Бруно Шульц – галицький письменник та художник з Дрогобича. Літературні критики ставлять книги Бруно Шульца на один рівень з творами Марселя Пруста та Франца Кафки. Саме про цього видатного нашого земляка, про його життя та творчість сьогодні ми будемо говорити з краєзнавцем, з першим заступником голови ГО «Рада Старійшин» Іваном Скибаком.
Сьогодні ми в першу чергу будемо говорити про творчість Бруно Шульца, пов’язану з Трускавцем. Але найперше хотілося б почути коротку його біографію.
– Бруно Шульц – всесвітньо відомий письменник, графік і художник. Народився 12 липня 1892 року у Дрогобичі. Вивчав архітектуру у Львівській політехніці (з 1910 до 1913 р.) та малярство у Віденській академії мистецтв (1914-1915 рр.). Але формально не закінчив жодної студії. У 1924-1941 рр. Бруно Шульц працював учителем малювання та трудового навчання у дрогобицькій гімназії імені Владислава Ягелли та інших школах Дрогобича.
Його літературний доробок обіймає передусім дві збірки оповідань – «Цинамонові крамниці» (1933) та «Санаторій під клепсидрою» (1936). Інші твори, частина яких не збереглась – це окремі оповідання та незавершена повість «Месія». Шульцова проза, написана польською мовою, належить до авангарду міжвоєнного двадцятиліття, тобто це 1918-1939 рр.
До літературного спадку Шульца належать також нариси, рецензії, листи; цикл графіки «Книга ідолопоклоніння», ілюстрації до власних оповідань, екслібриси, акварелі, більшість з яких, на жаль, теж не збереглися, а також стінопис на віллі Ландау, п’ять фрагментів якого зберігаються в музеї «Дрогобиччина» – оце така коротенька інформація про Бруно Шульца.
Думаю, що всі пам’ятають, що він загинув трагічно 19 листопада 1942 року у Дрогобичі.
– Я вже згадувала, що творчість Бруно Шульца пов’язана і з Трускавцем, але хотілося б дізнатися, як він часто тут бував.
– Найперше я хотів би зробити короткий вступ про сутність Шульца. Про нього говорити є надзвичайно тяжко і так само писати. Бо про Бруно Шульца є написано досить багато. І по-перше, як про митця, щодо творчого методу написання художніх творів, щодо того, як письменник і як художник він працював і, звичайно, про те, якою він був людиною.
Як одне, так і інше оповите такою якоюсь пеленою певної міфологізації. Багато авторів про Шульца пишуть і говорять по-різному.
Скористаюся з думок таких дослідників як Роман Мних, Юрій Андрухович, Тарас Возняк, які про нього приблизно пишуть приблизно так: «Про нього багато написано, багато дописано, багато перекручено і справжня постать Бруно Шульца криється десь посередині між авангардним мазохістом та гомосексуалістом і тихим дрогобицьким мрійником, вчителем ручної праці, автором чудових казок для школярів».
Бачите, як по різному оцінюють його такі маститі фахівці. Одні кажуть, що Шульц – це мазохіст-єврей, який жив серед українців у Дрогобичі, писав по-польськи, а мистецьку школу мав німецьку. Тут слід додати власне про те, що ви запитували, що він справді захоплювався поезією Ґете, Рільке, Болеслава Лесьмяна, студіював культурологічні та філософські праці Фрідріха Ніцше, Артура Шопенгауера, Гері Берксона, читав Станіслава Пшибишевського і інших класиків, які мали значний вплив на його формування. Не оминав він праць з психології людини та проблем психоаналізу. А який вплив на молодого і дуже вразливого Бруно Шульца мали твори маркіза де Сада, Юнґа, Кафки і, без сумніву, фон Захера-Мазоха. Його знання майже всі – це самоосвіта і я хотів би це якраз підкреслити. Тому ці студії спричинилися до витворення не лише художнього стилю, але й формування самої індивідуальності Бруно Шульца.
На його характері, поведінці залишили сліди і життєві перипетії, і його хворобливість. Він завжди спокійний, тихий, задуманий, замріяний, майже непомітний, але водночас і той, який намагається опанувати і описати малий світ (це Дрогобич) і порівняти його з великим світом, можна сказати, навіть зі Всесвітом. Бруно намагається переосмислити світ через власне бачення і він добре розуміє, що в світі немає нічого постійного. Очевидно тому в нього домінує та внутрішня боротьба, яка заставляє балансувати на межі науки і містики і ми це бачимо на прикладі його творів.
Але ми сьогодні маємо говорити не про це, бо про це вже багато написано. Хочеться сказати про те, що зв’язує відомого художника і літератора з курортом Трускавець. І найперше я хотів би звернутися до його прози.
– Але ви так і не відповіли на запитання, як часто Бруно Шульц бував у Трускавці?
– Ну, я це відклав свідомо на пізніше. Бурно Шульц був тут дуже часто. Він був хворобливим, як і його батько. І з художніх творів ми знаємо, що з 15 років він бував тут постійно, можна сказати, що майже до самої смерті.
– Він тут бував, щоб поправити своє здоров’я?
– Так. Він мав проблеми з нирками, пережив операцію і навіть уже в 1940 році відпочивав у санаторії «Аїда» і пив воду, щоб покращити стан здоров’я. Хоча перші, початкові поїздки, що бачимо з його творів, були скеровані з батьком на якісь дуже приватні невеликі вілли.
– Давайте перейдемо до того, яке місце займав Трускавець у творчості Бруно Шульца, що це за роботи, де з ними можна ознайомитися?
– Основним світом для життя і творчості Бруно Шульца був Дрогобич. Поза Дрогобичем він себе не мислив. Він, звичайно, намагався виїжджати, виїжджав, був за кордоном, але творити і працювати поза Дрогобичем Бруно Шульц не міг би – так стверджують дослідники. Звичайно, що коли він приїжджав у Трускавець, то він не міг не працювати. Найперше, він тут малював, робив певні зарисовки, зустрічався з друзями, письменниками, жінками, які проявляли симпатію до цього, здавалося б, незавидного з першого погляду чоловіка.
У Трускавці теж творився його творчий багаж, хоча про це, на жаль, ніде не пише. Мало того, тут були і виставки його…
Та я хотів би повернутися до його прози. Отже, в оповіданні «Осінь» у перекладі Андруховича є промовистий образ, в якому Шульц розповідає про закінчення відпочинку у Трускавці (хоча він ніколи не вказує назви міста, а просто називає його курортом).
«Ми пакуємо валізи, мені 15 років і я зовсім не обтяжений обов’язками життєвої практики. Позаяк до від’їзду лишається ще година, то я знову вибігаю попрощатися з місцем відпочинку, полічити доробок цього літа, зрозуміти, що можна зробити із собою, а що доведеться назавжди покинути у цьому приреченому на зникнення місті.
Але на маленькому парковому кільці, тепер порожньому і світлому в полуденному сонці коло пам’ятника Міцкевичу мені в душі розвидняється істина про переломний момент літа.
В ейфорії цього об’явлення я сходжу вгору двома пам’ятниковими алеями поглядом і розпростираю руки, описую розмашисту дугу і ніби звертаючися до всього курорту, кажу: «Прощай, прощай, поро, ти була дуже гарна і багата. Жодне інше літо не може з тобою зрівнятися. Я визнаю це тепер, хоч і нерідко бував сумним та нещасним через тебе.
Я полишаю тобі на згадку всі мої пригоди, розсіяні парком, вулицями та садами. Я не можу забрати свої 15 років, вони вже тут назавжди. Крім того, на веранді вілли, в якій я мешкав, я втиснув у шпарину між двома балками свій малюнок. Я зробив тобі його на згадку. Тепер ти сходиш між тіней і разом з тобою зійде до країни тіней і все це місто вілл та садів. У вас немає нащадків – ти і це місто – ви обоє помрете останніми в роду. Але й ти в цьому винна, поро».
Бачите, такий песимістичний кінець вимальовує Бруно Шульц Трускавцю, але це певне віяння настрою. В іншому ж творі, «Республіка Мрій», читаємо таке (там йдеться, як вони виїжджають з Дрогобича, зупиняються на Гірці, де була корчма, а далі їдуть до Трускавця), цитую:
«Перед нами на далеких і звивистих дорогах пересувалися ледь видимі з такої відстані екіпажі, які нас тим часом випередили. Вони тяглися світлим гостинцем поміж черешневих насаджень прямо до на той час невеличкого іще курорту, притуленого до вузької лісистої долини, сповненої джерельного плюскотіння, шуму потоків і шелесту листя. І тоді, в далекі дні ми з друзями вперше перейнялися можливо абсурдною ідеєю помандрувати ще далі, за курорт, у нічийну та Божу країну».
Отже, як бачимо, Шульц ніколи не називає Трускавець Трускавцем, він називає його курортом, але ми чітко бачимо – він розташований в долині перед лісом, чи, скажімо, територію біля пам’ятника Міцкевичу, з інших описів.
Бруно Шульц у Трускавці зустрічався з дуже цікавими людьми і мав тут певні виставки, які інколи були схвальними, та були деколи і досить скандальними.
– Чим саме?
– Першу персональну виставку графічних робіт у Трускавці Бруно Шульц влаштував влітку 1928 року. Вона розміщалася в санаторії «Дом здройови» («Dom zdrojowy»). Але публіка була просто неготова до того, що показав їм Шульц. І тут відпочивав такий сенатор Максиміліан Туллі, який просто інтерпретував алюзію до творчості Леопольда фон Захера-Мазоха, наявній у графічних роботах нашого «дрогобицького мрійника». І, звичайно, влаштував величезний скандал і виставка була по суті заборонена. Та якийсь час вона ще діяла, бо опікувався цією виставкою сам Раймунд Ярош. Ярош купляв роботи Бруно Шульца, не знаю, наскільки він їх любив, але тримав їх у своїх кабінетах і в такий спосіб – купуючи роботи – підтримував цього художника.
Були і інші скандальні та неприємні ситуації. Послухайте, що каже з цього приводу Юрій Андрухович. Бо всі вважали, що те все, що показує Бруно Шульц у своїй графіці, є явною порнографією. І на це Юрій Андрухович каже: «Шульц – порнографічний у всій своїй суті, а не тільки тоді, коли малює незліченними порціями дедалі нові варіації на тему садисток і мазохістів. Тобто сенатор Максиміліан Туллі, що у 1928 році марно силкувався заборонити Шульцову виставку у Трускавці, напевно і сам не здогадувався, наскільки він правий у своєму дурнуватому і публічно висміяному оскарженні». Бо, очевидно, Шульц мав прихильників, які не виправдовували поведінку сенатора.
Ну, але творчість є творчість. Коли вона не викликає скандалу чи якогось збурення думок, то це не є творчість.
– Ви вже згадували, що у Трускавці Бруно Шульц зустрічався з багатьма цікавими людьми. Що це були за зустрічі, з ким саме?
– У 1939 році тут відбулася зустріч із Зофією Налковською. Шульц їй читав тексти своїх оповідань, есеїв, говорив з нею про літературну критику. На жаль, ці записи, матеріали загинули. Хто така Зофія Налковська? Єжи Яжембський пише: «Найближчі Шульцеві жінки були красиві, непересічні і мудрі». Такою була і Зофія Налковська, котру окрім літературних справ з Шульцом єднав мимолітній роман Польська письменниця Зофія Налковська опікувалася Бруно Шульцом до останнього дня його життя – незважаючи на шалені ревнощі з боку свого приятеля Богуслава Кучинського, який в запалі навіть порвав екземпляр «Цинамонових крамниць», подарованих автором Зофії Налковській. Ну але окрім Налковської була, скажімо, Дебора Фоґель, доктор філософії, оригінальна письменниця, перекладачка, Аня Плоцкер, молода художниця, і, без сумніву, його наречена Юзефіна Шелінська. Я лише згадав жінок, бо ця тема досить обширна і вимагає окремої передачі.
В мене тут є кілька листів до Ані Плоцкер, яка жила в Бориславі. Вони якраз з того періоду, коли Бруно Шульц переніс операцію на нирки і лікувався, проходив реабілітаційний період. Отже, цитую: «Дорога пані Аню! Я від учора у Трускавці. Мешкаю в «Аїді» та проводжу чудові години в розмовах з паном Артуром, які іноді здаються мені істотними. Погода та й краєвид сприяють нам…». Оскільки лист трохи довгуватий, то я зацитую наступне: «Прохаю, щоб ви одного прекрасного дня з’явилися в прогалині парку, легка мандрівниця, котра вступає з гаїв Борислава до алей Трускавця. Чи Ви дотримаєте обіцянки? Сердечно вітаю». (7.10.1940 р.).
Наступний лист: «Дорога пані Аню. Посилаючись на пам’ятні дні для мене, посилаючись на пам’ятні для мене Ваші слова, запрошую вас знову до Трускавця. І тільки від Вашого настрою залежатиме, чи будемо ми самі, чи Ви захочете розширити коло учасників. Природа тепер прекрасна. Деякі екзотичні дерева схожі на райських птахів у блиску їхніх пишних пурпурових хвостів. Я чув, що Ви маєте доволі багато уроків і боюся, щоб це не стало на заваді. Мене також непокоїть, що ви останнім часом проявляєте якесь розчарування і нехіть. Але сподіваюся, що то минулося. Я мешкаю в пансіонаті «Аїда», на дорозі до залізничного вокзалу, в кімнаті № 8. Але можу перебувати і в парку поряд з музикою. Чекаю на вас із тугою та вітаю сердечно. Бурно Шульц, 10.10.1940 р.».
Отже, бачите, постійне листування, постійна пошта між Бориславом і Трускавцем, між Анею Плоцкер і Бруно Шульцом.
Також ми маємо інформацію про те, що є ряд фотографій, де Бруно Шульц сфотографований на вулицях Трускавця. Так що з Трускавцем у Бруно Шульца є досить багато контактів, і творчих, і людських, і, як бачите, дуже інтимних.
– І на завершення нашої розмови хотілося б дізнатися, де все-таки можна ознайомитися з роботами Бруно Шульца, адже ж більшість Шульцових робіт та рукописів було втрачено?
– Все те, що вдалося зберегти, і «Цинамонові крамниці», і «Санаторій під клепсидрою», є в перекладі того ж Тараса Возняка і Юрія Андруховича. Ці твори продаються в наших українських книгарнях і їх можна придбати і з задоволенням почитати. Правда, Шульц дуже цікавий, але досить складний для читання. Це, так би мовити, людина, яка претендує на те, щоби його розуміли інтелектуали. Всі, хто хоче читати Шульца, мусять запастися наполегливістю і вдумливістю. Є ряд творів у львівських музеях. Є його настінні фрески у дрогобицькому музеї, на жаль, там рисунків його нема. В творах, які видаються про Бруно Шульца, є зразки його творчості. А основна «база» його творів є в Польщі, звичайно. Польща найбільше видавала і перевидавала творів Шульца. І я хотів би сказати, що ще в 1973 році був поставлений фільм «Санаторій під клепсидрою», який отримав досить високі нагороди і в Каннах, і на інших престижних фестивалях.
– Дякую за цікаву розмову.
Спілкувалася Анастасія Лук’янова, Трускавецьке міське радіомовлення
Розшифровка тексту з аудіозапису: Володимир Ключак
Примітка. В розшифрованому тексті можуть бути певні неточності. Аудіозапис розмови з Іваном Скибаком можна прослухати тут
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень