1912 року Юзеф Болеслав Гжибовський -«батько польської мікропалеонтології» заснував «Карпатську геологічну станцію» (KarpackaStacjaGeologiczna, Карпатський геологічний інститут, або ж Науково-дослідний нафтовий інститут у Бориславі (ThePetroleumResearchInstitutenearBoryslaw). Він описав геологічну будову Бориславського родовища і був одним з перших хто звернув увагу на роль розривних порушень у процесі вертикальної міграції вуглеводневих флюїдів.
«Тільки наявністю розломів можна пояснити ті надзвичайні викиди нафти, які відбуваються час від часу в Бориславі. Про те, що розломи зв’язані між собою й те, що кілька свердловин могло потрапити у один з них, свідчить факт взаємозв’язку двох надзвичайно продуктивних свердловин «Етна №1» й «Микульский Перутц №3» («Фейлер»), які неодноразово перехоплювали один у одного продукцію» [AtlasgeologicznyGalicyi, 1906].
Таким чином на прикладі Бориславського нафтогазового родовища вперше було висловлено припущення про важливу роль розривних порушень у процесах міграції нафти.
Наступне відкриття зробив у 20-х роках минулого століття німецький підприємець і політик доктор Альфред Пфафф — тодішній директор Бориславського промислу, який, напевно, був одним з перших, хто звернув увагу на те, що фактична кількість отриманої з бориславського пісковика нафти виявилася більшої, ніж її об’єм, розрахований за даними про поровий простір [Pfaff, 1926].
В 20-30-х роках 20 ст. колосальну роботу на промислі проробив видатний геолог Константан Толвінський. Реанімувавши власним коштом занедбану під час першої світової війни Карпатську геологічну станцію, він очолив дослідження геологічної будови і нафтогазоносності Карпат, приділивши багато уваги Бориславському нафтопромислу, п. Толвінський скрупульозно зібрав відомості про усі свердловини, про їхню продукцію, побудував детальні геологічні й структурні карти, карти інтегральної продукції тощо.
У 1955 році М, Р. Ладиженський розрахував, що, згідно з вихідними даними про площу, пористість, потужність нафтовміщуючих порід загальний об’єм нафти повинен складати приблизно 4 500 000 куб. м [Ладыженский, 1955].
Однак всупереч цим розрахункам за станом на 1995 рік з бориславського пісковика було видобуто 12 000 000 т нафти. На 2004 рік загальна кількість видобутку перевищило 32 млн. т.
Отже можна зробити висновок, що Бориславський нафтопромисел являє собою типовий випадок родовища, яке утворилось в зоні вертикальної деструкції земної кори. Йому притаманні наступні характерні для таких родовищ риси: багатоярусність покладів, переважно тріщинуватий тип колекторів, потужний газовий фактор (згадаймо яка газова шапка була розкрита першими свердловинами на початку 20 століття!).
Виходячи з цих міркувань є всі підстави вважати, що Бориславське родовище проіснує ще багато років.
Що потрібно зробити? Провести аерокосмогеологічні дослідження з використанням багатозональних космічних знімків великої роздільної здатності, а також ВОС. Відшукати геосолітонні трубки, канали струменевої вертикальної міграції флюїдів. Свердловини, розташовані в їхніх межах реанімувати, можливо закласти нові.
Переглянути методику підтримки тиску шляхом закачування води. Малодебітні свердловини ліквідувати.
Провести ВОС на усю ширину зони деструкції (~5 км) від північної границі м. Борислав до долини р. Стрий на півдні з метою пошуку геосолітонних трубок подібних до тієї, що була ймовірно вскрита свердловиною Східниця-3.
О. І. Кудряшов, А. Г. Мичак, В. Є. Філипович, збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Стан, проблеми та перспективи нафтогазової промисловості України»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень