“А Ісус відповів і промовив: Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його” (Лук. 10:30).
Так важко, я спіткнувся, я впав. Болить душа, розірвана на частинки, не може заспокоїтись.
Лежу край дороги, лежу у поросі, болоті та крові. Напали розбійники та пограбували мене. Роздягнуто мене і побито. Забрано найцінніше, що було в моєму житті забрано надію та мрії. Так важко, швидше б померти. Але так ще хочеться жити. Не знаю, що краще: життя чи смерть. Для чого, Господи, Ти дав мені життя? Лежу в канаві при дорозі. Холодно та моторошно. Болить все тіло. Мухи сідають на криваві рани. Господи, я так хочу жити! Я ще навіть не жив! Пошли когось Господи, щоб перев’язав мої рани. Не залишай мене тут край дороги. Я ще хочу жити. Боже мій, почуй мене. Зціли, о Господи! Прости, що пішов до Єрихону, залишивши Єрусалим… Не залиши мене, пошли Свого слугу. Знаю Господи, що тут ходять священики та люди богобійні.
Знаю, що вони можуть допомогти мені. Це люди, які бояться Тебе та служать Тобі. Хоча би хтось підійшов та дав крапельку води. Вуста пересохли, язик від спраги прилипає до піднебіння. Мені здається, ще не довго мені залишилось…
“Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, і теж проминув” (Лук. 10:31-32).
Ось чую кроки. Хтось іде. Це той, хто мені допоможе. Мабуть, це священик, важко роздивитись. Допоможіть! Допоможіть! Чому він не підходить? Напевно, від мене не добре пахне та й вигляд мій мабуть його відштовхнув. Господи, він пройшов повз мене, навіть не спитавши нічого, навіть не промовивши ні слова. Серце стискається від болю, ще гірше печуть рани на щоках від солоних сліз. Господи, можливо я сам не раз проходив повз людей, які потребували моєї допомоги. Можливо, була в мене змога зробити щось для них. Прости Господи, прости, за те, що думав тільки про себе. Знаю, що не раз Ти говорив до мене, говорив у самісіньке серце, але я соромився підходити до людей.
Знову чую кроки. А може це мені вже просто причулося? Так, хтось іде! Може, змилується наді мною. Одного дуже хочеться – пити. Господи, невже Ти почув мене! Кроки наближаються. Потрібно подати признаки життя, щоб він не подумав, що я мертвий. Не можу поворухнутись. О, він стоїть і роздивляється мене, щось говорить, напевне думає, як допомогти мені. Але що це? Він іде геть! Невже немає людини, яка б мені допомогла? Невже я нікому більше не потрібний. Знаю, Господи, що потрібний Тобі, знаю, що любиш мене такого, яким я є. Та невже доведеться отак померти у канаві при дорозі? Я би ще так хотів повернутися до Єрусалиму, прийти в храм і поклонитися Тобі.
Батьку Небесний, дай мені ще один шанс виправити своє життя та жити. Ти бачиш, що сили залишають мене. В очах темніє. Прошу, пошли когось. Я потребую людину, яка б допомогла мені підвестися, встати…
“Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв’язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від’їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, заплачу тобі, як вернуся” (Лук. 10:33-35)
Що це? Де я? Лежу на постелі. Чий це дім? Як я тут опинився? Пам’ятаю, що пішов з Єрусалиму у Єрихон. На мене напали розбійники, побили, роздягнули і покинули лежати край дороги. Пам’ятаю, що просив Господа про допомогу, просив, щоб Він помилував мене. О Слава Тобі, Отче Небесний, Ти почув мене. Ти послав мені поміч…
Але, хто цей добродій, що допоміг мені? Чи є він тут, в цьому домі?…
Тепер я знаю, що я у гостиниці. Господар сказав, що мене сюди привіз чоловік-самарянин і заплатив за мене два динарії. Господи, я щиро тобі дякую за доброго самарянина, який допоміг мені. Шкода, що навіть не бачив його, не знаю, як його звати. Велике та любляче серце ти дав цьому чоловікові. Зовсім не знаючи мене, він допоміг мені та ще й заплатив за мене. Господи, я радію і славлю Тебе. Знаю тепер, що буду слухатись Тебе. Не буду проминати тих, котрі потребують моєї допомоги.
“Котрий же з цих трьох на думку твою був ближній тому, хто попався розбійникам?
А він відказав: Той, хто вчинив йому милість. Ісус же сказав йому: Іди, і роби так і ти!” (Лук. 10:36-37)
Руслан Цехмейстер
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень