МАРІЯ ЗЕМЛЯНСЬКА, БЮРО ЖУРНАЛІСТСЬКИХ РОЗСЛІДУВАНЬ «СВІДОМО»,
«За 10 хвилин після початку процедури у кабінеті щось почало гриміти, падати. Я зайшов туди. Наталя билася в конвульсіях на підлозі. Гінеколог покликала іншого лікаря, а сама давала дружині нюхати нашатир. Що таке покликати лікаря? Це хтось пішов на другий поверх, знайшов там когось, там узяли ліки, спустилися. Це зайняло не одну хвилину, а десь до п’яти. Коли він прийшов, він сам був у щоці, навіть не міг попасти шприцом в ампулу якихось ліків. Що кололи – не знаю. Судоми тоді вже були не такі різкі. Як би це сьогодні не звучало, на той момент вже було ясно, що нічого хорошого не буде…»
Дмитро Кравчук залишився один з двома маленькими дітьми: дворічним Матвієм та трирічною Уляною. На початку березня його молодій дружині Наталі гінеколог зробила укол лідокаїну. За десять хвилин 27-річна жінка померла.
Лікарі приречені помилятися. За оцінкою Міністерства охорони здоров’я Великобританії, в 10% госпіталізацій лікарі завдають шкоди хворим. Це близько 850 тисяч випадків на рік.
Яка картина в цілому по Європі? Така ж сама. Робоча група організації “Лікарні для Європи” дійшла висновку, що кожен десятий пацієнт європейських лікарень постраждав від небажаних ефектів лікування.
Скільки страждають в Україні? Такої статистики ані лікарні, ані медична влада, ані правоохоронці не ведуть.
Так само немає ніяких даних, скільки лікарів відповідають за свої помилки.
На 100 днів нової влади міністр охорони здоров’я Зіновій Митник більше години розказував, як нам потрібно обмежити рекламу ліків, чи повернеться свинячий грип, і чому страхова медицина – це добре. Але коли вона буде запроваджена і як вона гарантуватиме відповідальність лікарів – з вуст головного лікаря країни про це не пролунало ані слова.
«Свідомо» відправило до міністра запит. І вирішило розібратися, а чому в країні, де більше 30 статей Кримінального кодексу передбачають покарання для лікарів-злочинців, як правило такі злочини навіть не розслідуються.
Історія Наталі Кравчук стала сумною ілюстрацією нашого дослідження.
Немає куди скаржитися
“Протягом перших півгодини три рази приїжджав катафалк з моргу забирати її. Я зачинився в приміщенні і сидів сам, нікого не було. Вони її кинули у такому стані, у такому вигляді жахливому. Тільки лице накрили білим рушником. І все. Я її одягнув, вкрив її і був з нею… Приїхала міліція, почали все це збирати зі свідками. Експерти районні, міські, міністерство, прокуратура… Стільки було людей – більше 20. Комісії шушукаються, у кого що не спитаєш – іди до того, до того. Розмовляти було неможливо, футболили. Що далі? Ніхто нічого не казав…»
В Британії незалежне Національне агентство з безпеки пацієнтів спеціально збирає інформацію про небажані медичні історії. До агентства можуть звернутися і пацієнти, і самі лікарі (анонімно). Кожна заява розглядається і фіксується у загальній відкритій базі даних по кожній лікарні. Будь-хто може подивитися, скільки претензій було до лікарні, перш ніж туди йти.
А в Україні? Людмила Солоп протягом семи років безкоштовно захищала постраждалих у громадській організації «Всеукраїнська Рада захисту прав та безпеки пацієнтів» і фактично започаткувала напрямок медичної юриспруденції в Україні. За її підрахунками, лише 10-15% людей намагаються довести провину лікарів.
«Кількість звернень прямопропорційна освіченості та інтелектуальному рівню населення», – пояснює юристка.
А куди йти людям? Спеціального органу з розгляду скарг немає. До Міністерства охорони здоров’я минулого року поступило 3 800 скарг на лікарів. Міністерство визнає, що просто навіть розглянули не всі.
«Зручний» діагноз за пляшку
«Ось “Лікарське свідоцтво про смерть №653Г від 19 березня 2010 року”. Причини смерті встановлено судово-медичним експертом Богдаш В.В.: “Засвідчую, що на підставі розтину мною визначена послідовність патологічних процесів, станів, які призвели до смерті та встановлено такі причини смерті: Т88.6 – анафілактичний шок. У48.3 – ускладнення, пов’язані з використанням анестезуючих засобів місцевої дії”.
Я мав особисту розмову з патологоанатомом після розтину. Він підтвердив, що дійсно у Наталі був поліп, передпухлинний, передраковий стан. Треба було терміново це робити. Це треба було знеболити і видалити. Він не міг багато говорити, але єдине, що я запитав – діагноз. Яке б горе не було, але я цікавився, хотів бути в курсі, щоб мене не “кинули”, не виставили. Він мені пояснив. Анафілактичний шок… Такий діагноз і я можу вам поставити після чого завгодно. Але чому це було? Через лідокаїн, зрозуміло. А вони написали по-хитрому».
Продовження в наступному номері “Джерела Трускавця”
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень